2. Сцієнтизм і антисцієнтизм. Концепція “двох культур” ч.Сноу

Через вищезгадані причини видатні гуманісти та мислителі ХХ ст. із тривогою говорили про деградацію культури. В результаті у культурі ХХ ст. розвинулося протиріччя, яке проявилося у протистоянні двох напрямів: сцієнтичного й антисцієнтичного.

В основі сцієнтизму лежить уявлення про наукове знання як про найвищу культурну цінність. Наука як абсолютний еталон, вважають сцієнтисти, спроможна розв’язати всі проблеми, що стоять перед людством, - економічні, політичні, моральні тощо.

Поняття “сцієнтизм” походить від латинського слова “scientia” – знання, наука. Сцієнтисти стверджують: науці все підвладне. Дійсно, сучасна наука проникла в усі сфери суспільства, пронизуючи собою не лише промисловість, сільське господарство, а й політику, адміністративну та військову діяльність. Однак не все у світі – наука. Наприклад, існують сфера мистецтва, віра, людські почуття і стосунки.Антисцієнтизмз’явився як реакція на перебільшення ролі науки. Для нього характерне приниження значення наукового знання, звинувачення науки у тому, що вона спричинила всілякі кризи: економічну, екологічну, національну. Гасло антисцієнтистів: “Наука – чума ХХ ст.”

У результаті виникла ситуація, яку окреслив англійський письменник, учений-фізик і громадський діяч Чарлз Персі Сноу, виділивши існування у сучасному світідвох культур– гуманітарної і науково-технічної. Остання є похідною від науково-технічного прогресу ХХ ст. Сноу писав про це так: “…На одному полюсі – художня інтелігенція, на другому – науковці, та як найбільш яскраві представники цієї групи – фізики. Їх розділяє стіна нерозуміння й іноді (особливо серед молоді) антипатії і ворожнечі, але головне, звичайно, нерозуміння. У них дивне, спотворене уявлення один про одного. Вони настільки по-різному ставляться до одних і тих самих речей, що не можуть знайти спільної мови навіть у царині почуттів”. Ворожнеча двох культур може призвести до загибелі людства.

3. Криза техногенної цивілізації і шляхи виходу з неї. У результаті стрімкого процесу технізації (тобто постійного збільшення й удосконалення сфери інструментальних засобів), з одного боку, і супроводжуючої цей процес системи цінностей, що панують у культурі – з другого, європейська цивілізація стала набувати техногенного характеру. Найсуттєвіша її риса – втрата людиною влади над технічним прогресом та його наслідками. Англійський філософБертран Расселстверджував: “Наука і техніка рухаються зараз уперед, наче танкова армада, що втратила водіїв, - сліпо, бездумно, без певної мети”.

Які ж основні риси визначають техногенний характер сучасної цивілізації?

1. Особливе ставлення до природи. В західноєвропейській культурі Світ, Природа завжди розглядалися як поле для прикладання сил людини. Згадаємо закорінену в нашій свідомості парадигму: “Природа не храм, а майстерня, і людина у ній робітник”, “ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї – ось наше завдання” тощо. Порівняємо цей принцип з важливою ціннісною орієнтацією східної культури на невтручання у природу.

2. Людина розглядається як активна істота, покликана перетворити світ. Ця позиція найяскравіше виражена у марксистській філософії (“філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає у тому, щоб змінити його”). Проникливий критик марксизму Р.Арон підмітив, що “марксизм був не ідеологією пролетаріату, а доктриною промислового прогресу”. Якщо порівнювати цей принцип європейської культури із принципом східної, згідно з яким світ слід не змінювати, а адаптуватися до нього, не нав’язувати свою волю, а відгадувати ритми змін світу, то логічно невідворотною стає абсолютизація людської активності в західноєвропейській культурі, що призвела до агресивності технічного втручання людини у природу і породила одну з найгостріших проблем сучасної цивілізації – екологічну.

3. Особливе розуміння людської діяльності.З позиції європейської культури діяльність людина спрямована назовні, на перетворення предметів, а не самої людини. У східній культурі домінує прагнення до самовдосконалення людини, що проявилося й у технічних винаходах.

4. Акцент на техніко-технологічну оптимальність розвитку техніки та технології поза їх людським, соціокультурним виміром. Слід підкреслити, що сама ідея про те, що визначальним чинником суспільного розвитку є матеріальне виробництво, не могла в принципі виникнути у рамках східної культури.

5. Глобалізація стилів життя. Виявом цього є маскульт, уніфікація одягу, їжі. Всьому цьому сприяють засоби масових комунікацій і сучасний транспорт: щодня 3 млн. людей мандрують з одного кінця планети на інший, понад 10 500 ресторанів “Макдональдс” працюють у 50-ти країнах, у будь-якій країні можна придбати будь-яку газету чи журнал, переглянути за допомогою супутникового телебачення величезну кількість іноземних телепрограм. Зараз понад 1,5 млрд. людей говорять англійською мовою. Одночасно з глобалізацією стилів життя все більш помітні ознаки протилежної тенденції – боротьби за збереження унікальності національних культур.

Усвідомлення цих характеристик і тенденцій сучасної цивілізації приводить більшість мислителів сучасності до висновку про те, що на цьому шляху в суспільства перспектив немає. Власне, у цьому й полягає сутність кризи техногенної цивілізації. Розглянемо основні можливі шляхи виходу з цієї кризи: