Тема 4. Техніка – наука – культура та природа людини

Мета: розглянути феномен науки і техніки у культурному контексті; з’ясувати наукові підходи до проблеми розвитку науки й техніки у загальнолюдському цивілізаційному поступі; зробити порівняльний аналіз сцієнтичної та антисцієнтичної світоглядних позицій у культурі; визначити основні риси техногенної цивілізації, з’ясувати причини її кризи і шляхи виходу з неї.

ПЛАН

1. Наука та техніка як складові частини матеріальної і духовної культури. Сутність науково-технічного прогресу.

2. Сцієнтизм й антисцієнтизм. Концепція “двох культур” Ч.Сноу.

3. Криза техногенної цивілізації і шляхи виходу з неї.

Література

• Библер В.С. От наукоучения к логике культуры. – М., 1980.

• Вернадский В.И. Несколько строк о ноосфере // В кн.: Научная мысль как планетное явление. – М., 1991.

• Ясперс К. Современная техника // В кн.: Новая технократическая волна на Западе. – М., 1986.

• Швейцер А. Упадок и возрождение культуры. – М., 1993.

• Сноу Ч.П. Две культуры. – М., 1973.

• Культурология / Сост. А.Радугин. – М., 1996.

• Культурология: Учеб. пособие для студ. вузов / Под ред. В.И.Добрынина. – Ростов-на-Дону, 1998.

• Энциклопедический словарь по культурологии. – М., 1997.

1. Наука та техніка як складові частини матеріальної й духовної культури. Розгляд зазначеної проблеми слід починати з визначень понять “наука” та “техніка”. Почнемо з першої.

Наука – сфера людської діяльності та одна з форм суспільної свідомості, функція якої – вироблення й теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність.

Наука включає в себе як діяльність щодо одержання нового знання, так і її результат – обсяг знань, що лежать в основі наукової картини світу. Безпосередніми цілями науки є опис, тлумачення й передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, що нею відкриваються. Система науки умовно поділяється на природничі, гуманітарні і технічні науки. Наука зародилася у стародавньому світі у зв’язку з потребами суспільної практики, почала складатися як система у ХVІ – ХVІІ ст. (наукова революція) у ході історичного розвитку перетворилася у виробничу силу (матеріальний бік науки) та важливий соціальний інститут (духовний бік науки), що впливає на всі сфери суспільства. Починаючи з ХVІІ ст. обсяг наукових знань подвоюється приблизно кожні 10-15 років. У розвитку науки чергуються екстенсивні й революційні періоди – наукові революції, що призводять до зміни структури науки, принципів пізнання, категорій і методів, а також форм її організації. Для науки характерним є діалектичне поєднання процесів її диференціації та інтеграції, розвитку фундаментальних і прикладних досліджень.

Наукове пізнання ґрунтується на цілій низці принципів, що визначають, уточнюють, деталізують форми наукового пізнання й наукового ставлення до осягнення дійсності. Перелічимо основні принципи наукового пізнання:

1. Принцип об’єктивності означає визнання факту існування незалежно від людини і людства, від його свідомості й інтелекту, зовнішнього світу і можливості його пізнання.

2. Принцип причинності (детермінізму) полягає у твердженні, що всі події в світі пов’язані між собою причинним зв’язком. Згідно з принципом детермінізму подій, у яких немає реальної причини, не буває. Не буває також подій, що не тягнуть за собою якихось матеріальних, предметних наслідків. Значить, принцип причинності утверджує наявність у Всесвіті природних збалансованих способів взаємодії об’єктів. Лише на його основі можна підійти до вивчення навколишньої дійсності з позицій науки, використовуючи механізми доказовості й експериментальної перевірки.

3. Принцип раціональності, аргументованості, доказовості наукових положень. Будь-яке наукове твердження має сенс і приймається науковим співтовариством лише тоді, коли воно доведене. Типи доведень можуть бути різними: від формалізованих математичних доведень до прямих експериментальних підтверджень або заперечень. Але недоведених положень, що трактуються як вельми вірогідні, наука не сприймає. Для того, щоб якесь твердження одержало статус науковості, воно має бути доведене, аргументовано, раціоналізовано, експериментально перевірено.

4. Принцип відтворюваності. Будь-який факт, отриманий у науковому дослідженні як проміжний або відносно завершений, повинен мати можливість бути відтвореним у необмеженій кількості копій або в експериментальному дослідженні інших дослідників, або в теоретичному доказі інших теоретиків. Якщо науковий факт неможливо відтворити, якщо він унікальний, його неможливо підвести під закономірність. А відтак він не вписується у причинну структуру навколишньої дійсності і протирічить самій логіці наукового опису.

5. Принцип теоретичності. Наука – не безкінечне нагромадження розрізнених ідей, а сукупність складних, замкнутих, логічно завершених теоретичних конструкцій. Кожну теорію у спрощеному вигляді можна представити як сукупність тверджень, пов’язаних між собою внутрішньотеоретичними принципами причинності або логічного слідування. Частковий факт сам по собі в науці значення не має. Для того, щоб наукове дослідження давало досить цілісне уявлення про предмет вивчення, повинна бути побудована розгорнута теоретична система, яку називають науковою теорією.

6. Принцип системності.Загальна теорія систем є на сучасному етапі підставою наукового підходу до розуміння реальності і трактує будь-яке явище як елемент складної системи, тобто як сукупність пов’язаних між собою за певними законами й принципами елементів. Причому цей зв’язок такий, що система в цілому не є арифметичною сумою своїх елементів, як думали раніше, до появи загальної теорії систем. Система являє собою дещо більш істотне та більш складне. З точки зору загальної теорії систем, кожен об’єкт, що є системою, - це не лише сукупність елементарних складових, але й сукупність вельми складних зв’язків між ними.

7. Принцип критичності.Він означає, що науці немає і бути не може остаточних, абсолютних, утверджених на віки і тисячоліття істин. Будь-яке з наукових тверджень може й повинно бути підсудне аналізуючій здібності розуму, а також безперервній експериментальній перевірці. Якщо під час цих перевірок виявиться невідповідність раніше утверджених істин реальному стану речей, твердження, що було істиною раніше, переглядається. У науці немає абсолютних авторитетів.

Техніка (від грецьк. techne – мистецтво, майстерність) – це сукупність засобів, що створюються для здійснення процесів виробництва та обслуговування невиробничих потреб суспільства.

Основним призначенням техніки є повна або часткова заміна виробничих функцій людини з метою полегшення праці і підвищення її продуктивності. Розрізняють два види техніки: виробничу (машини, механізми, інструменти, апаратура керування машинами й технологічними процесами, засоби транспорту, зв’язку) іневиробничу(побутова, комунальна, техніка наукових досліджень, освіти та культури, військова, медична, спортивна тощо). Сучасна техніка характеризується прискоренням темпів її модернізації, створенням нових технічних засобів, стандартизацією й уніфікацією, інтенсивним розвитком енергетики, радіоелектроніки, широким використанням засобів автоматики, телекомунікацій, ЕОМ тощо.

Наука і техніка тісно пов’язані між собою. Особливо цей зв’язок став міцним у періоднауково-технічного прогресу, що виступає як єдиний, взаємообумовлений, поступальний розвиток науки й техніки. Науковий та технічний прогреси вперше почали зближуватися у ХVІ – ХVІІІ ст., коли мануфактурне виробництво, потреби торгівлі, мореплавства вимагали теоретичного й експериментального розв’язання завдань. Другий етап НТП пов’язаний із розвитком машинного виробництва з кінця ХVІІІ ст., коли наука й техніка взаємно стимулювали взаємні темпи розвитку, що постійно прискорювалися. Сучасний етап науково-технічного прогресу називається науково-технічною революцією (НТР), яка розпочалася в середині ХХ ст. іявляє собою докорінну якісну зміну виробничих сил на основі перетворення науки у провідний чинник розвитку суспільства. В умовах НТР склалася єдина система “наука – техніка – виробництво”, у якій науці належить провідна роль. Головними напрямами НТР є: комплексна автоматизація виробництва, контролю й управління на основі широкого застосування ЕОМ; відкриття і використання нових видів енергії; створення і застосування нових видів конструкційних матеріалів. НТР різко прискорила науково-технічний прогрес.

Світова наукова цілісність, що склалася у ХХ ст., поклала початок економічному об’єднанню світу, передачі в усі куточки земної кулі передових способів виробничої культури. Ми є свідками зростаючої інтернаціоналізації народногосподарських зв’язків. Одним із виявлень цього процесу стали транснаціональні корпорації з їх єдиними формами організаційної культури, що діють в десятках країн і на різних континентах. На їх частку припадає понад третину промислового виробництва, більше від половини зовнішньої торгівлі, майже 80% нової техніки й технологій. Про наростання інтернаціоналізації життя сучасного світу свідчить всеохоплюючий характер науково-технічної революції, принципово нова роль ЗМІ і комунікації.

У той же час техногенне ставлення до природи як до засобу задоволення не духовних, а суто технічних потреб стає у першій половині ХХ ст. однією з провідних тенденцій у розвитку культури. Розвиток техніки і технології як знаряддя панування людини над природою стали головними цілями суспільного розвитку. В результаті виникла ситуація, коли постійне нарощування матеріального багатства на основі оновлення техніки перетворило людину в звичайне знаряддя ефективної економічної діяльності.