Питання для самоконтролю

1. Що таке логіка?

2. Що є предметом логіки?

3. Назвіть основні історичні етапи розвитку логічного знання.

4. Що таке форма мислення?

5. Дайте характеристику емпіричного рівня пізнання.

6. Які особливості теоретичного рівня пізнання?

7. Що таке семіотика?

8. Яка різниця між природними та штучними мовами?

9. Що таке формалізація мови?

10. Що таке терміни?

11. Дайте поняття квантору.

12. В чому полягає істинність і хибність висловлювань?

Бібліографічний список

Основна література: 1, 3, 8, 12,16.

Додаткова література: 2, 5, 8, 9, 12, 14, 16.

Тема 2. Поняття

План

1. Визначення поняття

2. Методи утворення понять

3. Поняття і образ

4. Поняття і ім’я

5. Взаємозв’язок образу, емоції і поняття в процесі мислення.

6. Обмеження обсягу і узагальнення понять

7. Операції над поняттями. Поділ понять

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Поняття і слово - не одне й те ж саме. Поняття є категорія логіки, слово - категорія мови. Так як думка перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, так і поняття органічно пов'язане зі словом. Поняття не може існувати інакше, як втілившись у слові. Слово виражає й закріплює певне поняття.

Поняття може бути виражене одним словом (наприклад, „логіка», „філософ», „рух», „простір») або сполученням слів („об'єктивна реальність», „абсолютна істина», „суспільна свідомість»).

Для позначення кожного нового поняття іноді використовуються попередні слова або сполучення попередніх слів. Однак вибір певного слова для вираження нового поняття не випадковий. Слово має адекватно виражати поняття. Якщо ж знайдене слово не точно виражає поняття, не відповідає позначеному предмету, його намагаються замінити іншим словом. Так, в класичній філософії XIX століття протягом тривалого часу для позначення обумовленості матеріальних явищ вживався термін „детермінізм». Згодом цей термін тлумачили як неточний, двозначний. До речі, цей термін ототожнювали із поняттям „причинність». Нині філософія користується поняттями „детермінізм» і „причинність», розрізнюючи їх смисл. Уточнення найменувань

- справа вкрай необхідна, вона сприяє виробленню сучасного наукового тезаурусу (словника). Поняття, закріпившись у слові, постає потім його значенням. Тому з'ясування значення слова є не що інше, як установлення того, яке поняття виражає дане слово.

Одне й те ж слово може виражати не одне, а кілька понять і, отже, мати не одне, а кілька значень. Наприклад, під словом „стіл» розуміють і письмовий стіл, і хірургічний, і дипломатичний стіл і т. ін. Слова, однакові за звучанням, але різні за своїм значенням, набули назву омоніми. Наявність у мові омонімів викликає необхідність з'ясування значення слів, які вживаються в процесі мислення.

Оскільки слова іноді характеризуються невизначеністю за змістом, то це породжує плутанину, неясність в аргументації. Тому в науці користуються не просто словами, а термінами.

Термін - це слово, яке має чітко визначене значення. Будь-яка наука прагне, щоб кожен термін мав єдине значення. Багатозначність термінології приводить до складнощів в процесі її використання, до помилок.

Поняття, що закріплюються і виражаються в словах, називаються іменами. Імена бувають прості і складні. Прості імена складаються з однозначних слів, складні імена включають два-три слова і більше.

В імені потрібно виокремлювати предметне та смислове значення. Предметним значенням (денотатом) деякого імені є предмет, який позначається даним іменем. Смисловим значенням імені є сукупність певних ознак, що характеризують предмет, який позначається даним іменем. Смисл - це спосіб представлення денотату, спосіб, за допомогою якого ім'я вказує на певний предмет.

Імена у мові виражають (називають) таку форму абстрактного мислення як поняття. Якщо ми знаємо, що являє собою той чи інший предмет, які властивості йому притаманні, в яких відношеннях він перебуває з іншими предметами, то ми маємо поняття щодо цього предмета.

Поняття є однією із форм наукового пізнання. Формуючи поняття, наука відображає ними знання про предмети, явища, процеси дійсності. Але це не просто знання, а знання про суттєві ознаки предмета і про його сутність. Наприклад, юридичні науки сформулювали поняття „злочин», „покарання», „вина», економічні науки - поняття „аукціон», „кредит», „баланс», філософія -„свідомість», „рух», „простір», „час», „буття», логіка - „поняття», „судження», „умовиводи» та інші.

Отже, поняття - це форма мислення , що відображає предмети в їх суттєвих ознаках.

У логіці під поняттям розуміється уявне відображення предмета у формі безпосередньої єдності суттєвих ознак. Вкажемо на деякі особливості чуттєвих образів:

1. Чуттєві образи наочні, а понятійне мислення - не наочне. Не можна, наприклад, уявити собі такі поняття як „нескінченність», „гроші», „смерть».

2. Чуттєво сприйманий об'єкт відтворюється в індивідуальних неповторних рисах.

2. Чуттєві образи фіксують, як правило, всі подробиці об'єкта. Існують різні методи утворення понять. До них належать: аналіз - уявне розчленування змісту предмета на складові його ознаки; порівняння - встановлення подібності або різниці між розглянутими предметами; синтез — уявне з'єднання різних ознак предмета; узагальнення. Дія абстрагування (відволікання) і узагальнення нерозривно зв'язані. Наприклад, поняття „людина» містить у собі декілька досить важливих ознак, що дозволяють відрізняти його від інших живих істот: пряма хода, мислення, спілкування, здатність до виробництва знарядь праці, пізнавальна властивість, соціальність, здатність до виробництва символів, духовність і т.п.

Структурними компонентами (складовими) поняття є зміст і обсяг.

Зміст поняття (його інтенсіональна характеристика) - це сукупність істотних, суттєвих і загальних ознак, які в ньому мисляться. Саме ці ознаки лежать в основі узагальнення предметів у даному понятті і разом узяті є достатніми, а кожна з них необхідною для відокремлення даного предмета від інших.

Наприклад, поняття закон характеризується такими ознаками: внутрішній, суттєвий, необхідний, сталий, загальний зв'язок між об'єктами.

Обсяг поняття (або його екстенсіональна характеристика) - це певна сукупність, клас предметів, кожен з яких має ознаки, відображені у змісті поняття. Обсяг і зміст поняття знаходяться між собою у зворотному відношенні. Цю залежність між ними виражає закон оберненого відношення. Суть його полягає у тому, що чим більший обсяг поняття, тим менший його зміст, і навпаки. Цей закон має силу щодо понять однієї предметної області, які перебувають у відношенні „рід-вид». Він дає можливість встановити межі кожного з понять та виокремити їх одне від одного.

Проілюструємо дію цього закону на прикладі. Візьмемо поняття „криза». Зміст його визначається ознакою „різке загострення стану або занепад». Обсяг цього поняття складає множина усіх можливих станів (здоров'я, економіки, політики тощо), які переживають занепад. Збільшимо зміст цього поняття, ввівши нову ознаку - „грошово-кредитна». Таке збільшення змісту спричинить появу поняття з меншим обсягом: „грошово-кредитна криза», позаяк буде матись на увазі множина грошово-кредитних криз. Ми можемо й далі збільшувати зміст цього поняття шляхом додавання нових ознак: 1) „України» та 2) „1992-1993 рр.» Тоді отримаємо, відповідно, нові поняття ще з більш вузьким обсягом: 1) грошово-кредитна криза України; 2) грошово-кредитна криза України 1992-1993 рр.

Отже, зміст та обсяг поняття - це дві його сторони, невіддільні від нього.

Залежність між змістом та обсягом понять розкривається через дії обмеження та узагальнення.

Обмеження (лат. determination) - це логічна дія, внаслідок якої відбувається перехід від поняття з більшим обсягом (роду) до поняття з меншим обсягом (виду) через додавання до змісту попереднього поняття ознак, які стосуються лише частини предметів, що входять в обсяг вихідного поняття.

Наприклад, додаванням до поняття „криза» ознак „грошово-кредитна», „України», „1992-1993 рр.» поетапно утворюємо нові, все більш обмежені за обсягом, поняття (при цьому ми здійснювали перехід від роду до виду).

Узагальнення (лат. generalisatio) - це логічна дія над поняттям, яка за своїм характером протилежна обмеженню.

Результатом узагальнення є поняття, більше за обсягом, ніж вихідне меншої загальності (індивіда чи виду) до поняття більшої загальності (роду чи класу).

Таким чином, можна дійти висновку, що рух від загального до конкретного поняття здійснюється шляхом додавання нових ознак, внаслідок чого зміст розширюється, а обсяг зменшується. У кінцевому підсумку будемо мати поняття з одиничним обсягом.