3. Найдавніші лексичні запозичення - свідченння контактів слов’ян з іншими народами.

Окрім власне автентичних слів до мовного фонду праслов’янської мови потрапила велика к-сть слів, запозичених з інших у зв»язку з контактами з іншими народами. Багато контактів було з балтами і германцями. Вчений В.Кипарський : з прагерманської праслов. запозичила шолом,князь,хліб,дума,скот,тин. У 2-3 ст. контакти з готами (в Пн Причорноморї). Про це свідчать багато запозичень : буква, блюдо,скло,колодязь. З латини було запозичено ряд слів : кесар,осел,кутипи,котел. 5-6 ст. з давньоверхньонімецької : мито,дошка, плуг, стодоло. Багато запозичень з іранської : бог,святий, небо, слово, сором,рай. Праслов. Не тільки запозичувала слова,але й була джерелом для запозичання для інших мов.Наприклад , германське запозичення із старослов. – скот, фінське – бедро. Причинами складності досліджень є те,що визначити місце і час контакту майже неможливо. Також питання постає з якої мову в яку запозичували. Чітко прослідкувати можна запозичення слова король (від нім. Карла Великого у 8 ст.) ифтонгах і дифтонгічних сполученнях розрізнялися два види інтонації: акутова (висхідна) і циркумфлексова (спадна).

3. Перші згадки про слов’ян в історичних джерелах.

Достовірним джерелом інформації про будь-який народ є його писемні памятки аюо письмові свідченння про нього. Оскільки своєї писемності і відповідної літератури прасловянські племена не мали, важливими є повідомлення про них у працях античних істориків, мандрівників тощо. Писемні джерела давньогрецької та давньоримської держав середини і другої половини 1 тис до н е не дають про словян надійних свідчень. Не проливають світла на розвиток прасловян і фундаментільні праці давньогрецького історина Геродота, який у 5 ст до н е відвідав грецьке місто-колонію Ольвію в басейні Бузького лиману. Докладно описуючи спосіб життя, звичаї, побут тощо різних центрально- й східноєвропейських племен від Пд Карпат до Нижнього Дніпра, він не згадує словян. З розширенням території прасловян у першій половині 1 тис н е зявилися перші більш-менш достовірні згадки про них античних авторів. У 1 ст вийшли енциклопедичні праці рим. письменника, вченого й державного діяча Плінія Старшого, з яких до нашого часу збереглася лише "Природничча історія". Крім аналізу історії, побуту й мистецтва Давнього Риму, автор багато уваги приділив опису південноєвропейських земель від Гібрадтару до Азовського моря. Він згадує про скіфів, сарматів і гіррів, що просувалися зі сходу аж до басейну Вісли. У 1 ст давньоримський мандрівник Віпісаній Агріппа склав примітивну географічну карту світу, яка збереглася у вигляді дорожніх таблиць шляхів Римської імперії, створених для практичних потреб маловідомим автором на імя Касторій (4 ст). Значно більше інформації про венетів як активне словянське племя в Цн Європі початку 1 тис н е дійшло до нас з праць давньоримського історика й політичного діяча Публія-Корнелія Тацита. Описцючи різні племена Цн та Сх Європи, Тацит згадує про венетів, які займають території між германцями і сарматами. У першій половині 2 ст ще одну достовірну інформацію про словян дав давньогрецький астроном і географ. створювач геоцентричної системи світу Клавдій Птолемей. Характеризуючи племена лугіїв, сабоків, сулонів, велетів, костобоків тощо (Германія та Сарматія від Рейну до Дніпра), учений називає серед них і венетів як одне з найчисельніших племен європейської Сарматії, що є "великим народом". За Птолемеєм,венети заселяли пд узбережжя Балтійського моря на схід від Вісли. У 6 ст придворний готський літописець Йордан докладно описав героїчний похід готів до Пн Надчорноморя, а також розподіл цих територія між різними словянськими племенами в 5-6 ст. Цьому він присвятив основну свою працю - "Про походження і дії гетів" (551), яку ще називають "Гетика".