15.2. Правила транспортування, зберігання та роботи із шкідливими речовинами

Транспортування шкідливих речовин

На підприємствах транспортування хімічних природних матеріалів здійснюється найбільш безпечним і зручним для навантаження і розвантаження способом, який виключає небезпеку травматизму, фізичного перенавантаження, можливість інтоксикації, забруднення тіла і одягу працюючих, а також забруднення ґрунту і повітря території підприємства шкідливими речовинами.

Тверді матеріали, які доставляються насипом, із транспортних засобів завантажуються і розвантажуються механізованим способом. Для транспортування порошкових і сипучих матеріалів (гіпс, фосфоритне борошно, цемент та ін.) використовують спеціальні залізничні вагони і автомашини типу цементовозів, які забезпечують безпилове завантаження транспортування і розвантаження матеріалів. При транспортуванні порошкових матеріалів у тарі, остання виготовляється із міцних матеріалів, які виключають можливість їх пошкодження. На тарі для перевезення порошкових отрутохімікатів повинні бути відповідні позначення.

Для рідких токсичних речовин (кислот, фенолу та ін.) використовуються спеціальні цистерни. При необхідності перевезення їх у бутлях передбачається надійний захист від ушкоджень.

Для речовин, що легко замерзають, і речовин високої в'язкості в цистернах повинні бути пристрої для швидкого розігрівання і перетворення замерзлої і в'язкої речовини в рідкий стан. Перевезення таких речовин у малих кількостях (до 2 т) здійснюється в іншій тарі, механічно міцній і хімічно стійкій (контейнерах, бочках).

Для транспортування зріджених токсичних газів (хлор, аміак та ін.) у великих кількостях (більше 5 т) застосовують тільки спеціальні залізничні і автомобільні цистерни, а в малих кількостях - спеціальні балони, які перевозять на спеціально обладнаних автомашинах.

Зберігання шкідливих речовин

Для матеріалів, які надходять насипом, допускається обладнання відкритих складів. Вони забезпечуються механізованими пристроями, наприклад, естакадами із системою бункерів, елеваторами і стрічковими транспортерами, які розміщують в підземних і надземних галереях.

Відходи виробництва складуються на спеціально обладнаних окремих площадках. Завантаження і розвантаження механізується.

Порошкові речовини зберігаються в закритих, захищених-від вітру складських приміщеннях і спеціальних будівлях (наприклад, в бункерах, силосах і т.п.). Подачу порошкових матеріалів у силоси і розвантаження здійснюють системами пневматичних жолобів, закритих шнеків і пневмотранспортом. Повітря від аспіраційних установок і систем пневмотранспорту, перед викидом в оточуюче середовище, очищається від пилу.

Цистерни для прийому токсичних рідких речовин і зріджених газів повинні перевищувати об'єм транспортних цистерн, щоб увесь вміст останніх переходив у приймальні цистерни без додаткових операцій, пов'язаних із переключенням зливних труб. Наповнення цистерн рідкими токсичними речовинами проводиться вакуумним способом, насосами чи методом витиснення (видавлювання) стисненим повітрям або азотом в залежності від токсичності і характеру дії речовин, а також можливості утворення вибухонебезпечної суміші. Порядок і способи завантаження, зливання і витиснення із цистерн токсичних речовин здійснюються відповідно до інструкцій. Повітря, що витискається із приймальних цистерн при зливанні і перетисненні токсичних легколетючих речовин (наприклад, хлору, бензолу та ін.), очищується від пари цих речовин в рекупераційних чи інших установках методом хімічного поглинання. Ємності для приймання рідких токсичних речовин обладнуються рівнемірами та іншими пристроями, наприклад, клапанами, що автоматично закриваються, і сигналізацією для попередження їх переповнення, або чересними (переливними) чи зворотними комунікаціями для запобігання переливу.

Наповнення дрібної тари (мішків, бочок та ін.) порошкоподібними матеріалами здійснюється за допомогою фасувальних машин з примусовою механічною подачею матеріалу, наприклад, шнековим живильником, з виключенням чи максимальним зменшенням висоти вільного падіння матеріалів на дно тари. Повітря, що витискується з тари під час заповнення, відсмоктується і очищується. Подача порошкового матеріалу безпосередньо в тару за допомогою стисненого повітря не допускається.

Завантаження порошкових матеріалів в тару великої ємності насипом проводиться тільки за допомогою механічних збуджувачів (не стисненим повітрям) чи пересувних або телескопічних тічок. Повітря, що витискується із .тари, відсмоктується і очищується. Для безпилового розтарування сипучих матеріалів із мішків, бочок та іншої дрібної тари використовуються аспіраційні розтарювальні машини чи вакуум-пневматичні пристрої.

При улаштуванні складів для шкідливих речовин різних груп небезпеки у харчовій промисловості необхідно враховувати основні правила і положення пожежної і санітарної безпеки, загальні для всіх складів, незалежно від їх вмісту, наприклад, питання вибухо- і пожежобезпеки, улаштування вентиляційних систем, вибір числа резервуарів і спосіб їх установки, вибір насосів, труб і арматури для технологічних комунікацій і т.ін.

Планування приміщень складів для зберігання хімічних речовин здійснюється відповідно до "Санітарних правил проектування, обладнання і експлуатації складів для зберігання сильнодіючих отруйних речовин (СДОР)" і "Правил зберігання хімічних речовин".

Приміщення, де зберігаються хімічні речовини, обладнуються опаленням, освітленням і вентиляцією. Температурні умови зберігання регламентуються, виходячи із фізичних і хімічних властивостей речовин.

На зберігання хімічні речовини повинні потрапляти в тарі і упаковці, встановленій відповідними стандартами і технічними умовами.

Документ повинен мати такий запис.

а) найменування організації, якій підпорядковане підприємство-виготовлювач;

б) найменування заводу-виготовлювача (місто чи умовна адреса);

в) дата виготовлення;

г) номер партії;

д) дані про масу нетто і брутто;

є) результати проведених випробувань чи підтвердження відповідності якості продукту вимогам відповідного стандарту;

є) номер стандарту;

ж) термін зберігання;

з) знаки вибухопожежної та токсичної небезпеки.

Зберігання будь-яких хімічних речовин на складах в тарі, що не має надписів, ярликів, бірок, забороняється, у противному разі вони підлягають хімічному аналізу чи знищенню.

Легкозаймисті горючі рідкі речовини зберігаються в резервуарах, об'єм яких не перевищує об'єм, регламентований нормами, в місцях, захищених від пилу, вологи та світла. При зберіганні легкозаймистих рідин потрібно спостерігати за температурою складу, враховуючи, що всі ці рідини мають низьку температуру спалахування і пари їх легко займаються від невеликих іскор.

Кислоти та луги зберігаються в окремих вогнестійких приміщеннях. Допускається тимчасове зберігання кислот і лугів на площадках, закритих від дії сонячних променів і атмосферних опадів.

Зберігання кислот і лугів у підвальних приміщеннях, а також із горючими і легкозаймистими речовинами категорично забороняється. Сулії з кислотами встановлюють групами не більше чотирьох рядів. Між групами сулій ширина проходу має бути не менше 1,0 м. Для запобігання розриву сулій при тепловому розширенні тару заповнюють не більше як на 0,9 об'єму ємності. Якщо кислота зберігається в скляній тарі, то кожна сулія повинна бути в корзині чи мати щільну (густу) обрешітку.

Для розфасовки хімічних речовин в складах використовують технічні терези, комплект розфасувального інвентарю (циліндри, шпателі, ложечки, пластмасові і металеві совки, лопаточки, хімічні воронки і т.п.). З метою збереження чистоти хімічних реактивів і безпеки роботи необхідно закріпити комплект перерахованого інвентарю за певною хімічною речовиною. Використаний інвентар необхідно одразу ж мити чи очищати.

Хімічні склади і сховища небезпечних речовин для визначення концентрації цих речовин в повітрі обладнуються автоматичними чи індикаторними пристроями, а також сигналізаторами. Підлога в сховищах кислот виготовляється із кислотостійких матеріалів, дерев'яна підлога не підходить. Тут необхідно мати достатню кількість нейтралізуючих засобів (содові і вапнякові розчини) для нейтралізації випадково пролитих кислот.

Зберігання в заводських хімічних лабораторіях отруйних, вибухових і вогненебезпечних речовин допускається лише в межах денної потреби. Для зберігання цих речовин у робочий час в лабораторіях чи сусідніх з ними приміщеннях виділяються металеві шафи (сейфи) із запором. Сумісне зберігання речовин різного хімічного складу не допускається. Зберігання хімічних речовин на робочих місцях забороняється.

Хімічні склади забезпечуються протипожежними засобами і обладнанням, а також засобами індивідуального захисту-протигазами, респіраторами, захисними окулярами, спецодягом, аптечкою. На таких складах передбачається умивальник.

Внутрішньозаводське транспортування шкідливих і небезпечних речовин

Матеріали в тарі (мішках, контейнерах і т.п.) транспортуються в цехи або із цехів на склади механізованими видами транспорту, що не виділяють диму і газів і не створюють шуму при їх переміщенні. В місцях навантаження-розвантаження встановлюються підйомні крани.

При транспортуванні багатотонних насипних матеріалів із складів у виробничі приміщення використовують безперервний транспорт (транспортери, шнеки і т.п.) або залізничний і автомобільний транспорт.

Такі порошкові матеріали, як вапно пушонка, фосфоритне борошно, цемент та ін., переміщують із складів у бункери пневматичним транспортом. Токсичні порошкові речовини із гранично допустимою концентрацією менше 10 мг/м3 подаються в цехи системою вакуум-пневматичного транспорту

Рідкі токсичні і їдкі речовини (кислоти, бензин, бензол та ін,) в кількостях понад 400 кг необхідно подавати із складів в цехи по трубопроводах, які виготовлені із матеріалів, стійких до дії таких речовин, і з надійним з'єднанням фланців і арматури, що виключають просочування їх через нещільності. Рідини, які за своїми хімічними властивостями не можуть знаходитись в металевій, навіть гумованій тарі (наприклад хімічно чисті кислоти, хлорофсофорні сполуки), дозволяється транспортувати і зберігати в спеціальній скляній гарі, суліях, що мають сплітку.

Зріджені і стиснені токсичні гази (хлор, аміак та ін.), при їх використанні у великих кількостях, подаються із складських цистерн по трубопроводах, а в малих кількостях (до 10 балонів у зміну) - б балонах.

Склади токсичних речовин, а також мінеральних кислот і лугів із механізованою подачею їх в цехи зв'язуються з останніми прямим телефоном і сигналізацією.

Роботу із хімічними речовинами необхідно проводити у відповідному спецодягу та засобах індивідуального захисту.

При вивантаженні хімічних речовин, затарених у мішки, на плечі необхідно підкладати мішковину чи гумовий фартух для запобігання попаданню пилу цих речовин на тіло і можливих опіків.

При вивантаженні бочок із хімічними продуктами застосовуються надійні трапи і покати. Забороняється скидати бочки з будь-якого виду транспорту безпосередньо на підлогу. Вивантажені бочки укладаються заливними отворами догори, маркуванням і трафаретом ззовні, в штабелі по висоті не більше як в три ряди на дерев'яних підстилках з залишком проходів між окремими рядами.

Хімічці речовини, упаковані в ящики, бідони, банки чи іншу тару, необхідно вивантажувати в спеціально відведені для них місця. Забороняється кидати вантажі і ударяти по них якими-небудь предметами для запобігання пошкодженню тари.

При розливанні кислот чи лугів у дрібну тару до неї ставлять такі вимоги: тара (бочки, сулії) повинна бути суха і чиста. Зливання кислот чи лугів у забруднену тару із залишками інших продуктів може привести до хімічної реакції; бочки, що використовуються як тара, повинні бути справні, мати обручі га пробки, що герметично загвинчуються.

Використання дерев'яних пробок не допускається, оскільки при транспортуванні вони можуть вилетіти.

Сулії чи скляні балони слід розташовувати в дерев'яній чи іншій міцній обрешітці; на бутлях чи балонах не повинно бути видимих тріщин та інших пошкоджень. Простір між бутлем і корзиною заповнюють стружкою, соломою або тирсою, просиченими рідким склом, розчинами хлористого кальцію, квасців чи інших солей (для запобігання спалахуванню). Закупорка сулій має бути надійною.

Зливання кислот і лугів із стаціонарних ємностей, а також із авто- чи залізничних цистерн у дрібну тару (бочки, сулії) проводиться по стальних трубопроводах, окремі ділянки яких з'єднують за допомогою зварювання чи фланцевих з'єднань, захищених стальними кожухами. Користуватись при зливанні гумовим шлангом забороняється.

При зливанні агресивних рідин слідкують за герметичністю всіх комунікацій, а також за наповненням тари, не допускаючи переливань. Після наповнення посудини необхідно закрити кран на зливному трубопроводі і знову відкрити його після установлення на місце зливання чергової посудини. При відкритому крані на зливному трубопроводі забороняється переставляти сулії чи бочки.

Перенесення суліїв проводять вдвох. При перевезенні використовують возики, що мають пристосування для перевертання сулій з метою їх випорожнення. Категорично забороняється перенесення сулій з кислотами, лугами та іншими їдкими речовинами однією людиною руками чи на спині.

Транспортування небезпечних рідин (кислоти, луги) в герметичних контейнерах по сходинках на верхні поверхи вручну (не більше 50 кг) забороняється і здійснюється тільки ліфтами та під'ємними площадками.

Робота із шкідливими речовинами

При роботі із шкідливими речовинами всі працюючі проходять інструктажі: ввідний на робочому місці, первинний, періодичний, повторний і позаплановий.

До роботи із шкідливими речовинами не допускаються особи молодше 18 років, вагітні і матері-годувальниці, особи із хронічними захворюваннями дихальних шляхів, легенів, шкіри та інших захворювань.

Робітники, які направлені на ділянки робіт, де використовуються шкідливі речовини, повинні пройти попередній медичний огляд, а постійно працюючі - щороку.

На ділянках робіт із застосуванням шкідливих речовин необхідно слідкувати за тим, щоб була аптечка першої долікарської допомоги, яка повністю укомплектована ліками і засобами першої медичної допомоги.

Виробниче обладнання і організація технологічних процесів, пов'язаних із використанням подразнюючих і токсичних речовин, повинні виключати можливість контакту робочих з цими речовинами в процесі обслуговування обладнання і при виконанні виробничих операцій. Виробничі процеси, пов'язані з використанням чи утворенням токсичних речовин, необхідно проводити в герметично закритій апаратурі чи під вакуумом (де це допускається технологією), в основному поточним, безперервним, замкнутим циклом із автоматизацією певних стадій.

Рідини і суспензії переміщують по трубах. Окремі процеси (зливання продукції, вивантаження і завантаження токсичних твердих і пастоподібних речовин), які не можуть бути герметизовані, повинні бути механізовані із повним усуненням ручних операцій із токсичними речовинами. Місця можливого виділення токсичних речовин у вигляді пари, газу чи пилу необхідно обладнувати укриттями із відсосами. В процесах електролізу необхідні засоби, що запобігають виділенню в повітря шкідливих пари, газів і рідких аерозолів (наприклад, присадки, плаваючі кульки, аспіраційні укриття та ін.).

Виробниче обладнання і апарати забезпечуються необхідними контрольно-вимірювальними приладами (термометрами, термопарами, манометрами, рівневимірювачами, витратовимірювачами, газоаналізаторами та ін.) та запобіжними пристроями (запобіжними клапанами, звуковими і світловими сигналізаторами та ін.). Освітленість шкал приладів і запобіжних пристроїв повинна становити не менше 100 лк. Розміщення приладів і запобіжних пристроїв повинно забезпечувати зручне їх обслуговування. При дистанційному управлінні показники шкал приладів і сигналізацію слід виносити на щити управління

Трубопроводи для пари, води, стисненого повітря і газів, вакуумних ліній, кислот, розчинів і хімічних продуктів фарбують в різні кольори відповідно до вимог ГОСТ і технічних умов.

Трубопроводи для переміщення подразнюючих і токсичних речовин монтуються з нахилом для можливості повного їх випорожнення.

Труби, що з'єднують апарати з атмосферою (повітряні труби), виводять зовні, на висоту не менше 5,0 м від коника на даху чи ліхтаря і як можна далі від повітрозабору припливної системи вентиляції, а також із врахуванням переважного напрямку вітрів. Токсичні пару і гази, що видаляються через повітряні труби, необхідно уловлювати.

Очищення, миття, прожарювання і знезараження цистерн, контейнерів, з'ємних виробничих апаратів, бочок та інших ємностей, що раніше містили розчинники та агресивні рідини, проводиться на спеціально обладнаних прожарювально-промивних станціях чи пунктах.

Знешкодження і переробка шкідливих відходів виробництва

Відходи, що утворюються в промисловому, виробництві, бувають газоподібні, у вигляді рідини чи тверді і містять в собі органічні та неорганічні речовини.

Рідкі виробничі відходи - це, в основному, стічні води. Вони поділяються на дві основні категорії: забруднені і незабруднені (умовно чисті). Забруднені стічні води, в свою чергу, підрозділяються на 3 групи:

1. переважно органічними домішками (деякі виробництва чи цехи харчової промисловості);

2. переважно неорганічними мінеральними домішками(підприємства м'ясної, рибної, молочної, мікробіологічної промисловості);

3. мінеральними і органічними домішками (підприємства фармацевтичної та медичної промисловості, заводи по виробництву цукру, консервів, хлібобулочних виробів).

Повітряне середовище забруднюється також різними газоподібними відходами виробництва, серед яких найбільш широко розповсюджені гази: окис вуглецю, сірчистий ангідрид і оксид азоту, пара (наприклад, вуглеводнів і різноманітний пил органічного і неорганічного походження).

Згідно з гігієнічною класифікацією неутилізовані промислові тверді відходи поділяються на шість категорій: І - практично інертні; II - органічні речовини, що біологічно окислюються і легко розкладаються; II! - слаботоксичні малорозчинні у воді, в тому числі при взаємодії із органічними кислотами; IV - нафтомаслоподібні, не підлягають регенерації відповідно до діючих вказівок; V - токсичні із слабим забрудненням повітря; VI - токсичні.

Відповідно до класифікації, на підприємстві слід передбачити всі заходи щодо скорочення і знешкодження відходів і викидів виробництва шляхом їх переробки чи утилізації.

Головним напрямком в усуненні шкідливої дії на навколишнє середовище промислових, в тому числі токсичних відходів, є їх використання у виробничих циклах, тобто організація маловідхідних та безвідхідних виробництв. Але в ряді випадків для нейтралізації промислових відходів необхідно обладнувати спеціальні споруди і встановлювати коштовне та енергоємне обладнання.

Ділянки для відвалів чи звалищ відходів виробництва розташовують за межами території підприємств, населеного пункту і охоронної зони джерел водопостачання за узгодженням із місцевою Радою і з місцевими органами Державного санітарного нагляду.

Місця для збирання і зберігання відходів виробництва, що вміщують збудників захворювань, сильно діючі хімічні чи радіоактивні речовини, що не піддаються попередній нейтралізації, знешкодженню і дезодорації, повинні мати пристрої, що повністю виключають забруднення ґрунту, підземних вод і атмосферного повітря і ізолюються від доступу сторонніх осіб.

Місця для збирання, сортування і короткочасного зберігання відходів виробництва на території підприємства призначаються на спеціально обладнаних для цього ділянках чи в ізольованих спеціальних приміщеннях.

Деякі види твердих промислових відходів внаслідок їх токсичності необхідно обов'язково знешкоджувати.

Вибір методу знешкодження відходів визначається їх хімічним складом, кількістю, агрегатним станом і вимогами, що висуваються до вторинних продуктів.

В залежності від виду сполуки всі методи знешкодження і переробки промислових відходів можуть бути розділені на дві основні групи. До першої групи входять методи, призначені для переробки та знешкодження неорганічних сполук, до другої - органічних.

Оскільки в промисловій практиці до складу відходів частіше входять і органічні і неорганічні сполуки, то, очевидно, для їх переробки і знешкодження слід використовувати методи обох груп. При переробці чи знешкодженні відходів намагаються отримувати вторинні продукти, які можуть бути потрібними в народному господарстві. Для цього застосовують, як правило, не один, а кілька методів у послідовності, визначеній технологією знешкодження чи переробки. Кількість-таких технологічних рішень процесу знешкодження дуже велика. Для того, щоб вибрати метод і технологію, потрібно: а) дати оцінку їх технологічної ефективності із врахуванням небезпеки хімічних сполук, що викидаються; б) визначити галузі раціонального використання кожного методу чи групи методів; в) дати економічну оцінку їх ефективності.

Відомо, що при знешкодженні відходів знищити їх неможливо. І завжди крім потрібних вторинних продуктів утворюються побічні, які вимагають інших методів переробки.

З метою створення малок чи безвідхідних виробництв необхідно знати, що являє собою кожний метод переробки чи знешкодження відходів і як він відповідає основній меті - захисту біосфери. В основі такого комплексного підходу покладені такі принципи: а) спеціалізація зібрання і транспортування відходів в залежності від властивостей сполук, методу знешкодження і переробки; б) поєднання локальних, специфічних методів знешкодження з методами багатоцільового призначення; в) отримання малотоксичних чи нетоксичних вторинних сполук, які є продуктами для народного господарства чи сировиною для промисловості.