VMB

Важливими факторами патогенності у СІ. chauvoei є ферменти дезоксирибонуклеаза (фактор бета), гіалуронідаза (фактор гамма), а також киснелабільний гемолізин.

Збудник проникає в організм аліментарним шляхом, через пошкоджені зовнішні покриви, інколи аерогенно. Потрапивши у кров’яне русло, збудник розноситься по всьому організму, зокрема попадає в багаті м’язами його ділянки. Надзвичайно сприятливими умовами для його розмноження є місця пошкодженої м’язової тканини (гематоми, вогнища некрозу та ін.). Інтенсивному розмноженню збудника сприяє велика кількість глікогену в м’язовій тканині. Характерні для нього фактори патогенності зумовлюють запалення. Пригнічується фагоцитоз, руйнуються судини, некротизується тканина. Токсини збудника та продукти розпаду ураженої тканини призводять до загальної реакції з боку організму. Підвищується температура тіла, порушуються робота серця, органів дихання, функція печінки. Тварина швидко гине.

Захворювання може мати надгострий та гострий перебіг. В останньому випадку температура тіла підвищується до 41—42 °С. У місцях, багатих на мускулатуру (стегно, круп, шия, груди, між щелепами), інколи в ділянці глотки з’являються припухлості. Спочатку вони тверді, гарячі й болючі, пізніше стають холодними і нечутливими. При пальпації припухлостей (карбункулів) відчувається крепітація, при перкусії — тимпанічний звук. Шкіра в місцях припухлості темно-червона. Швидко розвиваються ознаки інтоксикації організму, й тварина гине протягом 1—2, інколи — 3— 10 діб.

Зрідка спостерігаються випадки, коли захворювання не супроводжується появою характерних припухлостей. Характерними патолого-

521

анатомічними ознаками при емфізематозному карбункулі є надзвичайне здуття газами, витікання з природних отворів кров’янистої пінистої рідини, наявність геморагічно запалених ділянок м’язів. Останні темно-червоного кольору, пронизані пухирцями газу, мають запах прогірклого масла. Регіональні лімфатичні вузли збільшені, на розрізі темно-червоного кольору, з вогнищами крововиливів. Кров зсілася. В грудній та черевній порожнинах — каламутна рідина. Селезінка набрякла, консистенція її дрябла. Однак слід пам’ятати, що трупи в разі підозри на захворювання емфізематозним карбункулом, розтинати заборонено.

Діагностика. Лабораторна діагностика грунтується на результатах бактеріологічного та біологічного досліджень. В лабораторію надсилають шматочки уражених м’язів, ексудат з набряків, кров. Матеріал слід відбирати не пізніше 4 год після загибелі тварини. Якщо труп тварини випадково піддали розтину (розтин трупів при підозрі, що тварина загинула від емфізематозного карбункулу, заборонений), надсилають також шматочки внутрішніх органів. Мазки-відбитки фарбують за Грамом, методом Муромцева і мікроскопують. Результати мікроскопічного дослідження мають лише орієнтовне значення.

Виділення чистої культури збудника потребує попереднього видалення із досліджуваного матеріалу сторонніх мікроорганізмів. З цією метою матеріал прогрівають при 80 °С протягом 15 хв. За таких умов гинуть вегетативні клітини, спори ж виживають. Можна скористатися також селективним живильним середовищем з фенолом, кристал-віолетом чи азидом натрію.

Матеріал висівають на середовище Кіта—Тароці, в МПБ,на МПА, глюкозо-кров’яний агар. Інкубацію здійснюють протягом 24—

522

48 год. З середовища Кіта—Тароці здійснюють періодичні пересіви на кров’яний агар. На основі вивчення культуральних властивостей роблять попередній висновок щодо наявності збудника. Для остаточної його ідентифікації вивчають біохімічні властивості, патогенність.

Біологічне дослідження. Біологічну пробу ставлять на морських свинках. Матеріал — суспензію з паренхіматозних органів або свіжовиділену культуру, вводять у ділянці черева підшкірно, в дозі 0,5— 1 мл. За тваринами спостерігають до 10 діб. При наявності збудника емкару вони гинуть протягом 16—48 год з характерними патологоанатомічними ознаками. На місці введення матеріалу спостерігається кров’янистий ексудат, крововиливи. Шкіра погано відокремлюється від м’язів. Підшкірна клітковина набрякла, геморагічно інфільтрована, м’язи темно-червоного кольору, сухі. Газоутворення буває не завжди. В мазках-відбитках з поверхні печінки збудник має вигляд паличок, розміщених поодинці, по дві.

Збудника емфізематозного карбункула необхідно диференціювати від Вас. anthracis, СІ. septicum. Роблять це на основі вивчення культуральних та біохімічних властивостей виділеної культури. З цією ж метою використовують і специфічні сироватки: ставлять реакцію аглютинації або нейтралізації.

Для експрес-діагностики захворювання запропонована РІФ. Імунітет. Тварини, які перехворіли, набувають стійкого

тривалого імунітету. За своєю природою імунітет при емфізематозному карбункулі антитоксичний та антибактеріальний.

Для створення штучного імунітету запропоновано ряд біологічних препаратів. Перші вакцини являли собою висушені при 37 °С компоненти з уражених м’язів тварин, які загинули від

523

емфізематозного карбункулу. Однак препарати виявилися досить реактогенними. Пізніше стали виготовляти культуральні вакцини (Леклоні, Валле, 1928; Муромцев С. Н., 1929), Ф. І. Каган та А. І. Колесова (1958) запропонували концентровану гідроксидалюмінієву формалвакцину проти емфізематозного карбункула великої рогатої худоби й овець. Вакцину вводять внутрішньом’язово в дозі 2 мл, незалежно від віку тварини. Імунітет настає через 12—14 діб і триває 5—6 міс. На біофабриках України готують «Формолвакцину проти емфізематозного карбункула великої рогатої худоби і овець». Вакцинний штам збудника інактивований формаліном, антиген сконцентрований шляхом осадження за допомогою гідроксиду окису алюмінію. Препарат застосовують для імунізації великої рогатої худоби з 4- х, а овець – з 6-ти місячного віку . Імунітет формується на 14 добу і триває до 6 місяців.

Запропоновано також живу вакцину на основі високоімуногенного штаму 2/14. Цей штам протягом 44 років підтримували на штучних живильних середовищах і він втратив вірулентність, зберігши імуногенні властивості. Жива вакцина, виготовлена на основі штаму 2/14, значно перевершує за імуногенністю концентровану гідроксидалюмінієву формолвакцину і, що особливо важливо, зумовлює імунітет тривалістю 12 міс і більше.

З профілактичною та лікувальною метою зрідка застосовують специфічну сироватку, одержану шляхом гіперімунізації телят або лошат.

Для лікування застосовують антибіотики тетрациклінового ряду.

524

Збудник правця ( СІ. tetani )

Стовбняк (Tetanus)— гостра ранова неконтагіозна інфекція людини та тварин. Характеризується підвищеною рефлекторною збудливістю, клонічними й тонічними скороченнями мускулатури тіла або окремих груп м’язів, високою смертністю.

Хвороба у тварин була відома ще за 2—3 тис. років до нової ери. Стовбняк у людини вперше описав Гіппократ (IV століття до н. е.), звернувши увагу на ригідність м’язів (tetani — затвердіння), звідси й латинська назва захворювання Tetanus (рис. 37).

Рис. 37. Ригідність м’язів при правцю.

Захворювання зустрічається в усіх країнах світу. Переважає спорадичний його

перебіг.

Збудник—СІ. tetani. Відкритий Н. Д. Монастирським (1883) та А. Ніколайєрем (1884). Чиста його культура була одержана Кітазато, (1889).

Належить до Групи 18 «Грампозитивні палички і коки, утворюючі спори» (Берджи, 1997 р.).

Морфологія. СІ. tetani — тоненька паличка, довжиною від 3 до 12 мкм, діаметром 0,3—0,8 мкм (рис. 38 та 39). У культурах зустрічаються також ниткоподібні клітини. Рухлива (перитрих).

525

Капсул не синтезує, утворює спори. Останні розміщені термінально, діаметр їх у 2—3 рази перевищує діаметр вегетативної клітини, що надає мікроорганізму характерного вигляду барабанної палички. Спороутворення може відбуватися як у зовнішньому середовищі, так і в ураженому організмі тварини, в місці розмноження збудника. В культурі спороутворення спостерігається звичайно на 2—3-тю добу культивування. Збудник добре фарбується аніліновими фарбами. В молодих культурах завжди грампозитивний, у старих — грамнегативний.

Рис. 38. Збудник правця. СЕМ. За Д. Канкель. 2007 р.

Рис. 39. Збудник правця. Світлова мікроскопія. Інтернет 2008 р.

Культуральні властивості. СІ. tetani—облігатний анаероб.

Оптимальна для його розвитку температура 36—38 °С, р’Н — 7,4—

526

7,6. Збудник культивується на спеціальний живильних середовищах. На середовищі Кіта—Тароці зумовлює значну каламуть і незначне газоутворення. Через кілька днів середовище просвітлюється і утворюється пухкий осад. Культура має характерний запах паленого рогу.

На глюкозо-кров’яному агарі мікроорганізм утворює колонії світло-сірого кольору з помітно випуклим центром. Краї колоній з відростками. Інколи формуються дрібні колонії-росинки. Навколо колоній спостерігається ніжна зона β-гемолізу.

При посіві на МПЖ уколом, на 5—12-ту добу інкубації, спостерігається ялинкоподібний ріст та повільне розрідження желатини. При культивуванні на мозковому середовищі спостерігається незначне його почорніння.

Біохімічні властивості. Збудник стовбняка в біохімічному відношенні малоактивний. Він не змінює ні моносахариди, ні багатоанатомні спирти. Лише окремі його штами здатні ферментувати глюкозу. СІ. tetani має незначно виражені протеолітичні властивості. Ферменти пероксидаза та оксидаза відсутні, що пояснює надзвичайну чутливість збудника стовбняка до атмосферного кисню.

Резистентність. У вегетативнІй формі збудник термолабільний

— гине протягом 20—ЗО хв при 60—70 °С, швидко інактивується під дією дезинфікуючих речовин у загальноприйнятих концентраціях. Спори ж, навпаки, надзвичайно резистентні. Більше 10 років вони залишаються життєздатними на різних об’єктах зовнішнього середовища. У запаяних ампулах ,в умовах кімнатної температури, спори не гинули до 30 років.

Прямі сонячні промені вбивають спори збудника лише за 3-5 діб, кип’ятіння — протягом ЗО—50 хв, 10 %-ний розчин хлорного вапна

527

— за 10 хв, 5 %-ний розчин фенолу — за 8—10 год, 5 %-ний розчин креоліну — за 5 год, 1 %-ний розчин азотнокислого срібла — за 1 хв.

Антигенна структура. Збудник стовбняка містить соматичний (О) та джгутиковий (Н) антигени. Перший груповий, останній — типо-специфічний. Спори містять лише соматичний антиген. За характеристикою джгутикового антигену розрізняють 10 серологічних варіантів збудника. У природі циркулюють переважно перші два сероваріанти. Різні серологічні варіанти продукують імунологічно однорідний екзотоксин, який нейтралізується протистовбнячною сироваткою.

Патогенність. На відміну від більшості патогенних анаеробів збудник стовбняка не має факторів інвазивності. В той же час він продукує надзвичайно сильний фактор токсичності — екзотоксин. Останній містить два компоненти: тетаноспазмін та тетанолізин. Тетаноспазмін вдалося одержати у кристалічному вигляді. Він виявився термолабільною протеазою, збудованою з 13 амінокислот. Молекулярна маса його 67000—68000Д. Токсичність термолабільного екзотоксину становить

6,6 • 106 ЛД5о для білих мишей на 1 мг азоту токсину. Екзотоксин продукується як в ураженому організмі, в місці

локалізації збудника, так і на живильному середовищі. В останньому випадку його виявляють після 24-годинної інкубації, а в найвищій концентрації — на 5—7-му добу. З мікробної клітини екзотоксин виділяється секрецією, а також після її лізису. Тетаноспазмін є основним токсичним фактором. Він уражує нервові клітини, тобто характеризується нейротропністю.

У значній кількості тетанолізин виявляють у культуральній рідині вже через 20— 30 год. Характеризується він гемолітичною

528

активністю, руйнується у присутності атмосферного кисню, має загальні властивості з тета-токсином, а також з пневмолізином пневмококів і 0-стрептолізином гемолітичних стрептококів. Співвідношення тетаноспазміну та тетанолізину у різних штамів може значно коливатися, що впливає і на характеристику зумовлюваних ними патологічних процесів в організмі уражених тварин.

Екзотоксин СІ. tetani термолабільний — при 60 °С руйнується протягом 30 хв, при 65 °С — за 5 хв. Він інактивується під впливом сонячних променів, розчинів маргенцевокислого калію, кислот, лугів, йоду, азотнокислого срібла. Під дією формаліну екзотоксин переходить в анатоксин, який характеризується вираженою імуногенністю.

До токсину СІ. tetani чутливі ссавці усіх видів. Найбільш чутливими є коні, потім вівці, кози, велика рогата худоба, свині, собаки, коти, а також люди. Більш чутливими є молоді тварини. Серед лабораторних тварин надзвичайно чутливі білі миші, морські свинки, кролі.

Крім екзотоксину, факторами патогенності збудника стовбняка є також РНК-аза та фібринолізин. РНК-аза токсична для лейкоцитів, гальмує фагоцитарну їх активність. Патогенна дія фібринолізину пояснюється, зокрема, тим, що він сприяє всмоктуванню екзотоксину.

Джерелом інфекції є переважно клінічно здорові тварини, у кишечнику яких є збудник стовбняка, де він розмножується і виділяється у зовнішнє середовище, контамінуючи різні об’єкти. Майже постійно збудник виділяється з добре угноєного грунту, де він тривалий час може не лише зберігатися, а й розмножуватися.

Зараження відбувається через рани (спонтанні, операційні). Особливо небезпечні щодо цього розміжчені рани, із змертвілими

529

тканинами, а також глибокі колоті. У овець захворювання інколи виникає після стриження, кастрації. Зараження тварин може відбутися також при ускладнених родах, під час введення лікарських препаратів без дотримання належних правил асептики й антисептики. При наявності відповідних умов (анаеробіоз, змертвілі тканини), збудник розмножується у місці проникнення і продукує екзотоксин. Провідну роль у розвитку патологічного процесу відіграє тетаноспазмін. По осьових циліндрах або периневральним шляхом та частково гематогенним він досягає гангліїв спинного мозку й уражує нервові клітини. Це зумовлює підвищену рефлекторну збудливість, що й призводить до спастичного скорочення м’язів. Безпосередньою причиною цього явища є нагромадження клітинами ацетилхоліну у зв’язку з дефіцитом ферменту холінестерази, зумовленого токсином збудника.

В результаті тонічного скорочення окремих груп м’язів виникають тонічні судороги. Процес поглиблюється дією інших факторів патогенності. Затрудняється дихання, робота серця, настає гіпоксія, розвивається респіраторний і метаболічний ацидоз і тварина гине внаслідок паралічу органів дихання та зупинки серця.

Клінічні ознаки стовбняка настільки своєрідні, що дають змогу легко розпізнати захворювання ще до проведення лабораторних досліджень. Після певного інкубаційного періоду, який може тривати від 3—4 діб до 3—4 міс, спостерігається настороженість, виражена напруженість при руху тварини, жуйці, ковтанні. Незабаром з’являються судороги окремих груп м’язів. Хворі коні, наприклад, стоять з широко розставленими кінцівками. Ніздрі у них роздуті, дихання напружене, рот міцно закритий, мускули тверді, слизові оболонки ціанотичні. Температура в межах фізіологічної норми. На початку

530