Література до теми

1-10

Практичне заняття 13

ТЕМА 7. Форми колективного обговорення професійних проблем

Мета заняття: виробити навички висловлювати свою думку, відстоювати її; забезпечити засвоєння ділової та фахової лексики.

План заняття

1. «Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми.

2. Технології проведення «мозкового штурму».

Обладнання: навчально-методичний посібник з дисципліни.

Методичні рекомендації до практичного заняття

Спираючись на опрацьований самостійно матеріал, виконайте практичні завдання.

Завдання

1.Утворіть дієприкметники від дієслів.

Моделювати, забронювати, асоціювати, вмеблювати, ізолювати, евакуювати, простудіювати, регулювати, опрацювати, створити, організувати.

2. Перекладіть і запишіть текст українською мовою.

Текущая переписка между учреждениями применяется для разрешения оперативных вопросов и обеспечения управленческих аппаратов необходимой информацией. В целях упорядочения переписки следует четко определить учреждения, в которые направляются и откуда поступает информация, установить ее периодичность и состав. Общими причинами возникновения переписки являются: требования вышестоящих, функциональных и контрольных органов; запросы подведомственных и сторонних организаций; необходимость осуществления оперативных связей (когда невозможно решить вопрос путем личного контакта, по телефону или посредством телефонограмм).

3. Порівняйте листи до молоді П.Грабовського й І.Франка (на осі Схід-Захід). Які ідеї їх об’єднують? Які існують розбіжності? У чому актуальність даних робіт?

Лист до молоді української

П.Грабовський

Не на підставі історичних прав «славетного» прошлого, а в ім'я насущних потреб сучасності та ліпшого будучого повертаюсь до вас: працюймо! Націоналізм чи космополітство? Залишімо слова, що досі паморочили нам голови! Європейство на ґрунті українському, — то нехай буде написано на нашому стягові. Кожна народність має дорости до загальнопросвітного рівня або загинути безслідно. … Перейміться вищими ідеалами часу і несіть їх до люду, освітіть його розум, підніміть його добробут, прямуйте до вироблення волі. Яко українці ви повинні працювати коло народу українського, — то перша умова поступу; але пам'ятайте: зміст вашої праці мусе бути загальнолюдським, бо інак — смерть вам, яко нації. Державна відрубність (т. зв. сепаратизм) — то мрія, для здійснення котрої у нас немає ні сил, ні навіть далекої надії... Крайова незалежність у всіх проявах життя — то наші реальні вимоги. Ми віруємо в можливість чи, краще сказати, конечність, тієї незалежності, аби вона стала свідомим приводом громади і... народу в його принаймні передовому осередку. Виробити такий осередок — то первісна задача наша! Освіта … - то наш шлях. Хай питома народність осягне ступня інших народностей, остаючись тим часом народністю українською. Як усяка друга, вона не зречеться самої себе, а значить — і мови рідної,— то річ безперечна. Але поліпшення нашої долі можливе лишень яко послідок зміни тяжких обставин світових чи зокрема державних,— тож треба працювати в напрямку знищення отих загальних обставин; в тому напрямку закликаємо до участі всіх і кожного.

В своїй праці ми виходимо з думок радикалізму європейського, яко здоровіших нині засадів громадянських. Чимало людців не поділяє тих думок ні в Галичині, ні на Україні; другі, признаючи їх прекрасними в істоті, вважають утопічними з погляду здійснення; треті — просто пустими чи шкідливими; четверті — навіть безбожними і т.д. Запримітимо одно: що це думки легально-поступової частини громади російської і можуть залякати тільки ретроградне подіння¹. Закони еволюційного розвитку тіл соціальних породили ці думки і дали їм вагу.

З поля теорії та розумінь абстрактних ступимо до ґрунту дійсності: які ж мають бути конкретні прояви нашої діяльності? А то, кажучи коротко:

1) ширення всіма можливими способами ідей радикалізму межи українцями (звичайно, ця точка не виключає конечності відповідного працювання, і межи іншими народностями);]

2) зав'язання гуртів та товариств, що постановили б на меті оте ширення, — як прилюдних, в межах дозволу, так і приватних;

3) заснування якомога більш бібліотек, постійних і рухомих, для розповсюджування вартих книжок українських — рухомих найпаче: ми знаємо чимало прикладів, що в Росії арештували людей за книжкові склади з 200, 500 примірників по наукам історичним та соціальним, за твори, додамо, найлегальніші, котрі відбирано і не вертано назад жандармами, — гинули і книжки, і люди; рухомі бібліотеки, окрім того, пособляють живішій обміні думок, особливо поміж селянами;

4) можливо ширша літературна праця на рідній мові в напрямі пропаганди радикалізму європейського, а також виробу самосвідомості народноукраїнської, … як рівно популяризація руху українського в мовах інших;

5) заснування фондів грошових для видавництв українських в Росії і Цісарщині,² а також ширення тих видавництв межи робітництвом та селянами;

6) літературні збори, бесіди та вечорниці як в цілях агітаційних, так і інших: взаїмного познакомлення, відшуку матеріальних засобів тощо.

Такими, на нашу думку, будуть конкретні прояви діяльності; значна частина їх — літературного характеру; мусять бути і другі — характеру суспільного... Але мова наша стосується головно до України російської, де громада не грає майже ніякої ролі, а вдруге: нам, далекому фактично від лану активної діяльності, трудно балакати про її можливі прояви. Що ж до праці словесної, то ми додамо ще деякі уваги. Насамперед нам бракує популярних, але науково та критично оброблених, дешево виданих, таких книжок, як «Історія Русі-України», «Історія письменства русько-українського», «Стан селянства русько-українського», «Стан робітників русько-українських», … «Справжні причини бідування людського і як йому зарадити», … «Земельні відносини на Русі-Україні і якими вони повинні бути» (земля — громадська власність) і пр.

Добре, коли б конкретна діяльність українолюбців виявилася на перший раз хоть в такій праці. Другим виявом хай буде широка запомога часописів галицьких — радикальних та народовських, переважно «Зорі» та «Народа» …

От з москвофілами у нас не може і не мусить бути ніяких зв'язків в межах літературних, хоч і може траплятись часом солідарність в справах суспільно-політичних, от як у справі загального голосування, коли деякі москвофіли простигли руку помочі народові; але при тому не треба забувати, що в основі — то вороги нашого народу (свідомі чи несвідомі), а значить — і наші.

Тепер що тичеться до літератури «народної»; на неї треба звернути пильнішу увагу, але коли вона буде такою, як була досі, то може й сміло не появлятися на світ божий. …

Народна література мусить виробитись на ґрунті насущних потреб народних та живої дійсності сучасної, як і вся остання література українська взагалі, тоді її будуть читати не тільки українолюбці, а й інші гурти: українці-неукраїнолюбці (таких чимало), москалі, поляки і другі з тих, кому не чужі питання громадські.

На самих «українолюбців» плоха надія. От є у мене два товариші: один москаль, ідейний «общерус», другий — «кацапофоб», «українолюбець», — і що ж? Тоді, як «общерус» з цікавістю та задоволенням читає одну з відбираних мною часописів українських і переглядає другі,— «українолюбець» навіть не приторкнеться! Не вадило б мати на увазі подібні речі!..

Ще кілька слів про літературу перекладану; тій літературі, по моїй думці, бракує у нас певної системності та провідного напрямку, — це перше. Друге: які речі найбільше бажані по перекладу? Такими речами, на мою думку, мусять бути переважно: а) класичні твори поезії та краснописі іносторонньої; б) писання про справи громадські. Такі твори, як, напр., поезії Байронові, являються й надовго ще являтимуться живим джерелом ідей та завзяття свободолюбного незмірно дужче, ніж усі наші оригінальні галаси про Запорожжя та козацтво. Повчила б нас дечого, от хоча б прихильності до рідного краю, і поезія слов'янська. … Не зайвим було б звернути більшу увагу і на критику літературну, котра все ще не вийшла у нас якось за межі бібліографії...

Чудним може здатись декому, що я, радикал, ставлю між іншим точку про вироб народноукраїнської самосвідомості. Але в тому я пересвідчений і не зречусь тієї точки. Ні конституція, … ні навіть революція, коли б така сталась, не покінчать цілком питання українського: революціонери російські в значній часті являються «общерусами» — «поєдначами», якщо не по програмі, то по духу; між тими «общерусами» подибуються й наші братчики-українці, та ще й «завзятіші» (так опроче завжди буває). Тому-то, поділяючи програму вимогів радикалізму європейського, я закликаю і буду закликать земляків до праці на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській.

Від нашої власної рухливості або байдужості залежить успіх рідної справи, - … — тож до боротьби, згідніше, розумніше!

Лютий, 1894 р.³