Акумулбоване сальдо державного бюджету розвинутих країн, 1993 – 2002 рр. (% до ввп)

	1993—1997 рр.	1998—2002 рр.	1993—2002 рр.
США	–12,2	7,9	–4,3
Канада	–15,1	6	–9,1
Німеччина	–8,9	–3,9	–12,8
Великобританія	–26,3	6,6	–19,7
Зона євро, в цілому	–21,2	–7,1	–28,3
Франція	–21,6	–13,1	–34,7
Італія	–35,8	–10	–45,8
Японія	–18	–35,6	–53,6

Розраховано за: World economic outlook. October 2003. P. 208—248 (Table 15)

Між іншим, така сама асиметрія на користь «імперіалізму долара» склалася і підтримується в глобальній кредитній системі. Політика США в цій сфері є аналогічною і полягає в тому, щоб перекласти вагу відповідальності за «погані» запозичення і борги на інші країни. Таких, як свідчать дані на початок 2001 р., більше всього було у Франції (63 %) і Німеччини (88 %). Ними перевантажена і банківська система Японії. І навпаки, найменше їх було у США — лише 10 % у сумарному обсязі виданих кредитів [1, с. 35].

Між тим, саме в конкурентній боротьбі проти експансії американського капіталу Німеччина і Франція змушені були активно кредитувати європейські корпорації, які відчували гостру нестачу ліквідних коштів через дефіцит грошового капіталу, що відволікався на американські фондові біржі. Позики, що були видані країнам, що розвиваються (Туреччині, Аргентині та іншим), хоча і були забезпеченими прямими чи непрямими державними гарантіями, проте все одно належали до проблемних.

Відносини з приводу «поганих» кредитів ускладнюють зовніш­ньоекономічні зв’язки між ЄС та її боржниками, а отже — є перспективними для реалізації стратегії глобального американського імперіалізму. Самі США намагаються не втягуватися в процес кредитування країн, що розвиваються, їх відносно малі кредити концентруються в розвинутих державах, надійно забезпечені заставами, повноцінною власністю, державними гарантіями тощо. До більш ризикованих позик залучається капітал країн-конкурентів. Як наслідок, за власними кредитними операціями Німеччина і Франція вступають у потенційно напружені чи навіть конфліктні ситуації з країнами, що розвиваються. За США в подібній ситуації залишається стійка позиція посередника й арбітра.

Отже, поряд з мережею ТНК і світовою електронною інфраструктурою комунікацій у числі фундаментальних опор гегемонії глобального американського імперіалізму бере участь також і система міжнародного кредитування.

Таким чином можна стверджувати, що пірамідальний механізм монетарної «іммобілізації» і наступної періодичної «стерилізації» доларової маси, що накопичується іноземними власниками, є органічною і обов’язковою ланкою в дієвій глобальній системі «імперіалізму долара».

Визнаючи принциповий і найважливіший контекст схеми доларової експлуатації, що є ядром конструкції однополярного сценарію розвитку, запропонованого США, слід також назвати й інші переваги, що гарантуються ним. Тезово вони включають: більш ефективний розподіл економічних ресурсів країни, втілення нововведень, передачу технологій і залучення науково-технічних ресурсів з-за кордону, зниження витрат виробництва шляхом переведення підприємств за кордон у країни з дешевою робочою силою. Конкретизуючи вказані переваги, можна відмітити низку позитивних наслідків глобалізації саме для американської економіки.

По-перше, дешевий імпорт з третіх країн стримує інфляцію і таким чином сприяє зростанню прибутків і підвищенню споживчого попиту і, як насідок, зростанню економіки. По-друге, відкритість американської економіки, її динамічний розвиток сприяє притоку капіталів і кваліфікованої робочої сили, що в свою чергу позначається на динаміці ставки позичкового відсотка. По-третє, зростання експорту американських товарів спричинює утворення додаткових робочих місць. По-четверте, вивіз капіталу за кордон, особливо прямих інвестицій, утворює більш сприятливі умови для функціонування американських компаній на світових ринках.

Поряд з цим процеси глобалізації породжують чимало неоднозначних соціально-економічних наслідків і проблем для американської економіки. Виявилося, що існують принаймні три сфери соціально-економічного життя країни, де наслідки глобалізації є негативними. По-перше, це наслідки для зайнятості, особливо у тих галузях економіки, де міжнародна конкуренція є достатньо потужною чи де вивезення виробництва за кордон має стихійний характер. До цього прилучається питання про забезпечення міжнародних стандартів у сфері праці як на американських підприємствах за кордоном, так і на тих американських підприємствах всередині країни, де використовується іноземна (часто нелегальна) робоча сила. По-друге, реальною є загроза неочікуваних масштабних змін у потоках капіталу, що може помітно дестабілізувати світові ринки, в тому числі економіку США. По-третє, для США глобалізація проявилася у зростаючому торговельному дефіциті, що має не тільки позитивні наслідки у вигляді дешевого імпорту, а й сприяє зростанню дефіциту платіжного балансу та викликає зростання зовнішнього боргу.

Подібні проблеми вирішуються США за допомогою заходів щодо лібералізації світової торгівлі, особливо в тих напрямах, де це відповідає її інтересам, де конкурентні позиції країни є особливо сильними. Це стосується торгівлі послугами, перш за все, в галузі телекомунікацій, інформаційних технологій, фінансів. Для цього США активно використовують СОТ і інші міжнародні організації. Так, спираючись на правила СОТ, узгоджені з американським законодавством, США у 22 випадках досягли перегляду умов постачання з інших країн, мотивуючи це «несправедливими умовами торгівлі», демпінговими цінами тощо [75, с. 5].

Експерти Європейської Комісії (ЄК) також неодноразово зазначали, що США поширюють деякі суто внутрішні закони на інші країни, таким чином захищаючи власні торговельні чи політичні інтереси, хоча це є порушенням базових принципів міжнародної торгівлі (табл. 2.6).

Таблиця 2.6