VMB

абортований плід (або голову, печінку з жовчним міхуром, легені плода, шлунок), плаценту, слиз із шийки матки; від самців-плідників

— препуціальний слиз, сперму і секрет придаткових статевих залоз. Для виділення чистої культури збудника часто суспензією патологічного матеріал заражають в черевну порожнину або піхву вагітних морських свинок. Із абортованих плодів яких і виділяють чисту культуру.

Серологічну диференціацію проводять за допомогою РА з моноспецифічними кампілобактерійними аглютинуючими сироватками. В неблагополучних господарствах для масового обстеження молочного поголів’я, як діагностичний тест використовують постановку реакції аглютинації з вагінальним слизом (РАВС).

Імунітет. Механізм імунітету — клітинно-гуморальний. Корови і вівці, що перехворіли на вібріоз, повторно не абортують, а у бугаїв чутливість до збудника залишається. У перехворілих овець створюється стійкий тривалий імунітет. У корів ступінь стійкості значно нижча. Для активної імунізації овець застосовують інактивовану емульсин-вакцину, яка створює імунітет тривалістю до року.

Лікування хворих тварин буде ефективним лише у разі одночасного проведення загальної та місцевої терапії. Для лікування бугаїв застосовують суміш емульсії стрептоміцину та пеніциліну, яку готують із розрахунку по 10000000 ОД кожного антибіотика в 50 мп риб’ячого жиру або олії. Емульсію вводять у препуціальний мішок протягом 4 діб. Одночасно з місцевим лікуванням бугаям двічі на добу проводять ін’єкції цих же антибіотиків внутрішньом’язево. Через тиждень такий курс терапії повторюють.

471

середовищах збудник актинобацильозу утворює матові напівпрозорі колонії діаметром до 4 мм, ослизлої консистенції, які важко знімаються з агару. При наступних пересівах виростають прозорі з блакитним відтінком колонії з рівними краями діаметром до 1 мм.

Патогенність. Захворювання характерне для великої рогатої худоби і овець. Експериментальну інфекцію на лабораторних тваринах відтворити вдається не завжди. Тільки при введенні великих доз збудника в черевну порожнину білі миші гинуть. Надзвичайно чутливими до експериментального інфікування виявилися тижневі курчата.

Збудник актинобацильозу проникає в організм через пошкодження слизової оболонки ротової порожнини та язика, потрапляє у лімфатичні судини, в яких потім утворюються поодинокі гранульоми. Далі збудник заноситься у регіональні лімфатичні вузли, в яких розвивається запалення і формуються гранульоми різної величини. Частіше за все вражаються підщелепні, заглоткові, рідше навколо вушні і під'язичні лімфовузли. У тварин з високою резистентністю процес локалізується тільки в цих вузлах. При зниженні резистентності організму збудник легко долає ці бар'єри, проникає у паренхіматозні органи, головний і спинний мозок, кров.

Діагностика актинобацильозу базується на даних бактеріологічних досліджень. Вони передбачають виділення із патологічного матеріалу чистої культури збудника, вивчення його морфологічних, культуральних і патогенних властивостей. У лабораторію направляють гранульоми із уражених лімфовузлів і судин разом з сполучнотканинною капсулою. Матеріал висівають в пробірки з МПА, МПБ, бульйоном та агаром Хоттінгера, які поміщають у термостат на добу. Крім того висіви також роблять із

473

уражених внутрішніх органів. Із колоній і бульйонних культур готують мазки, в яких у позитивних випадках виявляють поліморфні грамнегативні палички довжиною до 3 мкм.

Біопробу ставлять на 7-добових курчатах. В позитивних випадках курчата гинуть через 1—5 діб після зараження.Імунітет при актинобацильозі переважно клітинний. Про це свідчить утворення навколо осередка запалення гранульом з величезною сполучнотканинною капсулою. Гуморальні фактори захисту мають менше значення.

Біопрепаратів для специфічної профілактики і терапії

Збудникбешихисвиней (Егysipelotrix rhusiopathiae )

Бешиха свиней (Erysipelas suis – лат.; Diamond disease – англ.,

рожа, рос.) — гостра інфекційна хвороба. Характеризується ознаками септицемії, ериматозними явищами шкіри, зрідка ендокардитом та запаленням суглобів. Вперше захворювання було вивчене Л. Пастером і Тюйє (1882). Нині його реєструють у багатьох країнах світу.

474

Збудник -Егysipelotrix rhusiopathiae (Егysipelotrix insidiosa, Bac. erysipelatis suis, Bac. rhusiopathiae suis) . Відкритий Лефлером у 1885

р. За сучасною класифікацією належить до остаточно не визначеного роду Егysipelotrix. У Визначнику бактерій Берджи (1997) відноситься до Групи 19 «Грампозитивні неспороутворюючіпалички правильної форми».

Морфологія. Егysipelotrix rhusiopathiae - тоненька пряма чи ледь зігнута паличка 0,8 – 2,5 довжиною та 0,2 – 0,4 мкм діаметром. У мазках, отриманих з старих культур та з уражених клапанів серця хворих (загиблих) тварин виявляються ниткоподібні.ю інколи розгалужені, форми. Нерухлива. Спор і капсул не утворює. Грампозитивна.

Культуральні властивості. Хемоорганотроф. Факультативний анаероб. Ріст найбільш інтенсивний при створені мікроаерофільних умов. Невибаглива до живильних середовищ – добре росте на МПА та МПБ. Оптимальна для росту температура - в межах 30 – 37о С, - рН – 7,2 – 7,4. На щільному середовищі утворює дрібні колоніїросинки. Типовими є колонії S-форми – ледь помітні неозброєним оком, прозорі, з рівними краями та блискучою поверхнею. Зрідка, особливо при посіві матеріалів від хронічно хворих тварин, формуються колонії R-форми. Останні, як правило, дещо крупніші за попередніх, мають шорстку поверхню та нерівні, з коренеподібними відростками, краї.

При культивуванні у рідкому середовищі спостерігають ледь помітне помутніння та незначний пилевидний осад. Останній під час легкого струшування підіймається у вигляді хмаринки.

475

На МПЖ, при посіві уколом, через 5 – 6 діб утворює сіруватобілий стрижень від якого відходять ніжні відростки (ріст культури нагадує лампову щітку). Желатина при цьому не розріджується.

В мазках, зроблених з колоній S-форми, Егysipelotrix rhusiopathiae має вигляд грампозитивних паличок, а в мазках, отриманих з колоній R-и форми, - ниток чи ланцюгів, нерідко грамнегативних.

Біохімічні властивості. Егysipelotrix rhusiopathiae

характеризується невиразною ферментативною активністю. Ферментує з утворенням кислоти без газу глюкозу й лактозу. Маніт та цукрозу не змінює . Протеолітичні властивості також слабкі - желатин не розріджує, індолу не утворює. Обумовлює утворення сірководню.

Антигенна структура. Егysipelotrix rhusiopathiae має складну антигенну структуру. У нього виявлені групоспецифічний (соматичний ,термостабільний) та видовий (термолабільний ) антигени. На основі антигенної характеристики збудника бешихи свиней було запропоновано розрізняти три серотипи : А, В та N. Пізніше ,при дослідженні великої кількості польових штамів збудника (біля 2 тис.) , було визначено 27 серотипів. Найбільш часто від свиней виділяють серотипи 1,2,5 та 6. Основним протекивним антигеном вважається поверхневий білок 64 – 66 кДа. Одночасно він має також відношення до вірулентної характеристики штаму – ті, що продукують його у великій кількості, закономірно більш вірулентні.

Резистентність. Збудник бешихи досить стійкий до дії різноманітних факторів. У грунті він виживає до 8 міс., у трупах

476

тварин – до 4-х, у водопровідній воді – понад 3 міс. Майже півроку збудник не гине у засоленій свинині та протягом трьох місяців у копченостях. При 70 оС він гине протягом 3 – хв., при 100 оС – за кілька секунд, під дією прямих сонячних променів – за 10 – 12 діб. Збудник чутливий до 2 – 3 %-них розчинів формальдегіду та гідроксиду натрію, 10%-го хлорного вапна та 20%-ної суспензії свіжо погашеного вапна.

Патогенність Найбільш чутливі до Егysipelotrix rhusiopathiae

свині віком 3 – 2 міс. Іноді захворююь також вівці, велика рогата худоба, собаки, кури, гуси, голуби та інші тварини. Можуть хворіти і люди. Кролі малочутливі. Високочутливі білі миші та голуби.

У природних умовах збудник проникає в організм аліментарно, аерогенним шляхом, а також через пошкоджені слизові оболонки, шкіру, покуси кровососів. Суттєву роль для реалізації патогенних властивостей штаму мають поверхнево розташовані білки - адгезини. Вони забезпечують прикріплення бактерій до поверхні клітин та подальше їх розноження (колонізацію) Окрім адгезинів важливими факторами вірулентності у збудника бешихи є нейрамінідаза, гіалуонідаза, які сприяють проникненню збудника в органи і тканини, забезпечують розповсюдженн його по організму та пошкоджують різноманітні структури, тобто володіють елементами як інвазивності так і агресивності. В реалізації вірулентних властивостей збудника велике значення має здатність його штамів пригнічувати фагоцитоз (розмножуються всередині фагоцитів).

Потрапивши в організм збудник спочатку розмножується в місці первинної фіксації, звідки проникає у кров і лімфу та розноситься по всьому організму. Генераліована інфекція характеризується

477

ураженням серцево-судинної системи. Утворюються тромби, порушується трофіка тканин, виникають функціональні розлади систем організму і тварина гине. В реалізації патогенних потенцій збудника мають значення як наявність у відповідного штаму згаданих вище факторів вірулентності так і імунологічний статус тварини.

Проникнення збудника в організм може завершитись формуванням специфічного імунітету, або ж клінічним проявом хвороби. Перебіг захворювання може бути блискавичним, гострим, напівгострим та хронічним. Найбільш характерні ознаки бешихи можна спостерігати під час гострого та напівгострого перебігу хвороби. Температура тіла підвищується до 42 – 42,5 оС. Хворі втрачають апетит, з»являютя ознаки кон»юнктивіту, розлади харчо травлення. Нерідко на шкірі формуються вогнища екзантеми - червонуваті плями (кропивниця) (рис.28 та 29). В області черева та під щелепового простору шкіра набуває синюшного відтінку. В разі гострого перебігу свині гинуть протягом 3 - 5 діб. Хронічний перебіг хвороби характеризується розвитком верукозного ендокардиту,

пробковому шарі нирок та у слизовій оболонці шлунка і кишечника. При хронічному перебігу хвороби – бородавчасті вирости на клапанах серця, зрідка – фіброзні розщеплення синовіальних оболонок у суглобах.

478