VMB

Виділені культури ідентифікують на підставі морфологічних, тинкторіальних, культуральних і біохімічних властивостей. Звертають увагу на зони β-гемолізу навколо колоній, виділених на кров’яному МПА з матеріалів поросят при підозрі на набрякову хворобу.

Для визначення патогенності виділених культур у черевну порожнину трьох білих мишей масою 14—16 г вводять суспензію агарових культур у дозі 500 млн мікробних клітин. Якщо протягом двох діб загине одна і більше мишей, культура вважається патогенною.

При виділенні культур від птиці біопробу ставлять на трьох курчатах 4—5-тижневого віку, яких заражають у порожнину очеревини в дозі 1 млрд мікробних клітин. У позитивних випадках протягом чотирьох днів гинуть одне і більше курчат. При необхідності визначають також ентеротоксичні властивості виділених штамів E.coli. Це можна здійснити на ізольованих петлях тонкого відділу кишечника кроля чи морської свинки, або шляхом визначення вмісту термолабільного і термостабільного ентеротоксинів (тест набряку лапок білих мишей, шкірна проба на кролях, реакція агрегації тромбоцитів, РДП, анальна проба на мишенятах-сисунах та на курячих ембріонах). Серогрупову належність виділеного штаму та наявність і тип К-антигену визначають за допомогою стандартних відповідних сироваток. В Україні налагоджено випуск двох наборів сироваток ешерихійних антигрупових аглютинуючих, специфічних до семи антигенів E.coli: K99, F41, Att 25, 987p, K88ac та K88ad та комплексні антиадгезивні сироватки.

351

Використовують також ПЛР.

Імунітет при усіх формах колібактеріозу у новонароджених тварин пасивний і забезпечується антитілами молозива. Для його створення рекомендується щепити вагітних тварин у другій половині вагітності колібактерійними вакцинами. Застосовують переважно корпускулярні інактивовані вакцини. Ефективним вважається препарат, розроблений на основі факторів патогенності збудника – Вакцина проти колібактеріозу молодняка сільськогосподарських тварин патогенності збудника (ТУУ 46.15.042.94). Вакцина містить антигени К99, F71, Att25, 987P, K88ab, K88ac, K88ad та суміш термолабільного і термостабільного антигенів.

Застосовується для щеплення вагітних тварин (корів, свиноматок, вівцематок) з метою створення колос трального імунітету у новонароджених та для щеплення молодняку – створення активного імунітету проти ешерихійної інфекції. Ефективнішими вважаються і живі вакцини. Зокрема, у Німеччині використовують вакцину suicomplex «Dessau», яка є сумішшю двох мутантних культур ешерихій О-141 і О-149. Перспективними є вакцини, виготовлені на основі К-антигенів. Такі вакцини з успіхом апробовані і в Україні.

Для лікування хворих після визначення чутливості виділених мікробних культур до використовуваних антибіотиків їх застосовують у поєднанні з сульфаніламідними та нітрофурановим препаратами. Успіх лікування залежить також від прийомів, спрямованих на підтримання загального тонусу організму, ліквідації зневоднення, усунення інтоксикації. Лікувальним ефектом відзначається також колігертнер фаг.

352

рухливими за рахунок перитрихіально розташованих джгутиків (не рухома S.gallinarum-pullorum), не утворюють спор і капсул, грамнегативні, взагалі за морфологією подібні до ешерихій.

Рис. 3. Salmonella enteritidis (електронна мікроскопія).

Культуральні властивості. Сальмонели добре розвиваються на простих середовищах при оптимальній температурі 37 °С і величині рН 7,2—7,6. Характер колоній на МПА неоднорідний (Рис.4). Переважна більшість видів сальмонел утворюють середньої величини сірувато-білі, круглі, випуклі, блискучі й вологі колонії (S-форма). Колонії S. abortus ovis дрібні, сірувато-білі. Для колоній R- форми характерні нерівні фестончасті краї, плоска нерівна поверхня. На певномуетапі можуть утворюватися проміжні О-форми колоній.

У рідких живильних середовищах сальмонели викликають рівномірне помутніння з незначним осадом. На диференційнихсередовищах Ендо, Левіна, Плоскирєва сальмонели ростуть у вигляді

354

безбарвних або з легким блакитним відтінком колоній . На вісмут- сульфіт-агарі утворюють колонії чорного кольору (Рис.5).

Рис.4. Ріст сальмонел на МПА

355

неоднорідний і у більшості сальмонел має дві фракції (фази): І — специфічну фазу, характерну для певного виду, і II— неспецифічну, групову, яка зустрічається у кількох видів. Антигени першої фази позначають малими літерами латинського алфавіту, другої — арабськими цифрами.

Всі серовари сальмонел відносять до двох видів. Salmonella bongori містить менше 10 дуже рідкісних сероварів. Решта 2500 сероварів виділені в середині виду Salmonella cholerasuis, який за фенотипічними і генетичними критеріями розділяють на 6 підвидів. Усі серовари підвиду cholerasuis мають назви, а у інших підвидів (за винятком деяких у підвидів salamae і houtenae) назви не мають. Діагностичні лабораторії позначують серовари без назви формулою антигенів. Наприклад Salmonella сeровар Arizona 50: z4, z24 (бувша назва Arizona hinshawii 9a 9b:1,3, 11: - ).

Знання антигенної структури необхідні при ідентифікації сальмонел. На біофабриках виділяють окремі антигенні фракції сальмонел, якими імунізують кролів і таким чином одержують монорецепторні О- і Н-аглютинуючі сироватки. Використовуючи в реакції аглютинації на склі О-сироватки на першому етапі визначають серологічну групу, до якої належить досліджувана культура. На другому етапі за допомогою Н-аглютинуючих сироваток визначають видову належність культур.

У сальмонел виявлено антигенну перехресну спорідненість із представниками родів Escherichia, Citrobacter, Listeria, Pasteurella і,

особливо Brucella, що необхідно враховувати при діагностиці хвороб, викликаних збудниками із названих родів.

Резистентність сальмонел проти дії фізико-хімічних факторів

357

вища, ніж у ешерихій. Зокрема, нагрівання до 60 °С сальмонели витримують до 1 год, в ґрунті і гною зберігаються до 3 міс, у замороженому стані залишаються живими в середньому до 50 днів. Прямі сонячні промені вбивають цих мікробів через 3—4 год, в засоленому м’ясі при концентрації солі до 18 % вони залишаються життєздатними протягом 30 днів. В шматках м’яса масою 400 г при варінні сальмонели гинуть після 2,5 год, а при безпосередньому впливі температури 100 °С — миттєво. Дезинфікуючі розчини знищують сальмонел за 30—60 хв.

Патогенність. Сальмонели уражають практично усі види сільськогосподарських тварин, спричиняючи у них гастроентерити, пневмонії, септичний процес, артрити, аборти. До сальмонельозної інфекції чутливі багато видів птахів і промислових тварин. Гризуни частіше залишаються тривалими носіями цих мікробів.

Патогенез. Переважний шлях зараження при сальмонельозах — аліментарний. Первинне розмноження збудника розпочинається у кишечнику, інтенсивніше — в солітарних фолікулах і лімфатичних вузлах брижі. Звідси сальмонели проникають у кров, розвивається загальна септицемія. В патогенезі сальмонельозного процесу в подальшому має значення токсигенність сальмонел, які виділяють недостатньо вивчений екзотоксин, а також впливають на організм тварин ендотоксинами. Останні у великій кількості звільняються після загибелі й розпаду мікробних клітин. В експериментах на лабораторних тваринах показано, що ендотоксин у останніх викликає запалення кишечника, крововиливи, діарею, призводить до парезів і паралічів.

Гостре набрякання солітарних фолікулів, а також розвиток

358

крупозно-дифтерійних уражень у товстому відділі кишечника є наслідком дії ендотоксинів. У внутрішніх органах виникають некротичні фокуси різної величини. Проникаючи в матку вагітних тварин, сальмонели викликають запальний процес, що й призводить до аборту.

При переході захворювання в підгостру й хронічну форми сальмонели виділяються у зовнішнє середовище з вмістом кишечника, носовим слизом, молоком, вагінальним слизом після аборту. Внаслідок глибоких дистрофічних змін у тварин порушується загальний обмін речовин, прогресує виснаження, настає смерть. Після одужання перехворілі тварини погано розвиваються, багато з них стають господарчо непридатними і їх відправляють на вимушений забій.

Діагностика. На підставі клініко-епізоотологічних і патологоанатомічних даних ставлять попередній діагноз. Остаточне підтвердження наявності захворювання здійснюють у лабораторії. Для прижиттєвої діагностики в лабораторію направляють фекалії, виділення із родових шляхів після аборту та кров. Для серологічних досліджень направляють кров’яну сироватку.

Після загибелі тварин з великих трупів відбирають печінку з жовчним міхуром, лімфатичні вузли брижі, селезінку, нирку, трубчасту кістку, частину легень (при пневмоніях), абортований плід. Невеликі трупи направляють цілими.

Висіви із патологічного матеріалу проводять на МПБ і МПА, одне із диференційно-діагностичних середовищ (Ендо, Плоскирєва, Левіна, вісмут-сульфітний агар). Середовища попереднього нагромадження (Мюллера, Кауфмана, селенітове та ін.) використовують при дослідженні матеріалу від тварин, які хворіли

359

хронічною формою сальмонельозу. Одночасно готують мазки, які проглядають у світловому й люмінесцентному мікроскопах.

Через добу підозрілі колонії відсівають на нове середовище для одержання чистих культур, у яких в подальшому визначають біохімічну активність на середовищах строкатого ряду, рухливість (нанапіврідкому 0,2 %-ному агарі). Остаточну ідентифікацію виділених культур проводять за допомогою реакції аглютинації, яку ставлять на склі з монорецепторними О і Н-аглютинуючими сальмонельозними сироватками. У сумнівних випадках, а саме: при нечітких показниках РА, нетипових біохімічних даних проводять дослідження з використанням сальмонельозного бактеріофага, а також ставлять біопробу на білих мишах. Тварин заражають підшкірно добовою культурою у дозі 0,2—0,3 мл при концентрації 50—100 млн мікробних тіл у 1 мл. Сальмонели викликають загибель мишей в період від 3 до 10 діб.

Серологічна діагностика полягає у виявленні антитіл у досліджуваних пробах кров’яної сироватки за допомогою РА. Позитивними титрами аглютинінів є показник 1 : 200 і вище. Цю реакцію рекомендують ставити при дослідженні тварин з хронічним перебігом хвороби. Особливе значення має дослідження парних сироваток, коли в другій пробі, відібраній через 2—3 тижні після першої, виявляють значний приріст антитіл, титри яких можуть досягати величин 1 : 1600—1 : 3200 і вище. Найбільшого вжитку набув метод ІФА для виявлення сальмонельоз них антитіл.

Метод імунофлуоресценції застосовують для швидкого виявлення сальмонел у мазках із патологічного матеріалу і м’яса. Комплексна протисальмонельозна сироватка виявляє сальмонел, що входять у

360