2.2. Перспективи і потенціал локальних цивілізацій

Локальні цивілізації виникли близько шести тисячоліть назад у межах стародавніх держав та їх об’єднань — в Шумері, Єгипті, Індії. Потім вони змінювались, зникали, трансформувались у цивілізації нових поколінь. А. Тойнбі нарахував 47 цивілізацій трьох поколінь, виділивши п’ять «живих» цивілізацій почат­ку XX століття: західну, православнохристиянську, ісламську, індуїстську, далекосхідну [229, с. 18]. За основу класифікації він взяв приналежність до тієї чи іншої світової релігії. Формування четвертого покоління цивілізацій є зумовленим: по-перше, новим етапом історичного процесу, по-друге, зміною техногенної цивілізації на гуманістично-креативну, ноосферну, постіндустріальну форму, по-третє, викликом з боку процесів глобалізації та інтеграції як власного протилежного базису процесів диференціації і дезінтеграції на нових принципах. Останній процес найбільш наочно спостерігається, перш за все, в межах західної цивілізації, яка, маючи за власне історичне ядро Західну Європу, опанувала індустріальне суспільство і поширилась на Північну і Латинську Америку, Австралію і Океанію, перетворила на колонії Індію, Африку, підпорядкувала власному впливу Китай. Арнольд Тойнбі зазначав: «У ході власної експансії сучасна західна секулярна цивілізація перетворилася в буквальному сенсі слова на всесвітню, охопивши своєю мережею всю решту цивілізацій» [229, с. 67].

Таблиця 2.7

Класифікація цивілізацій за чотирма фазами економічного розвитку

Архаїчна	Месопотамська, єгипетська, далекосхідна, мезоамериканська, класична, південноазійська, афро-азійська
Доіндустріальна	західна, далекосхідна, євразійська,
Індустріальна	західна, православно-христианська, ісламська, індуїстська, далекосхідна Західна, ісламська, православнохристианська, індуїстська, далекосхідна
Постіндустріальна фаза	Євразійська, східноєвропейська, західноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, африканська, японська, китайська, буд­дійська, індійська, мусульманська, океанічна

XX століття стало початком занепаду всемогутності західної цивілізації. Це відмічали О. Шпенглер, А. Тойнбі, Пітірим Сорокін. Останній вважав однією з головних тенденцій нашого часу переміщення центру творчого лідерства з Заходу на Схід: «Творчий центр історії людства, який був локалізований протягом сторіч в Європі і європеїзованій Америці, остаточно перестав бути обмеженим цими кордонами. Значною мірою він поширився на Схід і став «планетарним» в сенсі активності не тільки на Заході, але і на Сході... В подальшому, в великих «виставах» історії буде представлена не просто одна євроамериканська «зірка», але декіль­ка зірок Індії, Китаю, Японії, Росії, арабських країн та інших культур і народів. Ця епохальна тенденція вже діє і швидко набирає обертів кожного дня» [217, с. 94].

С. Хантінгтон відмітив процес висунення на перший план цивілізаційних розбіжностей і посилення диференціації локальних цивілізацій, виділивши на карті світу вісім цивілізацій, про що згадувалося раніше. Проте ця класифікація потребує уточнення. Все більш виразного прояву набувають розбіжності докорінних інтересів і тенденцій між західноєвропейською цивілізацією, що має давню історію, і більш молодою активною північноамериканською, що порівняно недавно відмежувалася від європейської. Характеристика локальної цивілізації, ядром якої за Хантінгтоном, є Росія, як православної є однобічною, оскільки значну част­ку тут складають анклави мусульманської і буддійської цивілізацій, крім того, за своїм походження і динамікою це є скоріше цивілізацією гібридного типу, «мостом», полем взаємодії східних і західних цивілізацій. Тому більш точним є використання терміна «євразійська цивілізація».

Ю. В. Яковець, спираючись на результати X Міждисциплінар­ної дискусії «Локальні цивілізації у XXI ст.: зіткнення чи партнерство?», визначив такі особливості четвертого покоління локаль­них цивілізацій: їх більша диференціація у порівнянні з цивілі-заціями третього покоління (в тому числі розшарування західної цивілізації на західноєвропейську, північноамериканську, латиноамериканську, океанічну; далекосхідна, китайська, японська, буддійська); зростаюча роль цивілізаційної спільності і міжцивілізаційних розбіжностей; нарощення потенціалу партнерства локальних цивілізацій, формування нового типу відносин між ними [265, с. 26].

Слід відмітити, що до початку XXI ст. локальні цивілізації чет­вертого покоління характеризувалися різкою диференціацієюосновних макропоказників, економічного і військово-політич­ного потенціалу, що є передумовою для посилення співробітництва і можливого зіткнення. Чітко вимальовуються дві групи цивілізацій. Більш розвинуті цивілізації за умов невеликої часткив чисельності населення володіють домінуючою економічною силою. Інша група — п’ять цивілізацій з більш низьким рівнем розвитку і слабким потенціалом. Слід також враховувати, що пер­ша група цивілізацій більшою мірою є інтегрованою і домінуєу світовому цивілізаційному просторі. Аналогічні диспропорції спостерігаються, якщо врахувати більш повні дані щодо част-ки цивілізацій четвертого покоління в населенні і ВВП світу (табл. 2.8).