Питання для самоконтролю

1. Які ознаки властиві поняттям?

2. Охарактеризуйте залежність між обсягом і змістом понять.

3. що таке порожні поняття?

4. Охарактеризуйте такі відношення між поняттями: тотожності, протилежності, протиріччя, підпорядкованість. Наведіть приклади.

5. Як повязати зміст і обсяг понять із законами логіки (тотожності, суперності, виключного третього, достатньої основи).

6. Охарактеризуйте правила визначенння понять.

7. Чим відрізняються поняття і філософські категорії?

8. Що таке ділення понять?

Бібліографічний список

Основна література: 2, 7, 8, 13,18.

Додаткова література: 1, 4, 6, 9, 11, 15, 17.

Тема 3. Судження План

1. Судження; його структура

2. Основні види суджень

3. Судження і речення.

4. Поділ суджень:

• за змістом предиката,

• за якістю зв’язки,

• за обсягом суб’єкта, за модальністю,

• за типом сполучників у разі складаних суджень.

5. Співвідношення між судженнями

6. Складні судження

7. Кон’юнкція, диз’юнкція

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Судження – це форма мислення, в якій відбиваються відносини між предметами і їхніми ознаками за допомогою ствердження чи заперечення. Наведемо приклади суджень:

а) „Судження – це форма мислення”;

б) „Матерія – це об’єктивна реальність”;

в) „Бог існує”;

г) „Не всі мудреці є філософами”;

д) „Два менше п’яти”.

У судженнях а, б, в стверджується наявність ознаки, а у судженні г – заперечується її наявність.

Відображаючи належність чи відсутність певної ознаки у предмета, судження тим самим співвідносяться з відповідною об’єктивною реальністю, а тому вони неодмінно є або істинними, або хибними, як стверджує двозначна логіка, на відміну від багатозначної.

В істинному судженні думка про предмет і думка про його ознаку пов’язані відповідно до того, як цей предмет і його ознака пов’язані в дійсності. У хибному судженні, навпаки, те, що перебуває у зв’язку, роз’єднується, а те, що в дійсності є роз’єднаним, поєднується.

Істинність і хибність суджень є їх логічним значенням. Кожне судження має логічне (істиннісне) значення, тобто воно є неодмінно або істинним, або хибним.

Кожне судження має певну структуру (будову, зв’язок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає – властивості чи відношення між предметами.

Структура судження трьохчленна, суб’єктно-предикатна. Вона складається із суб’єкта (S), предиката (Р) та зв’язки („є”, „–„, „не є”, „суть”, „не суть”, „належить”, „не належить” і т.ін.). Судження можуть бути і без зв’язки. Про це вже йшла мова у першому розділі.

Суб’єкт судження (від лат. subjektum – предмет) виражає знання про предмет судження, тобто те, про що говориться в даному судженні. Предмет судження – це реальний предмет, який існує чи не існує в дійсності, і про який йдеться в судженні, а отже, суб’єкт судження – поняття про реальний предмет, який і виступає предметом судження.

Предикат (від лат. рraedicatum – сказане) виражає знання про ознаку, властивість предмета думки. Зв’язка встановлює стосунки між суб’єктом і предикатом. Інколи зв’язка в судженні при мовленні або на письмі опускається, але вона мається на увазі.

Нагадаємо, що вдаючись до символічних позначень, можна записати формулу судження у такому вигляді: