2. Фактори, що визначають напрямки і характер фінансової політики держави. Принципи проведення фінансової політики держави

З практичного погляду ДФП — це сфера діяльності держави для цілеспрямованого впливу на поведінку учасників ринкових відносин з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики.

Реалізація соціально-економічної політики, вибір методів та засобів ДФП залежать від діяльності державного апарату з урахуванням вад (недоліків) держави. Вади держави — це її нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів та невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість. Виділяють чотири групи факторів, які негативно впливають на обґрунтування та реалізацію державних управлінських рішень у сфері ДФП.

1. Обмеженість інформації. Застосування будь-яких інструментів ДРЕ має ґрунтуватися на аналізі можливих наслідків прийнятих рішень. Там, де не вистачає об'єктивних даних, що унеможливлює прогнозування результатів з достатньою достовірністю, слід, як правило, утримуватися від надмірного державного втручання в економіку.

2. Нездатність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії. Втручання держави в економіку може спричиняти негативні побічні наслідки (екстерналії).

3. Недосконалість політичного процесу. Під впливом виборців, груп спеціальних інтересів (лобі), політичних маніпуляцій і т. п. державні органи здатні застосовувати неадекватні методи регулювання і тим самим проводити неефективну політику.

4. Обмеженість контролю над державним апаратом. Особливості становища й поведінки бюрократії здатні посилювати неефективність функціонування економіки, зокрема призводити до надмірного зростання управлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.

Для реальної економіки характерні ситуації, коли одночасно мають місце і вади ринку, і вади державного втручання. При цьому послабити вплив одних вад найчастіше можна лише посилюючи вплив інших. Приймаючи економічні рішення, слід зіставляти наслідки впливу вад ринку й держави, щоб визначити оптимальну форму та межу державного регулювання.

Основні напрямки впливу фінансів на економіку і соціальний розвиток України визначають такі складові сучасної фінансової політики держави:

- бюджетна політика (розробка - Міністерство фінансів, здійснення

- Державне казначейство);

- податкова політика (розробка - Міністерство фінансів, здійснення

- Державна податкова адміністрація);

- валютна політика (розробка і здійснення - Національний банк);

- грошово-кредитна політика (розробка і здійснення Національний банк);

- інвестиційна політика (розробка - Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції та Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, здійснення - галузеві міністерства і відомства, підприємства та організації);

- амортизаційна політика (розробка - Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, здійснення - галузеві міністерства і відомства, підприємства);

- страхова політика (розробка і реалізація - Міністерство фінансів);

- митна політика (розробка і реалізація - Державна митна служба);

- політика з управління державними фінансовими органами (розробка і здійснення - Міністерство фінансів, сектор, який забезпечує - бюджетно-податкова політика.

Податкова політика - це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів.

До інструментів податкової політики слід відносити податкові норми і періоди оподаткування. Такими нормами є ставки податків, тарифи, такси. До періодів оподаткування належать строки подачі декларацій, строки внесення платежів, податкові кредити, що знижують податковий тиск і зміцнюють фінанси підприємств. Важелями впливу на платників є штрафи, пені, неустойки.

Бюджетна політика держави як важлива складова фінансової політики країни є системною сукупністю цілей, включаючи пріоритетні (з точки зору національних інтересів), наукових підходів і конкретних заходів щодо цілеспрямованої діяльності держави в цілому з регулювання бюджетного процесу, управління бюджетами всіх рівнів, ефективного використання бюджетної системи для вирішення економічних і соціальних завдань країни. Отже, як видно з цього визначення, складовою бюджетної політики є сукупність її пріоритетів або національних інтересів у цій сфері діяльності держави.

Для того щоб проаналізувати теперішній стан із визначенням пріоритетів бюджетної політики, варто спочатку визначитися з критерієм віднесення тих чи інших цілей бюджетної політики до пріоритетних. Критерієм віднесення цілей бюджетної політики до пріоритетів може бути такий підхід: пріоритети бюджетної політики повинні реалізуватися тільки за рахунок бюджетних коштів і мати чіткий орієнтир кількісного характеру. Виходячи з цього, не слід плутати поміж собою дві категорії "пріоритет бюджетної політики" та "пріоритет соціально-економічного розвитку країни". Якщо перший має здійснюватися за рахунок лише бюджетних коштів, то другий - за рахунок усієї сукупності коштів, які є в країні, включаючи іноземні кредити.

Інвестиційна політика. Інвестиції є домінуючим фактором економічного зростання будь-якої держави. У більшості розвинутих країн традиційним засобом задоволення інвестиційних потреб властей є регіональні облігаційні позики. Значущість і перспективність становлення ринку муніципальних цінних паперів визначається ще й тим, що на поточний момент питома вага позикових ресурсів в Україні не перевищує 0,1% від сукупних доходів місцевих бюджетів тоді як у розвинутих європейських країнах питома вага інвестиційних позик щорічно досягає від 6 до 19% доходів муніципалітетів.

Основна проблема органів державної влади при реалізації проектів як державних, так і регіональних інвестиційних позик - створення привабливого для потенційних інвесторів механізму розміщення, обігу, і погашення боргових зобов'язань. Необхідною умовою для цього є формування інвестиційно-позикової системи держави.

Метою державної фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів країни, необхідних для задоволення постійно зростаючих потреб суспільства. Сюди відноситься політика інвестування, розвиток інноваційних процесів, підтримка та розвиток найважливіших галузей промисловості та підприємств, політика взаємовідносин підприємств з бюджетом, встановлення раціональних форм вилучення частини прибутку або доходу на користь держави або місцевих органів державного самоврядування.

З практичного погляду ДФП — це сфера діяльності держави для цілеспрямованого впливу на поведінку учасників ринкових відносин з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики.