Тема 7. Культура. Контркультура. Субкультура

Мета: з’ясувати різні наукові підходи у визначенні суті поняття “культурно-історична епоха”, визначити зміст категорій “контркультура” та “субкультура”, схарактеризувати різновиди субкультурних утворень минулих культурно-історичних епох і сьогодення; показати, що контркультурні прояви знаменують собою початок зміни культурно-історичної епохи.

ПЛАН

1. Поняття культурно-історичної епохи.

2. Сутність поняття “контркультура”, її роль у соціокультурному розвитку.

3. Субкультура як особлива сфера культури та її види.

4. Субкультурні утворення минулих культурно-історичних епох.

5. Сучасні субкультурні утворення.

Література

• Давыдов Ю.Н., Роднянская И.Б. Социология контркультуры: (Инфантилизм как тип мировосприятия и социальная болезнь). – М., 1980.

• Гуревич П. Философия и культура. – М., 1994.

• Злобин Н.С. Культура и общественный прогрес. – М., 1980.

• Ионин Л.Г. Социология культуры. – М., 1996.

• Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (історія і теорія світової культури ХХ ст.): Навч. посібник. – Х.: Одіссей, 2003.

• Культурология: Учебное пособие / Сост. А.А.Радугин. – М., 1999.

• Петров Д.В. Молодёжные субкультуры. – Саратов, 1996.

• Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник // За ред. М.М.Заковича. – К., 2000.

• Культурология. ХХ век. Словарь. – Санкт-Петербург, 1997.

1. Поняття культурно-історичної епохи. Якщо виходити із загальноприйнятого твердження, що цивілізація – це певний етап у культурній еволюції людства, що починається з 3500 р. до н.е. і триває по сьогоднішній день, то у ній можна виділити низку культурно-історичних епох. Критерій виділення культурно-історичних епох може бути різним, залежно від позиції та інтересів дослідника. Раніше в радянській науці переважавформаційний підхід, тобто поділ на культурно-історичні епохи відповідно до зміни супільно-економічних формацій. Видіялилися такі культурно-історичні епохи, якпервісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична. При цьому підході не враховувалось, що протягом однієї формації може змінюватися духовна атмосфера в суспільстві та існувати декілька культурно-історичних епох. Наприклад, протягом первісно-общинної формації існувало два типи культури: 1) культура збиральництва і мисливства; 2) культура раннього землеробства і скотарства. Протягом феодальної формації існувала культура середньовіччя, культура Відродження, культура бароко і рококо.

При семіотичному підході (семіотика – загальна теорія знакових систем) до культури за критерій виділення культурно-історичних епох береться розвиток мови. Різні сторони культури можуть бути представлені як своєрідні системи знаків, що моделюють дійсність. Авторами концепцій, згідно з якими культура визначається мовою, є німецький науковецьВільгельм Гумбольдтта український мовознавецьОлександр Потебня. Вони твердили, що залежно від етнічного розвитку, існуючого укладу життя, частково детермінованого кліматичними і географічними факторами, формувалися особливості мови. Існують мови з переважно дієслівним (динамічним) зображенням дійсності, але й існують мови з переважанням іменного (статистичного) визначення понять. Мовні відмінності накладають значний відбиток на культуру народів у цілому. Суттєво відрізняються культури алфавітного типу від культур ієрогліфічного типу, де переважають неперервність, статичність, споглядальність. Для лінгвістики такий підхід є досить правомірним.

Однак найбільш сутнісним і глибинним є філософський підхіддо культури. Вже говорилося, що у філософії існує на сьогодні безліч визначень поняття «культура», але загальним у них є те, що так чи інакше у них пов’язуються поняття особистості, суспільства, діяльності. Тільки через діяльність особистість може втілити свої духовні цінності, створюючи свої матеріальні та духовні блага, і цим самим сприяти розвитку суспільства й історії. І лише через діяльність особистість може засвоювати ті цінності, які були накопичені суспільством, і тим самим розвиватися. При філософському підході до визначення культури саме особистісний чинник може бути покладений в основу періодизації культурно-історичного процесу. З розвитком історії змінюється особистість, її світобачення, світовідчуття, виникають нові форми людського пізнання, народжуються, розквітають і гинуть ідеї, які наповнюють живу свідомість людства та втілюються в мистецтві, практичній діяльності, науці, інших культурних складових. Виходячи з таких критеріїв, можна виділити наступні культурно-історичні епохи:первісна культура, культура Стародавнього Сходу, антична культура, культура європейського середньовіччя, Ренесанс, барокова культура Європи, культура Просвітництва, середньовічна культура Сходу, культура модерну і т. ін. Тобто у цьому випадку культурно-історична епоха розглядається як складний спектр культурних тенденцій, стилів, традицій, маніфестацій людського духу.

Якщо ми будемо розглядати культурно-історичний процес з погляду наповнення його особистісним началом, пов’язувати його розвиток з удосконаленням самої людини як представника роду, з еволюцією внутрішнього світу особистості в напрямі більшої витонченості душевних порухів, більшої сприйнятливості, рефлексії (самозаглиблення), усвідомлення своєї особливості, відповідальності і пошуку нових ідей, художніх та естетичних засобів вираження духовного світу особистості – то в цьому випадку можна говорити про поступальний розвиток у культурно-історичному процесі, не забуваючи, а, навпаки, підкреслюючи самобутню цінність кожної сходинки і кожного народу в історії культури. Ніщо в культурі не вмирає, все по крихтах вливається в потік вічності.

2. Сутність поняття “контркультура”, її роль у соціокультурному розвитку.Вже зазначалося, що, протягом конкретної культурно-історичної епохи панують певні стилі, культурні тенденції, традиції тощо. Одночасно, в межах однієї культурно-історичної епохи співіснують свої елітарна, народна і масова форми культури. Інколи може відбуватися процес, коли виникає протилежна пануючій форма культури. Такий процес розцінюється як народження контркультури.

Термін “контркультура”був уведений у науковий обіг у 1972 р. американським соціологомТеодором Розсаком, який розумів під нимсукупність різноманітних духовних віянь, спрямованих проти пануючої культури.

Поява терміна була пов’язана з молодіжними рухами 60–70-их років ХХ ст. – хіпі, бітників та інших студентських радикальних угруповань. Їх характерними рисами була опозиція офіціозу, заперечення загальновизнаних норм і цінностей. Урешті-решт, контркультура як форма духовного протесту молоді проти ідеалів споживацького суспільства знаменувала собою відверту відмову від стандартів та стереотипів масової культури. Її характерною ознакою було негативне ставлення до існуючої буржуазної культури.

Несприйняття буржуазних цінностей із найбільшою силою проявилось у студентських виступах у Парижі весною 1968 р. Незадоволення студентів викликала зарегламентована система вищої освіти. Крім того, молодь прагнула більшої свободи стосунків. Студенти прагнули говорити про все відверто. Особливо це стосувалося сексу. Були висунуті гасла: «Заборонити заборони!», «Займатися коханням, а не війною!» тощо. Критикували студенти і капіталізм як «суспільство однакових можливостей». Протягом півтора місяців студентські заворушення охопили Сорбонну, яка стала центром руху. Втручання поліції спровокувало студентські барикади. Разом із тим, поміркованість та відповідальність по обидва боки барикад допомогли уникнути кривавих сутичок. Події весни 1968 р. у Франції ввійшли в історію як найбільший бунт молоді ХХ століття в розвинутій капіталістичній країні.

Відтоді культурологія й оперує поняттям «контркультура». Отже, контркультура – це соціокультурні настанови, що протистоять фундаментальним принципам, пануючим у конкретній культурі.

У кінці ХХ ст. культурологи звернули особливу увагу на цей феномен і його роль у історичній динаміці.

В історії культури складаються такі ситуації, коли локальні комплекси цінностей починають претендувати на певну універсальність. Вони виходять за межі власного культурного середовища, проголошують нові ціннісні й практичні настанови для широких суспільних спільнот. Це і є контркультурні тенденції.

Культура зовсім не розвивається шляхом простого нарощування духовних скарбів. Якби процес культурної творчості йшов плавно, без поворотів та складних мутацій, людство мало б на сьогодні розгалужену монокультуру. В Європі б, зокрема, все ще експансіоністськи розгортала б себе антична культура.

Насправді ж культурний процес породжує нові культурно-історичні епохи, які відрізняються одна від одної радикально. В культурі постійно відбуваються парадигмальні зміни. Ці глибинні перетворення породжує контркультура.

Контркультура постійно виявляє себе у вигляді механізму культурних новацій. Вона, таким чином, володіє величезним потенціалом оновлення. Народження нових ціннісних орієнтирів є провісником нової культури.

Протистояння панівній культурі, народження нових ціннісних і практичних настанов – процес, постійно відтворюючий себе у світовій культурі. Наприклад, народження християнства є за суттю своєю контркультурний феномен, що виник у зіткненні новонародженої християнської Церкви з Римською імперією. Про те, що християнство було тоді контркультурним феноменом, свідчить той факт, що проти нього виступали стародавні письменники, філософи, армія, потужна, велика держава. Незважаючи на це, християнство тоді не лише вистояло, але й перемогло. Тією ж мірою відхід від християнської культури передбачає спочатку зміну ціннісних настанов. Російський науковець І.Ільїн відзначає, що «європейська культура ХІХ ст. є по суті вже світська, секуляризована культура: світська наука, світське мистецтво, світська правосвідомість, світське за осмислюванням господарство, світське сприйняття світу й тлумачення світобудови. Культура нашого часу все більше відділяється від християнства, але й не тільки від нього – вона взагалі втрачає релігійний дух, і сенс, і дар».

Усяка нова культура, культура конкретної культурно-історичної епохи виникає в процесі усвідомлення кризи попередньої соціокультурної парадигми. Контркультурними, наприклад, були рух кініків у античній епосі, єретичний рух у добу Середньовіччя.

Наприклад, у Європі в кінці епохи Просвітництва з’явилися дивні молоді люди. Вони виглядали вельми екзотично. Багато хто з них носив плащ і кинджал. Ці люди відкидали такі очевидні цінності епохи, як матеріальний добробут, розмірність і розкошування життя, прозаїчний розрахунок і здоровий глузд. Напроти, вони за прозою реальності бачили зовсім інший світ – примарний, радісний, невимірний і спіритуальний. Багато людей відмовлялися жити за заповітами батьків. Вони піддівали сумніву й навіть висміювали їхні традиції та закони. Мало хто здогадувався тоді, що Європа стоїть на порозі нової культурно-історичної епохи – романтизму. Як підмітив А. Доброхотов, “німецькі романтики таки гостріше за інших свої сучасників відчули, що все, що відбувається, – це зовсім не тимчасове відхилення від ідеалів Просвітництва, а якийсь природний і глибинний результат їх розвитку”.

Українське суспільство знаходиться зараз також у процесі контркультурного розмежування. Народжуються нові соціокультурні групи, що мають специфічний менталітет, спосіб життя, ціннісні настанови. Безсумнівне одне: становлення нової культури у нашій країні неможливе без тривалої смуги контркультурних феноменів.

3. Субкультура як особлива сфера культури та її види. З терміном “контркультура” тісно пов’язаний інший, а саме – “субкультура”, що дозволяє диференціювати культуру на її, так би мовити, внутрішньому рівні. Розглянемо його детальніше.

Субкультура – сукупність норм, цінностей, ідеалів, символів певної соціальної групи, яка існує відносно незалежно від культури суспільства в цілому.

Іншими словами, субкультура – це особлива сфера культури, суверенне цілісне утворення в середині пануючої культури, що відрізняється власною ціннісною шкалою, звичаями, нормами. Культура будь-якої епохи вирізняється відносною цілісністю, але сама по собі неоднорідна. В середині конкретної культури міське середовище відрізняється від сільського, офіційне від народного, аристократичне від демократичного, християнське від язичеського, доросле від дитячого. Тобто культурно-історчна епоха постає у вигляді складного спектра культурних тенденцій, стилів, традицій. Згадаємо, що навіть в античній культурі, яка багатьом здавалася цілісною й монолітною, Ніцше побачив протистояння аполлонівського та діонісійського першопочатків, що являли собою не плід міфотворчих фантазій, а “два дійсних осередки єдиного буття”, що породжують і піднесення, і спади потоку життя.

У суспільстві будь-яке співтовариство – носій певної субкультури. Зокрема, розрізняють міську та сільську субкультури, молодіжну субкультуру, дитячу субкультуру, субкультуру людей похилого віку, професійні субкультури тощо.

Виділення поняття субкультури має важливе методологічне значення. Передусім воно підкреслює внутрішню диференційованість культури. У ньому відбивається необхідність і потреба в культурному розмежуванні та самовизначенні людей як членів певно окреслених соціальних груп. Кожна група має специфічні ознаки, які можна узагальнити поняттям “спосіб” та “стиль” життя. “Субкультура” як методологічна категорія дозволяє також відрізнити соціально прийнятні форми соціально-культурної диференціації (професійні, молодіжні, наукові, релігійні субкультури, субкультури національних меншин) від антисоціальних (субкультури фашистських рухів, терористичних угруповань, злочинних груп тощо).

Характерними рисами субкультур є “стилі”. Стиль характеризує глибину входження у субкультуру. Можна виділити три основні елементи стилю: 1) образ – елементи костюма, зачіска, косметика, біжутерія; 2) манера поведінки – особливості невербального компонента спілкування (експресія, міміка, пантоміміка, хода); 3) сленг – специфічний словник і його використання. Створення стилю – це процес творчий. Він створюється на основі елементів, що вже існують, але тепер вони отримують нове специфічне значення.

У молодіжних субкультурах вибір тих чи інших об’єктів, що використовуються для створення стилю, визначається своєрідною схожістю, відповідністю між значеннями субкультури й можливими значеннями доступних предметів. Наприклад, пристрасть рокерів до класичного рок-н-ролу відповідає їх активності, любові до швидкості і техніки.

Субкультури відрізняються стійкістю та одночасно не впливають суттєво на головний стовбур культури; вони народжуються, живуть і відсторонюються, а провідний лад культури при цьому зберігається. Відомий німецький соціолог К.Мангейм уподібнив культурні цикли до біологічних. Він вважав, що субкультури зумовлені відмінностями поколінь. Тобто прилучення до культурних стандартів, уходження у світ панівної культури, адаптація до неї – процес складний, сповнений протиріч, насичений психологічними та іншими труднощами. Це й породжує особливі життєві прагнення молоді, яка з духовного фонду присвоює собі те, що відповідає її життєвому поруху, ціннісним пошукам.

Так, на думку багатьох культурологів, формуються певні культурні цикли, зумовлені зміною поколінь. Юнацтво втілює у собі нову історичну реальність, створює власну субкультуру, яка, хоч і не викликає миттєвих відчутних змін на магістральному шляху культури, разом з тим впливає на багатоманітні зрізи культури, моду, стиль життя, поведінку і в цілому на стиль культурно-історичної епохи. Іншими словами, саме тут виявляє себе зв’язок між контркультурою та субкультурою. Стосовно реалій сучасного світу ми можемо говорити, що значенням контркультури наділені не окремі субкультурні феномени, а вся сукупність субкультур. Контркультура, таким чином, - це сукупний ефект пошуків нового ціннісного ядра сучасної культури.

4. Субкультурні утворення минулих культурно-історичних епох

Уже говорилося, що в кожній культурно-історичній епосі співіснують різні тенденції та утворення: елітарне і масове, офіційне і народне, язичницьке і християнське. Так, зокрема, у середньовічному світоспогляданні й життєвому устрої нове духовне, тобто християнське, начало співіснували зі старим, язичеським.

Також у добі Середньовіччя можна виділити такий субкультурний науковий феномен, як алхімія, що ґрунтувалася на таких компонентах, як наукові узагальнення і фантазія, раціональна логіка і міфологія. Алхімія протистояла офіційній середньовічній науковій системі – схоластиці.

В епоху Відродження поряд з офіційною серйозною культурою існувала карнавально-сміхова субкультура. Взагалі, слід сказати, що народна культура того часу якраз і представлена розмаїттям субкультурних феноменів, що мали єдиний стиль та становили щось досить цілісне – народно-сміхову, карнавальну культуру. Тут можна провести відмінність між поняттями “контркультура” й “субкультура”. Якщо контркультура прагне зайняти місце панівної культури, знаходиться з останньою у постійному протиборстві, то субкультурні утворення не претендують на те, щоб замінити собою панівну культуру, витіснити її як даність.

В українській культурі ХV – ХVІІ ст. особливу субкультуру становитькозацька субкультура. В силу своєї недоступності офіційній владі козацтво на зайнятих ним вільних землях привласнило той статус, який Литовські статути надали шляхті та рицарству. З іншого боку, в козацтві ніби оживали дещо призабуті з часів раннього Середньовіччя демократичні форми “украювання” земель і перших давньоруських дружин. Зовсім не випадково козаки в усьому, включаючи зовнішній вигляд, нагадували давніх росів-русів, як їх описували арабські та візантійські джерела. Крім того, Запорожжя було простором безпосереднього контакту з “чужим”, кочівницько-мусульманським світом, що розглядався як “нечистий”, оскільки розташовувалося на межі ворожого світові християнської культури дикого хаосу. Тому за соціально-культурним змістом Запорожжя було такими собі дверима у “світ навиворіт”, що визначило і парадоксальний характер його існування – водночас аскетично-мілітарний та карнавально-сміховий. Звідси – такі непоєднувані, на перший погляд, елементи козацької культури, як суворі звичаї і кумедні ритуали, лицарскість і волоцюжництво, дисципліна й анархія, взаємодія східних і західних впливів у побуті та методах ведення війни.

5. Сучасні субкультурні утворення.У сучасному світі прикладом субкультури, крім перелічених, можна вважатирелігійні секти. Ці культові об’єднання часто називають авторитарними. На чолі сект, як правило, стоять харизматичні (буквально надзвичайні, наділені божественою благодаттю) лідери, які вважають себе пророками або навіть божествами. В багатьох сектах панують авторитарна думка лідера, надзвичайно сувора дисципліна. Дух вільного суспільства тут, звичайно, втрачено. Однак, незважаючи на жорсткі заходи, які застосовують до адептів (прихильників) “нових релігій”, прокурорські ув’язнення і погрози, багаторічна робота з культовими об’єднаннями не дала відчутних результатів. Навпаки, вона нерідко викликає ефект бумеранга. Прибічники ексцентричних вірувань постають жертвами, мучениками, страждальцями.

Важливе місце у сучасній культурі посідають також молодіжні субкультури. Вони виконують особливі функції. Субкультура дає умовне, “магічне” розв’язання молодіжних проблем, породжених соціально-економічними протиріччями. Вона пропонує стиль, цінності, ідеологію, які можуть бути використані для формування особливої ідентичності, що виходить за межі, приписані соціальним походженням та статусом. Молодіжна субкультура освоюється через найближче соціальне оточення або під впливом засобів масової комунікації. Експресивні елементи субкультури дозволяють сформувати осмислене й змістовне дозвілля.

Необхідно визнати за молодіжними субкультурами спроможність допомагати молоді у розв’язанні її специфічних проблем – без такого визнання неможливо пояснити регулярну появу все нових і нових молодіжних структур та їх надзвичайну привабливість для певної частини підлітків і юнацтва. Субкультура, в першу чергу, допомагає, нехай і ілюзорно, розв’язувати молоді її психологічні проблеми. Недоліком субкультур є те, що вони концентруються на вторинних проблемах, а вихідні соціально-економічні проблеми при цьому не зачіпаються.

Серед субкультур молоді 50–80-их років ХХ ст. на Заході можна виділити субкультури молоді робітничого класу (тедді-бойз,моди,рокери,бритоголові,футбольні фанати,панки) та субкультури середніх верств (бітникийхіппі). Багато з цих різновидів молодіжної субкультури існують зараз і в нашій країні. Назви субкультур, як правило, відображають якусь особливість зовнішнього вигляду або поведінки. Тедді-бойз дістали свою назву через копіювання стилю одягу молоді з аристократичних кіл (“Тедді” – зменшений варіант імені британського принца Едуарда) рокери – за любов до рок-н-ролу, бритоголові – за коротко підстрижене волосся на голові. Панки – сленговий термін, що означає соціальні низи (буквально – “покидьки” суспільства”). Хоча більшість із цих груп виникли досить давно, і сьогодні вони й аналогічні їм групи панують як найбільш відомі молодіжні субкультури.

Субкультури середнього класу мають деякі особливості. До елементів їх стилю належить: пасивний опір (аполітичність, ігнорування влади), дисоціація – відхід від формальних соціальних інститутів, незадоволення ними, пошук глибокого духовного задоволення (у творчій роботі), усвідомлене спрощення (перехід від забезпеченості до злиднів), прагнення самовираження, протест проти стандартизації життя, індивідуалізм як реакція на знеосібленість масового суспільства, відкритість досвіду, але при цьому його наркотична, релігійна, містична і навіть магічна інтерпретація тощо.

В історії суспільства молодіжні субкультури існують стільки ж, скільки й соціальна нерівність у суспільстві. Кожна окремо взята субкультура недовговічна. Разом із тим нові субкультурні утворення, що виникають, обов’язково повторюють низку характерних рис субкультур, які існували раніше (наприклад, можна простежити таку послідовність: античні кініки – перші християни – сучасні хіппі і т.ін.). Специфікою всіх молодіжних субкультур є те, що вони намагаються сформувати власний світогляд, свою культуру, відмінну від світогляду й культури старших поколінь. Уходження зразків та стандартів, що створюються цими субкультурами, до фонду культури суспільства, людства проблематично, хоча й не виключається їх вплив на культурно-історичний процес розвитку суспільства. Таким чином, у соціальних групах із власною субкультурою йде достатньо творчий процес прийняття, переробки, відторгнення офіційної культури і розроблення зразків, стандартів, стилю власної мікрокультури. У цьому розумінні, подібні групи, носії субкультур, є своєрідними суб’єктами культури, спроможними певною мірою й за певних обставин (наприклад, як свого часу християни) вплинути на розвиток та збагачення світової людської культури.

У роботах зарубіжних дослідників, таких, зокрема як М.Гарднер, Б.Рассел, М.Фергюсон, наводиться думка про те, що у сучасному західному світі відбувається “революція свідомості”. Вона знаменує собою народження нової культури. Автор відзначають і найважливіші ознаки нової духовності: формування настанови на особистий досвід на противагу схоластичному інтелектуалізмові і законницькій моралі пануючих церков; зростання інтересу до явищ екстрасенсорного сприйняття та парапсихології; широке захоплення різноманітними техніками саморозвитку; поширення моди на магію й астрологію, яка все глибше проникає у масову культуру; значна популярність стародавніх і нових східних релігійних учень.

Таким чином, про складність феномена культури свідчить специфіка її динамічного розвитку. Культурні епохи безкінечно змінюють одна одну. Початком нового часу, нової культурної ситуації виявляється зміна ціннісних, життєвих та практичних настанов. “Революція свідомості” знаменує народження нової культурно-історичної епохи. Художні стилі відображають специфіку конкретного культурного ареалу. Вони змінюють один одного, проголошуючи появу нового умонастрою епохи.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. У чому різниця між контркультурою і субкультурою?

2. Чи завжди були контркультури?

3. Чи можна вважати християнство феноменом контркультури?

4. Чому в культурі народжуються субкультури?

5. Чи можете Ви назвати приклади контркультурних феноменів?

6. Чим були зумовлені молодіжні виступи 60-70-их років?

7. Чи правильно, що контркультура – провісник нової культури?

8.Які сучасні молодіжні субкультури Вам відомі?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. При якому науковому підході за критерій виділення культурно-історичних епох береться розвиток мови?

1. формаційний;

2. семіотичний;

3. філософський;

4. етнографічний;

5. культурологічний.

2. Хто з вітчизняних науковців дотримувався семіотичного підходу до вивчення культури?

a. І.Франко;

b. О.Потебня;

c. М.Шлемкевич;

d. Є.Маланюк;

e. М.Попович.

3. Хто ввів у науковий обіг термін “контркультура”?

a. К.Мангейм;

b. М.Хайдеггер;

c. К.Ясперс;

d. Г.Маркузе;

e. Т.Розсак.

4.Субкультура – це:

a. сукупність негативно інтерпретованих норм культури;

b. сукупність норм культури, що суперечать її фундаментальним засадам;

c. сукупність специфічних норм всередині культури;

d.сукупність норм культури, що орієнтують на формування споживацького світогляду людини;

e. сукупність професійних норм культури.

5. Назвіть три основні елементи стиля субкультури:

0. a. образ, манера поведінки, сленг;

1. b. міміка, діалект, хода;

2. c. костюм, зачіска, макіяж;

3. d. специфічний словник, експресія, костюм;

4. e. сленг, експресія, біжутерія.

6. Хто з науковців уподібнював культурні цикли до біологічних?

a. Т.Розсак;

b. К.Мангейм;

c. Ж.-П. Сартр;

d. Г.Маркузе;

e. Х.Ортега-і-Гассет.

7. Назвіть середньовічний субкультурний науковий феномен:

a. схоластика;

b. теологія;

c. риторика;

d. поетика;

e. алхімія.

8. Назва якої із сучасних західних молодіжних субкультур на сленгу означає “соціальні низи”, “покидьки суспільства”?

1. тедді-бойз;

2. панки;

3. рокери;

4. бітники;

5. скінхеди.

9. Яка із сучасних молодіжних субкультур одержала свою назву за коротко підстрижене волосся на голові у своїх представників?

1. рокери;

2. панки;

3. моди;

4. бітники;

5. скінхеди.

10. Які субкультури є професійними:

0. a. бітники, хіппі, панки;

1. b. мусульманська, християнська, буддистська;

2. c. скінхеди, рокери, моди;

3. d. тедді-бойз, панки, хіппі;

4. e. військових, педагогів, акторів.