4.4. Міжособистісний простір

Міжособистісний простір - це відстань, на якій перебувають співрозмовники по відношенню один до одного.

Межі допустимої відстані:

• інтимна відстань (до 0,5 м) відповідає інтимним відносинам;

• міжособистісна відстань (персональний простір) (0,5 - 1,2 м) - для розмови друзів із стиканням або без стикання один з одним;

• соціальна відстань (1,2 - 3,7 м) - для неформальних соціальних і ділових відносин, причому верхня межа більше відповідає формальним відносинам;

• публічна відстань (3,7 м і більше) - на цій відстані не вважається грубим обмінятися декількома словами або втриматися від спілкування. На такій відстані доповідач або лектор спілкується з аудиторією.

Правила міжособистісного простору:

А. Надмірно близьке, як і надмірно віддалене положення негативно позначається на спілкуванні.

Б. Чим ближче перебувають люди один до одного, тим менше вони один на одного повинні дивитися.

В. Перебуваючи на видаленні, люди повинні більше дивитися один на одного й використовувати жести для збереження уваги в розмові.

Ці правила варіюються залежно від віку, статі, особистісних властивостей, суспільного статусу й рівня культури:

1. Діти й старі звичайно тримаються ближче до співрозмовника, тоді як підлітки, молоді люди й люди середнього віку віддають перевагу більш віддаленому положенню.

2. Зазвичай жінки стоять або сидять ближче до співрозмовника (незалежно від його статі), чим чоловіки.

3. Урівноважена людина з почуттям власної гідності підходить до співрозмовника ближче, тоді як неспокійні, нервові люди тримаються від співрозмовника подалі.

4. Люди більш низького статусу тримаються на більшій відстані від людей більш високого статусу, тоді як люди рівного статусу спілкуються на відносно близькій відстані.

5. Жителі країн Латинської Америки й Середземномор'я схильні підходити до співрозмовника ближче, чим жителі країн Північної Європи.

4.5. Інтонація і тембр голосу

Тон голосу	Вираження почуттів
Високий голос	Ентузіазм, радість, недовіра
Високий голос у більш високому діапазоні тональності, сили й висоти голосу	Гнів, страх
М'який і приглушений голос зі зниженням інтонації до кінця кожної фрази	Сум, горе, втома
Швидкість мовлення	Вираження почуттів
Швидке мовлення	Хвилювання, занепокоєння, особисті труднощі, прагнення переконати співрозмовника
Повільне мовлення	Пригноблений стан, горе, зарозумілість, утома
Непевність у виборі слів, обрив фраз на півслові	Непевність, прагнення здивувати, хвилювання, спроба обдурити

Правильне трактування невербальної комунікації передбачає врахування таких чинників:

- конгруентність слів та невербальних сигналів. Якщо слова і жести не конгруентні, люди більше довіряють невербальній комунікації, ніж вербальній;

- контекст, у якому функціонують невербальні сигнали. Йдеться про те, що один жест може мати різне тлумачення за різних ситуацій, обставин;

- сукупність невербальних сигналів. Оскільки жести, як і слова, можуть мати кілька значень, висновок слід робити, спираючись не на один невербальний сигнал, а на їх сукупність;

- індивідуальні, психофізіологічні властивості людини (стан здоров'я та його вплив на використання невербальних сигналів);

- соціальний статус людини в суспільстві, а також її соціальні ролі. Роль може бути справжньою або удаваною, обраною для маскування;

- національні та регіональні особливості невербальної комунікації;

- власний стан і досвід. Застосовувати їх слід обережно, трактуючи невербальні сигнали співрозмовника.

Системи невербальної комунікації є важливим чинником формування спільного інформаційного поля та спільного смислу в процесі спілкування. Вони можуть як полегшувати, так і послаблювати вербальну комунікацію.

Умовні сигнали — побудовані на основі усного мовлення системи передавання повідомлень за допомогою жестів, зрозумілих лише для певного кола осіб. Як правило, такі сигнали виробляються у вузьких професійних групах. Наприклад, брокери товарних бірж у всьому світі користуються сигналами, зрозумілими лише їм, що символізують вимогу знизити або підвищити ціну, згоду або незгоду на заявлені умови угоди тощо.

Доцільно зауважити, що невербальне спілкування справді залежить від культури народу. Є, звичайно, жести, експре­сивні сигнали, які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою тощо). Водночас є досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Відомі невербальні сигнали, що в різних народів несуть різну інформацію. Наприклад, біль­шість європейських народів передають згоду, хитаючи голо­вою згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці — лише підтверджують, що уважно слухають співроз­мовника. Популярний жест "коло", утворене пальцями руки, більшістю англомовних народів, а також в Європі та Азії за­стосовують з метою передавання інформації про те, що все га­разд, усе правильно. Але у Франції, наприклад, цей жест озна­чає "нічого", в Японії — "гроші".

На особливості невербальної символіки, як і вербальної, впливають, окрім зазначених, також інші фактори. Відомо, що від соціального становища людини, її престижа залежить кількість жестів, якими вона користується. Якщо суб'єкт зай­має високе соціальне становище, він, як правило, користується переважно мовними засобами. Людина, яка менш освічена і має нижчий професійний статус, в розмові частіше покладаєть­ся на жести, а не на слова. Загалом чим вище соціально-еконо­мічне становище людини, тим менше у неї розвинута жестику­ляція й бідніші рухи тіла для передавання інформації.

У процесі ділового спілкування необхідно намагатися контролювати зовнішні прояви власних емоцій і правильно тлумачити міміку, пози, жести співрозмовника, доповнюючи отриману словесну інформацію невербальною.

Змістом діяльності менеджера є здійснюване в інтересах організації ділове спілкування. Він постійно контактує з багатьма людьми в організації і поза нею. Для забезпечення ефективності діяльності йому необхідно вміло обирати таку форму ділового спілкування, яка гарантувала б найвищий результат для організації.