43. Основні риси та історія розвитку словенської мови.

Словенська мова є державною мовою Республіки Словенії (столиця Любляна). Мова - найменша щодо території розповсюдження порівняно з іншими слов’янськими мовами. Словенська мова поширена також в Італії, Австрії, Угорщині, США. Спілкуються цією мовою понад 2 млн. чоловік.

Назва "словенці" походить безпосередньо від племінного словене, як, імовірно, називалися ще порівняно недавно словаки. Перша словенська незалежна держава виникла у 623 році і займала територію від озера Балатон до Середземного моря. Держава проіснувала до кінця VІІІ століття, а потім цей реґіон став частиною імперії Франків.

Значна частина словенських земель довгий час перебувала у складі Австрії, з 1862 р. - Австро-Угорщини. Незважаючи на різні фактори, довгий період германізації та мадяризації населення, словенці не втратили своєї мови та культури. Так, у період боротьби за самостійність (XVI-XVII ст., період Реформації) словенською мовою набула розповсюдження писемність, з’явилися словенські школи, почала розвиватися національна словенська культура. У середині XIX ст. почали друкуватися книжки й газети словенською мовою, відкриваються словенські школи. Усе це сприяло формуванню словенської нації.

Після Другої світової війни 1939-1945 рр. більша частина словенських земель, які перебували під владою Італії, відійшла до Югославії й увійшла до складу Соціалістичної Республіки Словенії (Socijalisticka Republica Slovenija). До 1991 року Словенія входила до складу Югославії (СФРЮ). 25 червня 1991 року парламент проголосив Словенію незалежною державою.

Територія словенської держави гориста, що є однією з причин діалектної строкатості мови (на сьогодні відомо понад 40 говорів). У західних та північно-західних говірках мають місце такі явища, які споріднюють словенську мову із західнослов’янськими мовами, зокрема з чеською та словацькою: групи /tl/, /dl/, фрикативний /h/, відсутній вторинний /l/ у кінці слова тощо.

Літературна словенська мова формується у ХVI ст., що було зумовлено реформаційним рухом, зокрема діяльністю пропагандиста лютеранства П.Трубара, перекладача Біблії Ю. Далматина та укладача першої словенської граматики 1584 р. А.Бохорича. ХVII - ХVIIІ ст. - період майже повного зникнення словенської книжності. Відродження рідного слова починається в кінці ХVIIІ ст. Значний був внесок Похліна (Pohlin, 1735-1801 рр.), який склав абетку (1765 р.), арифметику (1781 р.), лікарник і книжку для розваг ("Kratkocasne uganke", 1788 р.).

У кінці ХVIII - на початку ХІХ ст. поетом В.Водніком було закладено основи нової мови, яка досягає високого ступеня розвитку у творчості найвідомішого словенського поета Фр.Прешерна (1800-1849). У ІІ половині ХІХ ст. після довготривалої полеміки словенці почали користуватися хорватським алфавітом - гаєвицею.

Норми словенської мови були остаточно усталені у 1935 р. Словенським орфографічним словником.

Cловенська графіка базується на латиниці.

Принцип правопису – історико-етимологічний та частково фонетичний.

Словенська графіка не повністю відображає вимову голосних, що створює значні труднощі при читанні.

Приголосні втратили м’якість перед голосними переднього ряду; м’які [n'] та [l'] походять з давніх звукосполук цих приголосних з j: krвlj – "кров", ljubвv - "любов".

Наявний складовий плавний r: trg "базар"; складовий l перейшов в ol (вимовляється ou): sуlza "сльоза".

Серед граматичних особливостей слід виділити втрату кличного відмінка, двоїну при відмінюванні та дієвідмінюванні: midva sva brata, midve sve sestri, bratoma, sestroma, materama.