Імовірність– це величина, яка характеризує “ступінь можливості” якоїсь події, що може як відбутися, так і не відбутися.

Імовірний умовивід – це умовивід, в якому із істинних засновків певної структури одержують висновок, що може бути як істинним, так і хибним.

Математична імовірність визначається як числова характеристика ступеня можливості появи якої-небудь визначеної події у визначених умовах, що можуть повторюватися необмежену кількість разів. Математична імовірність характеризує реальні події і процеси, що відбуваються в людському житті.

Логічна імовірність – це ступінь підтвердження одних висловлювань (суджень) іншими, істинність яких установлена раніше.

Основна відмінність між виокремленими різновидами імовірності полягає у тому, що математична імовірність виражає особливий вид зв'язків об'єктивно існуючих явищ, а логічна імовірність – відносини між висловлюваннями про ці явища.

Поняття математичної і логічної імовірності протягом декількох століть розвивалися у межах однієї і тієї ж теорії імовірностей, що вивчає закономірності масових випадкових подій. Вихідними поняттями теорії імовірностей є: поняття про необхідні (неминучі) і неможливі, а також випадкові події.

Аналогія безпосередньо пов'язана з моделюванням як певним методом пізнання об'єктивної дійсності. Вона є його логічною основою.

Моделюванням називається засіб здобуття знань на основі аналогії.

Як метод пізнання, моделювання передбачає наявність двох предметів або систем:

1)  предмет (система), про який треба здобути знання, але який через певні обставини не може стати об'єктом безпосереднього вивчення (зразок, оригінал або прототип);

2) предмет (система), який певним чином імітує зразок, і який безпосередньо вивчається – модель.

За функцією, в процесі пізнання, методи аналогії та моделювання настільки пов'язані між собою, що правильним, очевидно, було б називати цей метод не аналогією і моделюванням, а аналогією-моделюванням. Моделювання включає елементи фантазії, наукової творчості та уявлення. Модель не лише відображає існуючий об'єкт, а й може стати прообразом майбутнього предмета чи явища.

Висновки за аналогією і побудова відповідних моделей мають місце як у природничих науках, так і при вивченні складних соціальних явищ.

Одним із головних засобів побудови теоретичного знання є гіпотетико-дедуктивний метод, найважливішою складовою якого є гіпотеза – форма імовірного знання, істинність або хибність якого ще не встановлена.

Поняття „гіпотеза” (від грецького – основа, припущення) вживається в кількох значеннях:

1. будь-яке припущення;

2. припущення про можливий причинний зв'язок між явищами;

3. форма умовиводу, висновок якого відображає припущення про можливий закономірний зв'язок між явищами.

Навіть таке тлумачення поняття „гіпотези” свідчить про те, що воно багатозначне, а це вимагає чіткого визначення її характерних рис.

Отже, гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення про причини або закономірний зв'язок якихось явищ природи, суспільства і мислення, які нам невідомі.