Структура інвестиційних доходів сша (складена на основі платіжного балансу сша за 2000 р., у млн дол.)

Отримано США від решти країн світу	2000 р.	Сплачено США решті країн світу	2000 р.	Сальдо
За зарубіжними активами, всього	350525	За зарубіжними зобов’язаннями, всього	–360146	–9621
З них за прямими інвестиціями	149240	З них за прямими інвестиціями	–68009	81231
Інші приватні прибутки	197440	Інші приватні виплати	–184465	12975
Прибутки уряду	3845	Виплати уряду	–107672	–103827

Джерело: US Department of Commerce, Bureau of Economic Analysis. 2002. US International Transactions (Table 1)

Настільки помітне структурне розходження в платіжному балансі пояснити легко. Зарубіжні активи, що перебувають у їхній власності, США неухильно розміщують в реальних цінностях, що мають вираз у формі, головним чином основного, тобто технологічного чи інфраструктурного і товарного капіталу. І настіль­ки ж рішуче переводять американські активи іноземних власників у фіктивний грошовий капітал (акції, облігації тощо). Сплати за такими авуарами наводнюють решту країн світу доларовою масою, що знецінюється.

Як результат, спрацьовує встановлена схема американської експлуатації всієї планети: з всесвітнього господарства відволікаються повноцінні ресурси, а взамін нагнітається доларова інфляція.

Головний противник «доларизації» ЄС поки що не в змозі рішуче змінити розстановку сил, і опинився за інвестиційними стат­тями у становищі нетто-кредитора. Причому достатньо легко помітити наявність істотного розбросу показників всередині ЄС. Він є характерним для ситуації значного внутрішнього водорозподілу між досягненнями формальної інтеграції і відставанням реальної. В Німеччині і Франції втрати є значно меншими, між тим євро-зона має солідне від’ємне сальдо розміром 278,7 млрд дол., а по ЄС в цілому сума понесених втрат зростає до 377,7 млрд дол. [1, с. 28].

Після розміщення доларової маси, що перебуває у власності решти країн світу, на американському ринку цінних паперів, залучені кошти підпадають під вплив поточної кон’юнктури, що характеризується значним підвищенням курсової вартості цінних паперів. Статистика оборотів американського ринку цінних паперів свідчить, що за період 1980—2000 рр. його обсяг був роздутим у 28 разів, тобто темп зростання склав 140 % у середньому на рік [1, с. 28].

За розрахунками Н. Абдулгамідова і С. Губанова, якщо біндекс Доу-Джонса відповідав показникам відтворення, його розмір у 2000 р. був би на рівні 7000, що на 40 % нижче фактич­ного рівня кон’юнктури. Кількісний аналіз за даними міжгалузевих балансів США вказує на зростання наприкінці 1990-х років значних макроекономічних диспропорцій. Так, динаміка потенціалу внутрішнього накопичення (приріст на 21,2 % за 15 років) різко розходиться з динамікою грошових інвестицій (зростання на 155,3 %). Авансований капітал зріс у мірі, що виключає можливість його окупності за умовами відтворення у 1997 р. Цикл його кругообороту зріс до 15,2 року (проти 8,9 — в 1982 р.) [1, с. 29].

Отже, процеси ринкової капіталізації відбувалися під впливом не внутрішнього відтворення, а диктувалися глобальними інтересами американського імперіалізму. Саме приріст товарного дефіциту платіжного балансу США генерував приріст обсягів внутрішніх «пасивів» (табл. 2.4).

Таблиця 2.4