Тема 1. Фінансова політика – складова частина економічної і соціальної політики держави

План

1. Сутність, цілі і мета державної фінансової політики держави та її напрямки. Об’єкти і суб’єкти фінансової політики держави.

2. Фактори, що визначають напрямки і характер фінансової політики держави. Принципи проведення фінансової політики держави.

3. Основні сучасні економічні теорії активного втручання держави у макроекономічні процеси.

4. Інститути здійснення фінансової політики держави, їх роль та функції.

Державна фінансова політика спрямована на вирішення певних завдань, які стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковуються й організації фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху та розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції між централізацією та децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямовань витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальними та суспільними споживанням.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є суб’єктивними явищами. Вони існують не залежно від волі окремих суб’єктів фінансових відносин і загалом відбивають об’єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками політичного , економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влад та управління, різних верств населення, тощо.

1. Сутність, цілі і мета державної фінансової політики держави та її напрямки. Об’єкти і суб’єкти фінансової політики держави

З'ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення державної фінансової політики.

На певному етапі розвитку економіки регулюючі важелі держави склались у цілісну систему, яка отримала назву "економічна політика". Дане явище визначають наступним чином: "Економічна політика держави уявляє сукупність заходів, направлених на упорядкування економічних процесів, впливає на них або безпосередньо визначає їх плин".

Економічна політика є процесом реалізації певних цілей. Життя стверджує, що в процесі розвитку суспільства необхідно одночасно розв'язувати багато задач. На вищому рівні слід виділити основну ціль економіки - забезпечення максимального благополуччя для всього суспільства.

Економічна політика держави є елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, екологічний та інші напрямки. Якою б не була державна політика за своїми напрямами, характеристиками та пріоритетами, вона має бути комплексною, охоплювати всі сфери суспільного життя. Економічна політика повинна бути динамічною (гнучкою) здібною до саморозвитку, працювати на все суспільство країни, на всі її майнові прошарки та території, надавати можливість ефективного використання всіх виробничих ресурсів, насамперед людських, тобто забезпечувати реалізацію інтелектуального потенціалу країни шляхом розвитку науки та освіти, спиратися на сучасні суспільні відносини.

Розвиток економічної політики залежать від взаємодії багатьох політичних, соціальних, моральних, духовних, психологічних та інших факторів, оскільки економічна політика є процесом реалізації певних цілей. Саме необхідність одночасного розв'язання багатьох задач призводить до багатовекторності національної економіки.

Існує багато визначень поняття «державна економічна політика». Беручи загалом — це є цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою.

У свою чергу державна фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. Фінансова політика держави здійснюється через фінансово-кредитний механізм, який є сукупністю фінансових методів, інструментів і важелів впливу на соціальний і економічний розвиток суспільства. В ній зосереджуються головні напрямки розвитку народного господарства, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела та напрямки використання, відпрацьовується механізм регулювання та стимулювання фінансовими методами соціально-економічних процесів.

Фінансова політика як система заходів держави по створенню та використанню фінансів на сучасному етапі економічного розвитку України має за мету підтримку фінансової стабілізації шляхом проведення необхідних заходів щодо витрачання бюджетних коштів, зміцнення фінансового становища підприємницьких структур, удосконалення податкової системи, поліпшення управління державним боргом, досягнення соціальної спрямованості державних витрат, що є логічною основою корекції економічних реформ.

У той же час фінансова політика - відносно самостійна сфера діяльності держави, найважливіший засіб її реалізації.

При формуванні державної фінансової політики слід виходити з конкретних особливостей історичного розвитку суспільства. Вона повинна враховувати специфіку внутрішньої та міжнародної обстановки, реальні економічні та фінансові можливості країни. Врахування поточних особливостей повинно доповнюватись вивченням досвіду використання економічного та фінансового механізму, новітніх тенденцій розвитку.

Конкретні напрямки, засоби, методи, масштаби ДФП визначаються характером і гостротою соціально-економічних проблем у країні в конкретний період. Тобто ДФП має гнучко реагувати на зміни, які відбуваються в економіці.

Кожна країна визначає основні напрямки своєї економічної і соціальної політики. Для визначення об'єктивної необхідності державної фінансової політики особливо важливо правильно сформулювати її сутність, цілі, інструменти, механізм реалізації та стратегічні напрями розвитку.

Кожна фінансова політика, що проводиться державою одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі. Політичні цілі визначаються державним устроєм, існуючою законодавчою базою та соціально-політичним напрямком розвитку суспільства, який реалізують органи державної влади та державного управління. Однак, особливістю досягнення політичних цілей є неможливим без вирішення соціально-економічних проблем. Економічний стан країни є матеріальною базою для політичного розвитку суспільства, оскільки не можливо побудувати матеріально високорозвинене суспільство з високою отупінню соціального захисту кожного громадянина в умовах загострення економічних протиріч і падіння виробництва. Тому політичні й економічні цілі не можливо відокремлювати та реалізовувати по одинці - тільки в сукупності, як одне ціле.

Однак, слід виділити що загальноекономічні цілі економічної політики держави, які носять стратегічний характер, і конкретні цілі державної фінансової політики, які мають тактичне значення. За своєю сутністю державна фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона відображується через форми та методи мобілізації фінансових ресурсів та за напрямами використання для потреб держави, соціально-економічний розвиток.

Об'єктами фінансового управління є централізовані і децентралізовані фінансові ресурси у всіх ланках фінансової системи.

Суб'єктами фінансового управління є законодавчі і виконавчі органи держави, спеціалізовані фінансові органи, фінансові служби підприємств.

Об'єктами ДФП є також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т. д.); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.).

Складність утілення названих об'єктів зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.