Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОПм 09.1 / Фінансова політика держави Конспект лекцій магістри ФіК і ОП 2012.doc
Скачиваний:
23
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
705.54 Кб
Скачать

Контрольні питання

  1. Дайте визначення поняттю економічна політика держави.

  2. Дайте визначення фінансова політика держави.

  3. Які цілі реалізує економічна політика. Фінансова політика держави?

  4. Що є метою та завданням державної фінансової політики?

  5. Назвіть об'єкти та суб'єкти державної фінансової політики.

  6. Назвіть основні концепції макрорегулювання.

  7. Сформуйте особливості розвитку сучасної фінансової науки.

  8. В чому суть закону А.Вагнера?

  9. В чому полягають повноваження Верховної Ради України?

  10. Назвіть основні напрямки діяльності Кабінету Міністрів.

  11. Які функції покладено на органи місцевого самоврядування?

  12. Назвіть основні завдання Міністерства фінансів України.

  13. Назвіть основні завдання Державного казначейства.

  14. Назвіть основні завдання Головного державного фінансового контролю.

  15. Назвіть основні інститути здійснення фінансової політики держави.

  16. Яким загальнодержавним органам належить важлива роль у формуванні сучасної фінансової політики?

  17. Які інститути займаються розробкою та здійсненням?:

  • бюджетної політики;

  • податкової політики;

  • грошово-кредитної політики;

  • соціальної політики;

  • інвестиційної політики.

  • Розкрийте завдання та функції діяльності Міністерства фінансів України.

  • Яку роль в розробці і реалізації фінансової політики грає Міністерство економічного розвитку та торгівлі?

    Тема 2. Механізм реалізації фінансової політики держави

    План

    1. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин.

    2. Непрямі методи регулювання, їх інструменти. Інструменти економічної політики; їх сутність та напрями дії.

    3. Взаємодія фінансового механізму з господарським механізмом і фінансовою політикою держави.

    1. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин

    Реалізація державної фінансової політики - складне економічне явище - воно охоплює широкий спектр заходів. Процес реалізації фінансової політики відбувається в три етапи:

    1. Розробка науково обґрунтованої концепції розвитку фінансів або окремих їх складових, які формуються в часі з урахуванням вимог економічних законів, всебічного аналізу стану та динаміки розвитку господарювання на різних рівнях управління.

    2. Визначення та обґрунтування основних напрямків використання фінансів або їх складових в перспективі та в поточному моменті, виходячи з вимог досягнення відповідної мети, яка передбачена економічною політикою у певному періоді. При цьому слід враховувати також і міжнародні фактори та можливості росту фінансових ресурсів.

    3. Розробка методичних підходів реалізації фінансової політики та фінансових інструментів, тобто здійснення практичних заходів, спрямованих на вирішення наміченого завдання.

    Важливо підкреслити що реалізація фінансової політики можлива, якщо кожний етап є відповідним й адекватним: поставленій меті - адекватний фінансовий механізм, фінансовому механізму - відповідна система органів управління. Всі етапи реалізації фінансової політики взаємопов'язані і взаємообумовлені.

    Інструментом реалізації фінансової політики є фінансовий механізм, який поєднує в собі фінанси, грошові потоки, фінансові ресурси та капітал, з одного боку, та фінансову політику з другого.

    З класичних позицій фінансовий механізм - це сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвитку7 правового, нормативного, інформаційного забезпечення і система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив. Він включає чотири підсистеми, що відображають методи фінансового впливу: фінансове забезпечення і фінансове регулювання, систему управління (важелі впливу) та інформаційне забезпечення, які ґрунтуються на взаємодії фінансових індикаторів і фінансових інструментів.

    Пронизуючи всю фінансову систему на різних макро- і мікрорівнях, фінансовий механізм також поширюється на конкретні господарюючі суб'єкти та на конкретних працівників.

    Суть дії фінансового забезпечення полягає у виділенні певної сум фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики.

    Фінансове забезпечення - це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

    Основними елементами фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності є:

    - самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

    - кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості і забезпеченості);

    - бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);

    - оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату);

    - інвестування (вкладання коштів в ті чи інші об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

    Фінансове регулювання — це метод фінансового впливу, пов’язаний із регулюванням економічних процесів.

    Фінансове регулювання здійснюється двома шляхами:

    • через встановлення певних пропорцій розподілу доходів фізичних та юридичних осіб, які впливають на їх забезпеченість фінансовими ресурсами за допомогою фінансових інструментів;

    • через формування відповідної системи економічних інтересів шляхом встановлення певних пропорцій розподілу.

    Основні елементи фінансового регулювання - це:

    - оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

    - бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).

    Як показує світовий досвід, ринковий механізм неспроможний в повній мірі забезпечити стабільний розвиток будь-якої національної економіки як єдиної господарської системи, всі ланки якої повинні функціонувати узгоджено.

    Забезпечити скоординоване функціонування всіх елементів економічної системи можливо лише шляхом державного впливу на систему за допомогою важелів економічного регулювання. Найбільш ефективними з яких, хоча й не вичерпними, є фінансові.

    Через відсутність аналогів неможливо у когось скопіювати систему державного регулювання, та ще й створити її водночас. Крім того, до сьогодні в політичних колах України залишаються відкритими питання визначеності місця держави в економічних процесах. Не визначено конкретних важелів державного регулювання, і зокрема фінансових, за допомогою яких державне втручання в економічні процеси може бути найбільш ефективним.

    Чималої шкоди економіці України завдав жорсткий режим монетарної політики. Монетарні обмеження, що не були підтримані заходами бюджетної рестрикції, призвели до кризи неплатежів, заборгованості щодо виплат заробітної плати, пенсій та інших соціальних видатків, нових більш високих емісійних ін'єкцій та посилення суто адміністративних засобів економічного регулювання.

    Більшість напрямків економічної теорії і світовий досвід доводять, що центральне місце серед економічних регуляторів належить важелям бюджетного та податкового регулювання. Адже в регулюванні розвитку національної соціально-економічної системи важливу роль відіграє державний фінансовий механізм, який включає сукупність конкретних форм фінансових відносин, специфічних методів мобілізації та використання коштів, а також широке коло дійових важелів, за допомогою яких держава може здійснювати розподільчі та перерозподільчі процеси, тобто регулювати напрями потоків грошових коштів, а через них - пропорції розвитку національного господарства.

    Основою функціонування державного фінансового механізму є бюджетна система, оскільки через неї формуються і використовуються фінансові потоки загального державного управління. Ці потоки утворюються і витрачаються на основі відповідних законодавчих і нормативних документів. Таким чином, завдяки бюджету фінансова діяльність органів управління набуває цілком визначеної в законодавчому і нормативному плані основи щодо залучення і витрачання фінансових ресурсів. Таким чином, бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави на проведення бюджетної політики, починаючи з прийняття закону про державний бюджет або рішення ради (обласної, міської, районної, селищної, сільської) до їх впровадження органам державної виконавчої влади.

    Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, визначають засади державного регулювання економічного і соціального розвитку. Провідне місце в бюджетний системі України належить державному бюджету.

    Аналіз структури видатків бюджету України показав, що у Міністерства фінансів України як державного органу не було чітко вираженого методологічного підходу до обґрунтування видаткової частини бюджету, особливо в частині соціального захисту населення. Тому частка витрат бюджету на соціальний захист населення кожного року різна відносно загальної суми усіх видатків. Що стосується видатків на державні капітальні вкладення, фінансування житлово-комунального та шляхового господарства, фінансування оборони, то тут, незважаючи на значні зміни у структурі за іншими статтями, спостерігалася певна стабільність, а стосовно фінансування органів державної влади та управління - навіть щорічне зростання. Як свідчить світовий досвід, в умовах кризи та переходу економіки до ринкових відносин фінансування органів державної влади й управління повинно скорочуватися, а не зростати.

    Таким чином, в Україні бюджетні витрати як важіль державного регулювання застосовуються, але, на жаль, вони не вмонтовані в єдину систему державного регулювання і не дають відповідного регулюючого ефекту.

    Дієвість бюджетного регулювання визначається обсягом утворених фінансових потоків, який залежить від правильного визначення, на основі пізнання об'єктивних закономірностей, економічних важелів, що зможуть забезпечити за даних умов найкращі наслідки. Важливого значення тут набуває регулювання розподілу та перерозподілу фінансових потоків між ланками сектору загального державного управління.

    Для регулювання цих відносин в Україні застосовувалися такі засоби, як власні, закріплені та регульовані доходи, нормативи відрахувань від регульованих доходів, дотації, субсидії, субвенції, бюджетні позички.

    Мобілізація фінансових потоків для забезпечення доходної бази місцевого рівня загального державного управління визначалася обсягом так званих власних "закріплених" та "регульованих" доходів. Проте перелік власних доходів не був законодавчо визначеним.

    Ситуація на рівні підприємств, незважаючи на початок економічного зростання, в Україні залишається важкою, але має свої шляхи вирішення, що можуть започаткувати процеси створення нормальних фінансових засад для розвитку ринкових механізмів. Серед таких заходів слід навести наступні (у певній послідовності):

    1. Введення жорсткого контролю у сфері державних фінансів, у використанні бюджетних коштів. Цей процес постійно йде, але залишається недосконалим. Саме у бюджетній фінансовій сфері має формуватись інституціональна спроможність держави встановлювати та підтримувати базові засади ринкової економіки.

    2. Введення у сфері управління державними коштами принципу обов'язковості платежів за використані ресурси: трудові, матеріальні, енергетичні, фінансові. Поки що у сфери бюджетних фінансів держава сама постійно порушує ринковий принцип обов'язковості виконання взятих фінансових зобов'язань (неповернення ПДВ, заборгованість у бюджетній сфері і т.д.). це перша засада будь-якого ринкового механізму. Така система має діяти в економіці на всіх рівнях, а починати треба з державних фінансів.

    3. Поширення механізмів платіжної дисципліни та обов'язкової платності за використані ресурси і на фінансовий менеджмент підприємств, що повністю або частково є державною власністю. Дирекції таких підприємств підпорядковані уряду і з них треба наводити фінансовий порядок в економіці. Поки що навіть деякі державні холдингові компанії є боржниками і перед іншими підприємствами і перед бюджетом.

    4. Налагодження повномасштабного управління державою своїми корпоративними правами у вигляді державних пакетів акцій приватизованих підприємств. їх роль може бути достатньо широкою: допомога в якісному управлінні фінансами підприємств (якщо це проблемне підприємство) і повернення долі держави у прибутках (якщо це добре працююче підприємство воно має приносити державі як співвласнику прибутки).

    1. Запуск механізму вилучення з господарчого обороту фінансово неспроможних підприємств через процедури банкрутства або оздоровлення. Таких підприємств майже третина, і вони блокують нормальні фінансові потоки в економці. Вони виробляють не продукцію, а борги, і мають припинити свою роботу, щоб економіка могла нормально фінансово дихати.

    1. Введення широкого спектру форм жорсткої майнової відповідальності дирекцій приватизованих підприємств за фінансові результати своєї діяльності. При відсутності цього компоненту ринкова свобода дирекцій підприємств є неефективною формою управління (зловживання, фінансові "схеми" замість дисципліни платежів, фантастичні кредиторські та дебіторські борги, борги по заробітній платі, перед бюджетом, неповернуті кредити).

    2. Перехід до більш м'якої грошової політики, що сприятиме зростанню сукупного попиту і дасть додатковий поштовх виробництву.

    3. Вирішення питань відповідального фінансового менеджменту виробничих підприємств зменшить ризик їх кредитування і сприятиме зменшенню вартості кредитних ресурсів. Є надія, що із лагом у рік після здійснення процесів, які викладені вище, активізується роль банківської системи у фінансуванні економіки і, навпаки, працююча економіка надасть додаткові ресурси банкам через свої депозитні вклади.

    Наведена послідовність не є шляхами реформування фінансового середовища України, це більше заходи по відновленню інституційних умов ринкової економіки, які мали діяти з початку ринкових трансформацій в українській економіці.

    Фінансове забезпечення та регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, якими виступають елементи розподільчих відносин. Одні з них діють у процесі вилучення частини доходів - податки і внески до цільових та корпоративних фондів. Це інструменти первинного впливу. Другі, навпаки, впливають шляхом збільшення доходів - банківські позички і бюджетні субсидії. Це інструменти вторинного впливу. При цьому дія фінансових інструментів може мати як загальний для всіх суб'єктів характер, на основі єдиного рівня оподаткування, кредитування та фінансування, так і винятково диференційний характер.

    Таким чином, фінансові інструменти - це різні форми короткострокового та довгострокового інвестування, торгівля якими здійснюється на фінансових ринках. До них належать грошові кошти, цінні папери, опціони, форвардні контракти, ф'ючерси, свопи, а також нематеріальні активи як особливий фінансовий інструмент.