VMB
.pdf2-й день: переглядають засіяні чашки. Колонії гонокока на поверхні живильних середовищ нагадують собою крапельки роси, прозорі, голубуватого кольору, з гладкою блискучою поверхнею, рівними краями. З колоній, характерних для гонокока, роблять мазки і фарбують їх по Граму.
Диференціальна діагностика гонококів. Гонококи доводиться диференціювати з менінгококом, а також іншими грамнегативними диплококами, що знаходяться на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів. При диференціації гонокока перш за все слід уточнити місце, звідки виділений диплокок: гонококи, як зазначено вище, виявляються переважно на слизистих оболонках сечостатевого каналу, при ураженні очей — на слизовій оболонці кон’юнктиви.
Контрольні питання.
1.Які процеси в організмі зумовлюють стафілококи?
2.Морфологічні, культуральні і біохімічні властивості стафілококів.
3.Збудники диплококозу і його морфологія.
4.Основні етапи бактеріологічної діагностики диплококозу.
5.Особливості бактеріологічної діагностики стрептококозів.
6.Як диференціюють різні види патогенних стрептококів;
7.Збудник миту і його морфологія.
8.Бактеріологічна діагностика миту.
Література.
1. Ветеринарна мікробіологія (навчальний посібник). В.А.Бортнічук, В.Г.Скибіцький, Демченко А.М.. 1993 р.
341
2.Ветеринарна мікробіологія (практикум). В.А.Бортнічук, В.Г.Скибіцький, Ф.Ж.Ібатулліна. Вінниця «Нова книга», 2007 р.
3.Н.А.Радчук Ветеринарная микробиология и имунология. М. Агропромиздат, 1991.
ЕНТЕРОБАКТЕРІЇ
Ентеробактерії – кишкові бактерії. Родина Enterobacteriaceae складає 5 групу «Факультативні анаеробні грам-негативні палички» (Визначник Берджі, 1997). Представники її об’єднані у 32 роди, серед яких найбільше значення для ветеринарії мають ешерихії
(Escherichia), сальмонели (Salmonella) та рід єрсиій (Yersinia).
Ентеробактерії викликають у сільськогосподарських тварин і птиці ряд хвороб, які переважно уражують шлунково-кишковий тракт, органи дихання, суглоби й нерідко характеризуються загальною септицемією. Умовно патогенні види ентеробактерій у більшості випадків ускладнюють перебіг деяких хвороб і є збудниками секундарних інфекцій. В природі існують і сапрофітні види ентеробактерій, які зустрічаються у зовнішньому середовищі, звідки вони можуть потрапляти в організм тварин, зокрема у відкриті порожнини їхнього тіла.
Ешерихії
Ешерихії, або кишкові палички, в родині ентеробактерій cкладають рід Escherichia, до якого входять 5 видів: E. coli, E. blattae, E. vulneris, E. fergusonii таE. hermannii.
Кишкова паличка вперше виділена Ешерихом у 1885 р. із фекалій
342
дитини. Відповідну назву цей мікроб одержав у зв’язку з тим, що він постійно знаходиться у кишечнику людини, тварин, земноводних, риб, рептилій і комах. Кишкова паличка є представником нормальної мікрофлори кишечника і виконує в організмі велику корисну роботу як антагоніст щодо ряду шкідливих мікробів, а також бере участь у синтезі деяких вітамінів і ферментів. Патогенні серотипи кишкової палички викликають у людей і тварин колібактеріоз, ентероколітоксикоз, у поросят — набрякову хворобу. Мають зв’язок з етіологією холециститів, циститів, артритів і деяких інших процесів.
Морфологія. За зовнішніми ознаками кишкова паличка подібна до інших представників родини. Це прямі короткі палички з заокругленими кінцями довжиною 1—3 мкм, шириною 0,4—0,7 мкм. Можуть зустрічатися як дрібніші, так і більші форми. Переважна більшість ешерихій рухливі, спор не утворюють, у деяких сероваріантів у мазках із патологічного матеріалу можна помітити ніжну капсулу. Мікроб фарбується за Грамом негативно, в мазках розміщується поодиноко або попарно. У високовірулентних ешерихій, крім джгутиків, на поверхні клітин виявлено також війки (пілі), серед яких є два різновиди: одні використовуються мікробом для прикріплення до епітеліальних клітин кишечника (адгезія), інші — беруть участь у розмноженні (секс-пілі). Пілі мають форму тонких прямих ниток, кількість яких у однієї клітини коливається у межах 40—120 штук.(Рис.1 та 2).
Рис. 1. E. coli (електронна мікроскопія)
Рис. 2. E. coli (джгутики та пілі)
Культуральні властивості. Кишкова паличка не вибаглива до умов культивування і може розвиватися на простих середовищах як факультативний анаероб при оптимальній температурі 37—38 °С з величиною рН 7,2—7,5. В МПБ через 24 год видно рівномірне скаламучення середнього ступеня, на дно пробірки випадає незначна
344
кількість білуватого осаду, утворюється ніжне пристінкове кільце. На МПА, залежно від стану культури, можуть з’являтися колонії трьох різновидів: колонії S-форми мають рівні краї і поверхню, сіруваті, випуклі, середньої величини, легко емульгуються в ізотонічному розчині хлористого натрію; В-форми — мають ослизлу консистенцію, темніший колір, з характерним блиском; R-форми або шорсткі колонії, неправильної форми, з радіально пересіченою поверхнею, нерівними краями, не емульгуються в ізотонічному розчині. В МПЖ по ходу уколу утворюються рівномірні за величиною бічні відгалуження без розрідження середовища.
345
Біохімічні властивості у ешерихій досить виражені. Мікроб ферментує до кислоти й газу глюкозу, лактозу, маніт, ксилозу, арабінозу, левульозу, мальтозу, рамнозу, галактозу, непостійно — сахарозу і дульцит, не розщеплює адоніт та інозит, не утворює сірководню, а також ацетилметилкарбінолу (реакція Фогес — Проскауера негативна), проте продукує індол, зумовлює зсідання молока, інертний до сечовини, редукує нітрати у нітрити, реакція з метиловим червоним позитивна.
Антигенна структура кишкової палички досить складна. В мікробній клітині ідентифікують три основні антигени: О, К і Н, на підставі яких Кауфман запропонував серологічну класифікацію ешерихій. О-антиген — термостабільний ліпополіцукридобілковий комплекс, що локалізується переважно у цитоплазматичній мембрані та цитоплазмі і називається соматичним. К-антиген - поверхневий, має зв’язок з капсулою і складається із трьох фракцій, які позначають літерами L, А і В. Природа цих фракцій різна. Серед них зустрічаються як кислі поліцукриди, протеїни, так і сполуки іншої хімічної структури. L - і В-антигени термолабільні, руйнуються при нагріванні до 100 °С, знаходяться у бактеріальній оболонці, А-антиген термостабільний, його виявляють переважно у капсулоутворюючих ешерихій. Різновиди фракцій К-антигену позначають додатково малими літерами латинського алфавіту (а, b, с, d). Н-антиген — джгутиковий, термолабільний, міститься у рухливих ешерихій.
За даними Міжнародного бюлетеня бактеріологічної номенклатури і таксономії, на підставі названих антигенів визначено 163 серологічні групи (варіанти) кишкової палички за О-антигеном, близько 100 серогруп за К-антигеном і понад 50— за Н-антигеном.
346
При позначенні повної антигенної структури конкретного сероваріанту одні антигени від інших відокремлюють двома крапками, зазначаючи при цьому їх порядковий номер, наприклад, О8 : К99 (L): Н21.
Стійкість ешерихій проти дії екзогенних факторів порівняно невисока. Нагрівання до температури 60 °С знищує ці мікроби через 60 хв, кип’ятіння — миттєво. У ґрунті, на різних предметах кишкова паличка зберігається від 90 до 204 діб. Сприяє виживанню мікроба забрудненість об’єктів гноєм. Під дією робочих розчинів дезинфікуючих речовин мікроб гине через 10—15 хв.
Патогенність ешерихій зумовлена такими механізмами, як адгезивність, інвазивність, ентеротоксигенність, коліциногенність та ін.
Адгезія — це здатність мікробів адсорбуватися на поверхні клітин і міцно утримуватися на них, що призводить до колонізації слизових оболонок у місцях скупчення патогенних ешерихій. Основним фактором адгезії у кишкової палички є пілі, у яких локалізується К- антиген, зокрема К-88 і 987 Р присутній у ешерихій, яких виділяють від поросят, К 99 — від телят, ягнят і поросят.
Інвазивність — це здатність ешерихій проникати в епітеліальні клітини кишечника, де певний час вони можуть розмножуватися. На наступному етапі мікроби захоплюються фагоцитами й ними нейтралізуються.
Ентеротоксигенність пов’язана з активною продукцією ешерихіями двох різновидів екзотоксину, один з яких термолабільний, другий —термостабільний і за механізмом дії подібний до холерних і дизентерійних отрут. Після розпаду мікробних клітин з них
347
вивільнюються ендотоксини, які представлені термостабільними поліцукридо-протеїно-ліпідним комплексом. Саме ендотоксини є причиною значних крововиливів, дистрофічних змін у стінці кишечнику, підвищення температури тіла.
Деякою мірою ешерихії виділяють так звані другорядні токсини, зокрема нейротоксин, гемолізин, ферменти муциназу та ліпазу.
Бактеріоциногенія— спадкова здатність ешерихій утворювати та виділяти бактеріоцини (коліцини) — специфічні антибіотикоподібні речовини, які зумовлюють загибель філогенетично споріднених бактерій. Відомо близько 24 типів коліцинів з різним антибактерільним спектром, які позначають великими літерами латинського алфавіту. Здатність продукувати коліцини визначається наявністю у ешерихій специфічних генетичних детермінант — коліциногенних факторів, роль яких переважно відіграють епісоми. Серед коліцинів частіше зустрічаються такі типи, як О, Е, І, В, рідше
V і О.
Переважна більшість штамів кишкової палички чутливі не менше, як до одного або кількох коліцинів. Близько 2 % штамів резистентні до коліцинів. Виявилося, що патогенні ешерихії здатні виділяти коліцини значно частіше, ніж звичайні банальні штами. Коліцини — це антигени, які не мають імунологічної спорідненості з іншими антигенами клітин кишкової палички.
Основне захворювання, яке викликають патогенні ешерихії, — ешерихіоз (колібактеріоз, коліентєротоксемія). Телята хворіють переважно у перші 10 діб життя, поросята — в перші дні й тижні, а також після відлучення, ягнята — з перших днів життя і до 5—7-
348
місячного віку, птиця — від 1-го до 90-го дня.
Відомо три основні форми цієї хвороби: септична, ентеротоксемічна й ентерична. У поросят зустрічається так звана набрякова хвороба. Провідна клінічна ознака колібактеріозу — профузний пронос, який призводить до зневоднення організму, важкої інтоксикації; судом та паралічів, що свідчить про ураження центральної нервової системи. При набряковій хворобі виникають набряки підшкірної клітковини повік, лицьової частини голови, підщелепного простору, розвиваються парези й паралічі. Смертність може бути досить високою в усіх видів тварин.
Патогенез. Проникнення збудника в організм здійснюється переважно аліментарним, рідше — аерогенним шляхами і внутрішньоутробно. При септичній формі збудник із кишечника проникає в кров, де розмножується і заноситься у внутрішні органи, лімфатичні вузли, кістковий мозок, інколи — в головний мозок.
Перебуваючи ще в кишечнику, а потім і після проникнення у кров, збудник інтенсивно продукує ентеротоксини, які й відіграють провідну роль у патогенезі інфекції. Під їх впливом в просвіт кишечника за рахунок порушення осмотичної рівноваги проникає підвищена кількість рідини. Одночасно посилюється секреція кишкового епітелію, порушується його функція, затримується сорбція натрію з активною секрецією хлору. Все, що нагромаджується в кишечнику, рефлекторно викидається із організму. Так виникає пронос.
Активність ентеротоксинів посилюється у присутності К- антигенів, які у ешерихій є фактором патогенності. Колонізація кишечника за рахунок адгезії веде до нагромадження на поверхні
349
слизової оболонки кишечника великої кількості бактерій. Після їх відмирання вивільняються ендотоксини, які й обумовлюють запальні процеси кишечнику. Всмоктуючись в кров, ендотоксини разом з екзотоксинами зумовлюють важку інтоксикацію, на фоні якої розвиваються інші патологічні процеси. В такому стані тварини гинуть протягом доби.
Важкі форми ешерихіозу спостерігаються при змішаній формі інфекції, особливо на фоні рота- і коронавірусної інфекції, ускладнень за рахунок мікроорганізмів із родів Proteus, Pseudomonas, Streptococcus та ін.
Діагностика ґрунтується на аналізі комплексних даних (клінікоепізоотологічних, патологоанатомічних) з проведенням лабораторних досліджень. У лабораторію краще відправити свіжий труп. Від великого свіжого трупа відбирають голову, трубчасту кістку, селезінку, частину печінки з жовчним міхурем, лімфатичні вузли брижі. В окремий посуд кладуть уражену ділянку кишечника, перев’язану з обох кінців.
Патологічний матеріал висівають у пробірки з МПБ, в бактеріологічні чашки на МПА, середовище Ендо (ТУ 9229-072- 00419785-97), середовище Левіна (агар з еозин-метиленовим синім, ТУ 9229-072-00419785-97). Одночасно готують мазки із кожного органа, які фарбують за Грамом. Через 18—24 год. враховують результати посіву, і окремі колонії висівають для одержання чистих культур у пробірки з МПБ і середовищем Симонса. Добові бульйонні культури пересівають на строкатий ряд для визначення біохімічних властивостей, а також на дві пробірки із МПА для виготовлення нагрітого антигену і суспензії для зараження лабораторних тварин.
350