Тема 10. Поняття культурної ідентифікації

Мета: з’ясувати питання типології провідних людських потреб; розкрити сутність культурної ідентифікації як глибинної людської потреби; визначити механізм культурної ідентифікації; з’ясувати зміст поняття “етноідентичність”; окреслити процеси персоніфікації і культурного ототожнення, зокрема стосовно студента, спеціаліста.

ПЛАН

1. Типологія потреб людини. Ідентифікація як глибинна людська потреба. Сутність культурної ідентифікації.

2. Механізм культурної ідентифікації.

3. Етноідентичність як різновид групової культурної ідентифікації.

4. Персоніфікація і культурне ототожнення особистості.

Література

• Артановский С.Н. Историческое единство человечества и взаимовлияние культур. – Л., 1968.

• Бердяев Н.А. Философия неравенства. – М., 1994.

• Гуревич П.С. Культурология: Учебник. – М.: Гардарики, 2003. – С.225 –237.

• Першиц А.И. Проблемы теории традиции глазами этнографа // Советская этнография. – 1981. – № 3.

• Культурология. ХХ век: Словарь. – Санкт-Петербург, 1997.

1. Типологія потреб людини. Ідентифікація як глибинна людська потреба. Сутність культурної ідентифікації. Починаючи з античних часів, філософи намагалися визначити і дослідити власне людські потреби. Найбільш вдалу типологію людських потреб дав американський філософЕріх Фромм. Розглянемо її. Фромм виділяє п’ять основних потреб людини, а саме:

1. Потреба у спілкуванні. Ізольована, штучно вилучена із суспільства людина, втрачає соціальні навички, культурні стандарти.

2. Потреба у творчості. Тваринам властиве пасивне пристосування, людина ж прагне змінити навколишній світ. Творчий акт і дозволяє це зробити, тому він завжди виступає як звільнення від чогось та подолання певних труднощів. Творчість невідривна від свободи. Лише вільний може творити. Найкраще розкриває сутність творчого акту мистецтво, художня творчість. Мистецтво взагалі є сферою переважно творчою. Всякий творчий художній акт є частковим перетворенням життя. У художньому ставленні до світу відкривається інший світ. Однак тут прослідковується трагізм усякої творчості. Він виражається у невідповідності між задумом і його втіленням. Великі художники володіють надзвичайною творчою енергією, але в їхніх творах вона ніколи не може бути реалізована повністю. Саме потреба у творчості дозволяє людині розірвати межі пасивності свого існування й увійти у царство свободи, в якому вона лише і може відчути себе справді людиною.

3. Потреба у відчутті глибоких коренів.Кожна людина прагне усвідомити себе ланкою в певному стабільному ланцюжку людського роду. Саме за допомогою цієї потреби людина може реалізувати дві: перша – налагодити міжіндивідуальні зв’язки та втілити свої творчі можливості.

4. Прагнення пізнання, оволодіння світом.Один із глибоко інтимних потягів особистості , що полягає у бажанні розпізнати логіку навколишнього світу, задовольнити своє прагнення до розуміння сенсу універсуму. Певними практичними навичками володіють і тварини. Вовк “продумує”, як кинутися напереріз зайцю й спіймати його у заздалегідь визначеній точці. Однак це “знання” залишається частковим набутком. Воно не збагачується іншими відкриттями, різнорідні уявлення не стають цілісною системою.

5. Прагнення до уподібнення, пошук об’єкта вшанування.Індивід, що знаходиться у світі незрозумілих речей і явищ, просто не в змозі самостійно усвідомити призначення та сенс навколишнього буття. Він потребує системи орієнтації, яка б дала йому можливість ототожнити себе з певним визнаним зразком. Таку орієнтацію дає йому саме культура. Ось чому проблема культурної ідентичності відіграє величезну роль у культурології.

У зв’язку з цим важливо з’ясувати поняття культурної ідентифікації.

Культурна ідентифікація – це самовідчуття людини в середині конкретної культури.

2. Механізм культурної ідентифікації. Вперше механізм культурної ідентифікації був розкритий у психологічній концепціїЗ.Фрейда, що виникла на основі патопсихологічного спостереження, а потім поширена на “нормальне” духовне життя. Фрейд розглядав ідентифікацію як спробу дитини (або слабкої людини) перейняти силу батька, матері (чи лідера) та таким чином зменшити почуття страху перед навколишнім світом.

Дослідження сучасних науковців, і перш за все психологів, дозволяють значно розширити уявлення про такий механізм. Світ людських переживань складний. В основі емоційних станів, якими є любов, ніжність, співчуття, відповідальність, лежить щось таке, що невідворотно передбачає погляд не лише на самого себе, а й на інших. Адже ці почуття за самим своїм визначенням “відкриті”, “спрямовані” на інший об’єкт. Тому глибинна потреба людини полягає у тому, щоб постійно бачити перед собою якісь персоніфіковані зразки, з яким він би міг ідентифікувати себе.

Звичайно, людина шукає такі зразки, насамперед, у найближчому оточенні, в мистецьких образах (герої літератури, театру, кіно).

Прагнення людини пізнати саму себе також проявляється ще у дитинстві. Всі її спроби знайти у собі специфічно людську якість чи дати автохарактеристику відображають врешті-решт дію механізму ідентифікації. Однак до кінця зрозуміти себе таланить не кожному. Мабуть, лише чисто теоретично можна уявити собі таку особистість, яка проникла в ядро власної суб’єктивності, зрозуміла себе, створила внутрішньо стійкий образ своєї індивідуальності та вже може забути про самопізнання.

Частіше людина – істота, що постійно змінює уявлення про саму себе. Індивід живе у світі напружених і нестійких мотивів, прагнень і очікувань. Йому потрібне опертя. Йому необхідно співвідносити свою поведінку з персоніфікованим образом. Дівчати грають у “дочки-матері”. Це неминущий, постійно відтворюваний ритуал гри. Ідеал багатьох юнаків персоніфікувався у Джоні Ленноні. Нехай хитка, але мода. Державний чиновник прагне вподібнитися вищому за рангом. Люди намагаються виразити себе опосередковано, через систему ритуалів, стереотипів, готових зразків.

Ясна річ, не сьогодні склалася ця потреба відшукати і створити собі кумира. Згадаємо 50-ті роки ХХ ст. Мерилін Монро –платинова блондинка, секс-символ Голівуду. Тут уже й трагічна доля, яка надавала особливого відтінку її красі; не лише наслідування героїні, але й роздуми про людське довготерпіння й страждання, що приховуються під маскою привабливої спокусниці.

Цей приклад говорить про те, що в основі персоніфікації лежить не лише тілесність, зовнішній вигляд, а і психологічний тип особистості.

Однак, у цілому свідомість людини антропоморфна, тобто людині притаманна схильність оцінювати все за мірками людського. Природа, космос, соціальна реальність осмислюються через певну настанову – розміщення людини у центрі світобудови. Всі явища світу сприймаються з точки зору досвіду та цінностей людини. Ці стандарти мислення проявляються у спекулятивно-філософських моделях античності, у метафізичних системах середньовіччя, у деяких сучасних ученнях. Людина постійно ототожнює себе з групою, етносом, нацією, расою, людством. Ось чому виникає проблема парадоксів культурної ідентичності.