31.Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному провадженні: поняття, значення, структура та особливості оцінки.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз’яснення чи доповнення його висновку.

Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

Висновок експерта не є обов’язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Зміст висновку експерта

1. У висновку експерта повинно бути зазначено:

1) коли, де, ким та на якій підставі була проведена експертиза;

2) місце і час проведення експертизи;

3) хто був присутній при проведенні експертизи;

4) перелік питань, що були поставлені експертові;

5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом;

6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка;

7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується експертом.

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Однією з особливостей оцінки висновку експерта є необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю, яка включає:

1) аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним у справі доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, що містяться у висновку.

32.Поняття, ознаки та класифікація заходів забезпечення кримінального провадження.

У новому КПК України заходам забезпечення кримінального провадження приділено окремий розділ – другий. Постає питання: чи можна ототожнювати ці заходи як кримінально_процесуальний примус. На наш погляд, безумовно, можна, бо аналіз найбільш поширеного серед науковців визначення примусових заходів у кримі_

нальному судочинстві свідчить, що перелічені ст. 131 нового КПК України види заходів забезпечення кримінального провадження у разі їх застосування здатні забезпечити виконання завдань кримінального провадження.

Заходи кримінально-процесуального примусу-це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які ведуть кримінальний процес, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів для успішного виконання завдань кримінального судочинства.

Ознаки заходів кримінально-процесуального примусу:

- державно-владний характер відносин, які виникають, розвиваються та припиняються під час застосування заходів примусу;

- їхня специфічна цілеспрямованість;

- примус під час їх застосування може полягати у фізичному, матеріальному чи моральному (психологічному) впливові державного органу на суб'єкта кримінального процесу;

- вони завжди пов'язані з певними обмеженнями прав і свобод суб'єктів процесу;

- застосовується в разі, якщо авторитету закону та переконання в необхідності виконання приписів норм права є недостатньо;

-заходи примусу застосовуються всупереч волі та бажанню суб'єктів, виключно на підставі закону.

Заходи кримінально-процесуального примусу характеризуються певними специфічними ознаками: 1) вони мають процесуальний характер і регулюються кримінально-процесуальним законом; 2) підстави, межі та порядок їх застосування детально регламентовані законом; 3) специфічна їх мета — забез­печити належний порядок кримінально-процесуальної діяльності та вирішення завдань кримінального судочинства; 4) примусовий харак­тер,; 5) ви­ключний характер — вони застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами публічні завдання кримінального процесу досягнути неможливо; 6) специфічний суб'єкт застосування —тому суб'єктом його застосування завжди є виключно компетентні державні органи та посадові особи, які здійснюють провадження по кримінальній справі.

Залежно від мети застосування заходи кримінально-процесуального примусу поділяються на: заходи, спрямовані на припинення або попередження протиправної поведінки осіб, (запобіжні заходи (ст. 149 КПК), відсторонення обвинуваченого від посади, яку він обіймає (ст. 147 КПК тощо); заходи, спрямовані на отримання доказів по справі (слідчі дії, які мають примусовий характер, наприклад, обшук, примусова виїмка, освідування тощо); заходи, спрямовані на забезпечення виконання вироку (накладення арешту на майно обвинуваченого (статті 125, 126 КПК)); заходи, спрямовані на створення належних умов для здійснення провадження по кримінальній справі (видалення із залу засідання особи, яка порушує порядок, притягнення до адміністративної відповідальності за порушення порядку судового засідання (ст. 272 КПК) тощо).

Особливу групу заходів кримінально-процесуального примусу становлять запобіжні заходи, оскільки всі вони пов'язані з обмеженням свободи підозрюваного, обвинуваченого, мають специфічну мету та порядок застосування. У зв'язку з цим доцільною здається й класифі­кація заходів кримінально-процесуального примусу на такі дві групи: а) запобіжні заходи (ст. 149 КПК); б) інші заходи кримінально-проце­суального примусу.

Стаття 131. Види заходів забезпечення кримінального провадження

1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

2. Заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;

2) накладення грошового стягнення;

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;

4) відсторонення від посади;

5) тимчасовий доступ до речей і документів;

6) тимчасове вилучення майна;

7) арешт майна;

8) затримання особи;

9)запобіжні заходи.