Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Р_12.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
518.14 Кб
Скачать

2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку

Цілком очевидно, що всю множину сценаріїв глобального розвитку можна поділити на дві основні групи: оптимістичні та песимістичні. Саме такий підхід демонструє Ю. Яковець, котрий, хоча і зазначає, що крім граничних можливі і проміжні варіанти, проте наводить лише песимістичний сценарій М. М. Голанського і дещо наївну версію оптимістичного розвитку подій. Більш ґрунтовний і зважений підхід демонструє Е. Азроянц, який у структурі перехідного етапу розвитку глобальної економіки виділяє три сходинки (кроки), які в позитивному варіанті розвитку подій логічно продовжують одна іншу, знімаючи найбільш гострі соціально-екологічні суперечності, і вивільняють процеси глобалізації від егоїзму багатої і сильної меншості. З іншого боку, корекція, що є необхідною на кордоні переходів від сходинки до сходинки, є біфуркаційним станом, в якому можливий зрив з позитивної траєкторії. Деструктивні альтернативи є не пов’яза­ними між собою. Таким чином, трьома альтернативними парами сценаріїв Е. Азроянц позначає дві траєкторії можливого перехід­ного періоду. Перша (верхня) траєкторія — позитивна, еволюцій­на; друга (нижня) — деструктивна, есхатологічна. Для того, щоб прив’язати сценарії до конкретного відтинку історії, визначити координати в циклічній еволюції, Е. Азроянц представляє її у двох формалізованих варіантах — табличному і графічному.

Таблиця 2.12

Структура прогнозу переідного періоду [4, с. 310]

Циклічнастратифікація

Ієрархія структурої послідовні

Структурний елемент гіпотези

Коротке найменування

Умовне позначення

7 фаза II циклу

минуле

фаза нетрадиційних імперій

завершення цик­лу визріванням цивілізаційної кризи

ФНІ

1-й етап перехідного періоду

теперішній час

реальність

неоліберальна глобалізація

НГ

2-й етап перехідного періоду

майбутнє: альтернатива I

сценарій № 1сценарій № 2

приборкана глобалізація апокаліпсис

АI, сц. 1AI, сц. 2

3-й етап перехідного періоду

майбутнє: альтернатива II

сценарій № 3сценарій № 4

моральна глобалізація неоколоніалізм

AII, сц. 3AII, сц. 4

1-ша фаза III циклу

майбутнє: альтернатива III

сценарій № 5сценарій № 6

глобалізація свідомості анархія

AIII, сц. 5AIII, сц. 6

Цивілізаційна криза, яка спровокувала перехідний період, передбачає розуміння того, що світова система, вступаючи до смуги нестійкості, буде наштовхуватись на серйозні потрясіння, які зумовлюються зростаючою активністю сукупних взаємодій сил і факторів. Світова система, як завжди, опинилася неготовою до чергового історичному перевороту. І ця неготовність проявляє себе як і в інтелектуальній, і в інституційній сферах, так і в сфері психологічній, причому в такому стані перебувають і країни-лідери.

Отже головним висновком, за думкою Е. Азроянца, є те, що задля побудови адекватної гіпотези історичного розвитку є недостатнім врахування і аналіз кількісних параметрів у галузях економіки, екології, політики, демографії, розвитку науки і технологій. Більше того, застарілими залишаються і світоглядні харак­теристики (неоліберальна економіка, суспільство споживання, масова культура). І професор В. І. Пантін вважає, що «без зміни світогляду і системи домінуючих цінностей є неможливим ані засвоєння нових політичних і соціальних інститутів, що забезпечують адаптацію і гнучке реагування суспільства на зміну середовищних умов, ані ефективне використання нових, більш досконалих і більш ефективних технологій, ані підйом рівня життя більшості людства, ані стійке затвердження демократії, ані спротив реальним тенденціям «неоархаїзації» і «міжнародній анархії» [159, с. 408]. Ідеології, які визначали вектори розвитку XX ст., практично повністю вичерпали себе, довівши власнуісторичну безперспективність. Саме тому частково правим є С. Хантінгтон, говорячи про зіткнення цивілізацій, оскільки в оз­начених умовах соціальні розломи закладаються і формуються за культурними і релігійними кордонами. Однак для цього процесу є принциповою наявність зовнішньої агресії. Це може бути економічний, культурний чи релігійний тиск. Іншою альтернативою може стати «вибух нової ідеології», яка здатна поляризувати маси.

ІІ цикл7-а фаза,завершальнийцикл

Перехідний період від ІІ до ІІІ циклу(внутрішній імпульс)Соціоекономічна (цивілізаційна) криза

ІІІ цикл1-а фаза,початковийцикл

1-й етап

2-й етап

3-й етап

Фаза нетрадиційних імперій

(ФНІ)

Неоліберальна глобалізація

(НГ)

Приборканаглобалізація

(А І, сц. 1)

Апокаліпсис

(А І, сц. 2)

Моральна глобалізація

(А ІІ, сц. 3)

Неоколоніалізм

(А ІІ, сц. 4)

Глобалізація свідомості

(А ІІІ, сц. 5)

Анархія

(А ІІІ, сц. 6)

Рис. 2.2. Графік прогнозованої перспективиперехідного періоду [4, с. 311]

У разі з глобалізацією спостерігається подібний приклад, колив основу американського проекту покладена неоліберальна ідеологія.

Виходячи з гіпотези закономірностей історичного розвитку, мета глобалізації на сучасному етапі, з погляду об’єктивного ходу історичного процесу, полягає в тому, щоб створити умови якісного переходу суспільства економічного, політичного, технологічного в суспільство глобальне, домінантою якого, на думку Е. Азроянца, стане духовне становлення Мегасоціуму, перехід людини на новий рівень свідомості: від індивідуального до Свідомості Єдності. При цьому Мегасоціум ним розуміється як соціальна цілісність світу, а глобалізація — як просування до більш зв’язаної і організованої цілісності шляхом поглиблення взаємозалежності всієї множини її елементів. Цілісність, у свою чергу, передбачає ту чи іншу форму і ступінь організації, яка, як кінцевий результат, є ознакою наявності кордонів самої цілісності і віднесення до неї складових її частин, які не володіють цими ознаками, але саме завдяки їм цілісність і набуває нової якості. Однією з таких якостей є характерне для сучасного етапу складення структури Мегасоціуму, що набуває виразу в переході від двохкомпонентного зв’язку (держава—держава) до багатокомпонентного зв’язку (держава—транснаціональні корпорації—між­народні неурядові організації), і поява на цій основі поряд з міжнародними відносинами внутрішньоглобальних відносин.

Неоліберальна глобалізація. Кінець XX — початок XXI ст. характеризувався безпрецедентним нарощенням всіх знаних форм нерівності майже у всіх сферах діяльності людини. Особливості цього явища найбільш влучно виразив В. М. Коллонтай: «Протягом останньої чверті сторіччя неоліберальна глобалізація безперервно (на конкурентно-конфліктній основі) призводила дотісної взаємодії суспільства з самими різними рівнями господар-ського розвитку, з різними ідейно-політичними установками, з далеко не однаковою культурною і історичною спадщиною. Інтен­сивні темпи цього процесу і повна зневага до національних особливостей надали йому рис небаченої суперечливості і конфронтаційності. Трансплантація окремих рис і елементів, окремихінститутів, структур і механізмів з більш розвинутих країн доінших спільнот, як правило, не супроводжувалася ані їх пристосуванням до нового середовища, ані серйозною адаптацією до них приймаючих суспільств. Неоліберальна глобалізація систематично, свідомо руйнувала цілісність суспільств і держав, що сформувалися, існуючих національно-господарських комплексів, культур, релігій, систем цінностей, пріоритетів» [4, с. 322].

Апологети неоліберальної моделі вважають її єдиним вірним генеральним курсом розвитку. Подібний проект передбачає спробу підкорити не тільки теперішній світ, але і майбутній. Ця позиція найбільш чітко простежується в американському проекті глобалізації. Глобалізація, як і її американський проект, як ми неодноразово зазначали, являє собою процес оволодіння світом, підкорення його лідером в тих чи інших формах. Ніхто не може піднятися до рівня лідера і має бути прив’язаним і залежним від нього. Отже йдеться про нову форму всесвітньої колонізації. Глобальне домінування передбачає глобальний порядок, але не в даному разі, коли метрополія робить зброєю власної могутності саме зміни глобального масштабу для себе, при цьому зберігаючи старі цілі й пріоритети. В такій ситуації всі проблеми, з якими вже стикалося людство, почнуть зростати і вже наростають із катастрофічною швидкістю. Суб’єктивний характер проекту та його вибухові соціальні наслідки перетворюють його на черговий ідеологічний продукт.

Відповіддю на виклики глобалізації і уніфікації стає реальна загроза зіткнення цивілізацій. Все більш виразно відчуваючи небезпеку розчинення, закріплення у другому чи третьому ешелоні або взагалі полишені осторонь історичного процесу, незахідні цивілізації чинять активну протидію тенденціям становлення однополярного світу, остаточному розколу країн і цивілізацій на багаті і бідні, диктату однієї наддержави. Ця протидія іноді набуває різких форм, аж до терористичних актів і загроз зіткнення цивілізацій. Таку перспективу найбільш виразно зобразив С. Хантінгтон. Не виключав такої можливості і Н. М. Моісеєв: «На лініях цивілізаційних розломів уже виникають фронти суперечок, які підштовхуються модернізаційною хвилею... Якщо світова спільнота... не знайде в собі сили для глибинної перебудови власної організації, процеси модернізації можуть призвести до виникнення гарячих фронтів, лінії яких насправді можуть пройти по кордонах цивілізаційних розломів». Власне кажучи, зіткнення цивілізацій по лініях «цивілізаційних розломів» уже відбувається — і не перше десятиліття. Спочатку воно носило характер локальних війн всередині окремих країн, що знаходилися на стику цивілізацій (Ліван, Югославія, Закавказзя, Північний Кавказ). Тепер воно виходить на міжнародну арену, набуває міждержавних рис: і до, і після трагічних подій 11 вересня 2001 р. загроза зіткнення західної і мусульманської цивілізацій набула наочних рис. Не виключена поява і інших «гарячих фронтів» зіткнення цивілізацій у XXI ст. [147, с. 19].

Відомий оглядач з «International Herald Tribune» Уільям Парафф зробив таку заяву на сторінках власного видання: «Настав час писати некролог глобалізму як економічній доктрині, вона здобула поразки. Якщо критикувати не тільки економічні, соціаль­ні і екологічні наслідки глобалізації, а і нездатність провідних держав подолати ескалацію міжнародного тероризму, то є всі підстави говорити, якщо не про провал, то про кризу глобалізму» [40, с. 20—21].

Ця криза є не кризою окремої країни, а глобалізаційною, не однієї сфери діяльност людства, а практично всіх її сфер. Це є цивілізаційним розламом штучного середовища Мегасоціуму, що передбачає соціальну тектоніку і руйнування. Іншими словами, світ перебуває в черговій стадії біфуркаційного стану. Саме тому настільки загрозливими стають дії США, які неадекватно оцінюють реалії і продовжують власний неоліберальний, гегемоністський курс. На цьому відтинку світ стоїть перед альтернативним вибором. Ці альтернативи є вже визначеними. Якщо курс глобалізації не змінюється, світова система рухається до апокаліпсису — глобальної цивілізаційної катастрофи, якщо змінюється — то до приборканої глобалізації.

І Н. А. Косолапов свідчить: «Парадокс полягає в тому, що ідея неоліберальної глобалізації є найбільш здійсненною і конкурентною. Така глобалізація вже існує. Проте світу в цілому в майбутньому вона готує екологічну, соціальну, культурну і воєнні катастрофи» [40, с. 51].

Апокаліпсис: глобальна цивілізаційна катастрофа. Глобалізація за логікою власного розвитку передбачає інтегральний характер розвитку, єдину мету і спільність перспективи для світової системи. З цих позицій політичний проект неоліберального глобалізму, що виражає сепаратні цілі й інтереси, повністю випадає з даного змістовного ряду. Замість спільного руху всіх в одному напрямі, за словами Е. Азроянца, на основі спільності інтересів і єдиних стандартів реалізується агресивна політика прориву країн-лідерів за рахунок решти держав світу.

Симптоми розвитку багатьох процесів за катастрофічним сценарієм є достатньо очевидними. Розвинуті країни, сформувавши власний колосальний військово-економічний потенціал, утворили асиметричний, нічим не компенсований осередок напруги, вільна енергія якого є експансивною і «розриває» світову систему за лініями і шарами соціально-культурної нерівності і різноманітності. Саме по кордонах цих соціально-культурних розломів накопичується напруга. Навіть у лідерів сучасного світу, як відмітив У. Бек, «економічний розвиток стає непідконтрольним національноержав­ній політиці, тоді як її соціальні проблеми в результаті накопичуються у збиральних мережах національної держави» [14, с. 266].

При цьому відсутні системи транснаціонального характеру, які здатні вирішувати проблеми, породжені глобалізацією, гарантуючи учасникам безпеку і справедливість. Неоліберальна глобалізація викликала кризу капіталізму, максимально дезорганізувавши його. Це підтверджується і М. М. Голанським, який окреслив достатньо песимістичний тренд розвитку глобальної економіки внаслідок домінування політики американського глобалізму.

Спираючись на дані динаміки верхніх кордонів показників світової економіки (табл. 2.13) він дійшов такого висновку: «Темпи зростання світового виробництва будуть швидко знижуватись і на початку XXI ст. навряд чи зможуть перевищити 0,5 % на рік, а з середини другого десятиріччя цього ж століття випуск продукції поч­не знижуватися вже в абсолютному вираженні. Випуск продукції на душу населення буде постійно падати вже з початку XXI ст. При цьому продуктивність праці може зростати досить швидкими темпами (в середньому 2 % на рік). З початку століття почне згортатися економічна діяльність» [265, с. 229]. Цей прогноз ґрунтується на динаміці зростання населення і виснаження запасів біосфери. Оскіль­ки ці фактори зберігають власну дію і після 2025 р., то в XXI ст. глобальну економіку очікує перспектива поступового згасання.

Таблиця 2.13

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]