2.5. Установка як техніка слухання

Ефективність слухання у рівному ступені залежить як від правильних прийомів слухання, так і від позитивної установки.

Установка – розумне і емоційне ставлення до людини чи явища.

Основні установки:

схвалення,

самосхвалення,

емпатія.

Схвалення – це установка, яка виражає позитивне ставлення до іншої людини, готовність вислухати іншого. Схвалення сприяє створенню сприятливого психологічного клімату у всіх видах міжособистісних відносин.

Основою схвалення є некатегорична або об’єктивна установка. Висловлення схвалення не означає згоди, а означає підтвердження того, що кожна людина може відчувати, думати й чинити так, як вважає для себе можливим.

Самосхвалення – це внутрішня згода із самим собою, внутрішнє схвалення. Аксіома – чим менше ми згодні із самим собою, тим менше ми схвалюємо це у інших. Розуміння власних недоліків, страхів і невдач дає нам можливість більш розумно ставиться до таких же недоліків у інших.

Емпатія – це розуміння любого почуття – гніву, суму, радості, - переживаємого іншою людиною, і відповідне висловлення свого розуміння цих почуттів.

Емпатичне слухання передбачає використання прийомів рефлексивного слухання (уточнення, перефразування, резюмування). Мета емпатичного слухання – вловити емоційне забарвлення ідеї співрозмовника, її значення для нього, проникнути у систему його внутрішніх цінностей і зрозуміти, що насправді означає повідомлення, яке було висловлене, і які почуття при цьому відчуває співрозмовник.

Контрольні запитання

1. Визначте сутність понять «чути» і «слухати». У чому полягає різниця між ними?

2. Чому слухання є активним процесом?

3. Які стилі слухання Ви знаєте?

4. Що таке «нерефлексивне слухання»?

5. Які Ви знаєте технічні прийоми нерефлексивного слухання?

6. Які фрази можуть стати перешкодами у спілкуванні?

7. В яких ситуаціях доцільно використовувати нерефлексивне слухання, в яких – недоцільно?

8. Що таке «рефлексивне слухання»?

9. Які прийоми рефлексивного слухання Ви знаєте?

10. У чому полягає сутність прийому «з’ясування»?

11. У чому полягає сутність прийому «перефразування»?

12. У чому полягає сутність відображення почуттів?

13. У чому полягає сутність резюмування?

14. В яких ситуаціях слід застосовувати прийоми рефлексивного слухання?

15. Які Ви знаєте види установки?

16. Що таке «схвалення», «самосхвалення», «емпатія»?

Література: 2, 6, 9, 10, 13, 16, 18, 23, 25, 26

Тема 3. Вербальна комунікація

План

3.1. Сутність поняття «вербальне спілкування».

3.2. Загальні правила мовної комунікації.

3.3. Прийоми «Ви-підхід», «Я-твердження».

3.4. Класифікація питань, правила постановки питань, технології використання питань.

3.5. Основні види і правила формулювання відповідей.

3.1. Сутність поняття «вербальне спілкування»

Основою поділу ділового спілкування на види є ступінь участі або неучасті у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою виокремлюють вербальне і невербальне ділове спілкування.

Вербальне (лат. verbum — слово) спілкування — усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Вербальне спілкування – це спосіб, в якому як знакову систему використовують мову. Відбувається воно завдяки використанню усної і писемної мови, що забезпечує формування і відтворення думок, почуттів мовця.

За своєю природою мова є системою знаків, які служать засобом спілкування. Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденному спілкуванні), літературну мову (опрацьована майстрами слова природна мова, яка є мовним еталоном народу), письмову мову (фіксування на певних носіях — папері тощо — інформації і прочитання написаного), усну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух). Мова може бути і штучною, необхідність якої зумовлена неможливістю використання природної. Такими мовами є азбука Морзе, есперанто, Брайля та ін.