7.1.3 Руйнування деревини

Деревина – міцний і стійкий у звичайних умовах матеріал. Основні недоліки деревини: займистість, загниваємість і гігроскопічність, що викликає зміну розмірів, форми і властивостей. Дерево може бути зіпсовано комахами (червоточина), при цьому також погіршуються механічні властивості.

Велику небезпеку становлять дерево-руйнівні гриби, що викликають гниття і руйнування деревини. Гриби виділяють особливий фермент - цитазу, що переводить нерозчинну у воді целюлозу (С₆Н₁₂О₅)*n у розчинну речовину глюкозу по реакції:

(С₆Н₁₂О₅)*n+mН₂О=(С₆Н₁₂О₆)*n

Найбільші руйнування викликають домові гриби. У сприятливих умовах (вологість більш 25%, температура 18-25 ^ос) гриб може зруйнувати деревину за 1-1,5 року.

Деревина хвойних порід містить смолу, тому вона володіє більшою хімічною стійкістю, ніж деревина листяних порід. Хвойні породи стійки в розведених розчинах оцтової, фосфорної, молочної і плавикової кислот. Ці породи майже не змінюються від тривалого впливу соляної (до 10%) і сірчаної (до 5%) кислот, концентровані кислоти їх легко руйнують.

Стійкість деревини може бути підвищена нанесенням на поверхню лакофарбових покрить, просоченням антисептиками, синтетичними чи смолами фенолформальдегідами.

7.2 Експериментальна частина

Ціль роботи– вивчити основні види корозії полімерних матеріалів; ознайомитися з експериментальними засобами визначення корозійної стійкості

Хід роботи

1. Зразки органічних матеріалів (поліетилен, полівінілхлорид, гума, дерево і т.п.), що мають форму паралелепіпеда необхідно ретельно вимірити штангенциркулем з точністю до 0,1 мм, зважити на аналітичних вагах, описати стан поверхні і колір. На зразках призначених для іспитів на розрив, крім того, необхідно розмітити розрахункову довжину.

44

Присутність у макромолекулі подвійних зв'язків (натуральний каучук, полібутадієн) сильно знижує їхню стійкість. Різні домішки (стабілізатори, наповнювачі) можуть до відомого ступеня збільшувати або зменшувати стійкість полімерів до корозії.

Погіршення властивостей пластичних матеріалів у результаті виділення пластифікаторів

Систему полімеру з пластифікатором, з погляду фізичної хімії, варто розглядати як розчин. Збиток пластифікатора можливий у результаті наступних причин:

• випарування пластифікатора в атмосферу;

• при зіткненні полімеру з іншим матеріалом. У місцях зіткнення пластифікатор дифундує в одному чи обох напрямках;

• при зіткненні пластифікованого матеріалу з рідиною, у якій пластифікатор розчинний, наприклад, екстрагування пластифікаторів з полівінілхлоридів, ефірів целюлози водою, олією;

• при зіткненні полімерів з речовинами, здатними взаємодіяти з пластифікаторами.

7.1.2 Корозія бітумів

Бітуми широко застосовуються в сучасному будівництві. Бітуми непроникні для води і водяних розчинів, однак у більшості органічних розчинників (бензин, спирт, толуол і ін.) вони легко розчиняються. Зі збільшенням ступеня полімеризації зростає щільність бітуму, підвищується температура його розм'якшення, утрудняється розчинення в летучих розчинниках, він стає більш стійкий до дії агресивних середовищ. Під впливом світла, тепла, кисню повітря бітумні матеріали старіють. При цьому одні складові частини випаровуються або окисляються, а інші агрегуються й ущільнюються. Пластичність бітумів зменшується, збільшується крихкість, з'являються тріщини.

Бітуми володіють відносно високою кислотостійкістю, однак, від тривалої дії концентрованих мінеральних кислот бітуми руйнуються. Тривалий вплив концентрованих водяних розчинів (до 40-45%) лугів і карбонатів лужних металів викликає поступове руйнування бітумних сполук.

На бітуми не діють водяні розчини мінеральних і органічних солей. Вони добре протистоять також неокисленим органічним кислотам, у той час як, сильні окислювачі руйнують їх.

33

знов зважують на аналітичних терезах. Результати експерименту записують у таблицю 5.1 та 5.2.

Таблиця 5.1 – Об’єм газу, що виділився, залежно від тривалості електрохімічної корозії сталі і температури електроліту

Час від початку іспиту, хв	Температура електроліту, оС
	5	20	60	80
	Об’єм газу, що виділяється, м3

Таблиця 5.2 – Показники електрохімічної корозії досліджуваної сталі в розчині електроліту

Темпера-тура електро-літу	Розмір зразка, мм	Поверх-ня зразка, S, м2	Вага зраз-ка до іспиту, М0	Вага зразка після іспиту, Мк, г	Об’єм газу, що виді-лився, м3	Показники
						Km, г/м2,ч	Коб, см3/см2,ч	Kn, мм/рік	б, А/см2

Значення показників корозії для табл.5.2 розраховують, користуючись дод.Б.

За даними табл.5.1 будують графіки в координатах ”Об’єм газу, що виділився, - час”, а за даними табл.5.2 – у координатах,.

Користуючись графіком, визначають постійні A і Q, а потім за одержаним рівнянням знаходять швидкість корозії для однієї з температур.

У висновках стисло оцінюють вплив вивчених зовнішніх факторів на електрохімічну корозію сталі.

2. Звіт

1. Назва роботи та стислі відомості про вплив зовнішніх факторів та електрохімічну корозію сталі та сплавів.

2. Конкретна мета роботи.

3. Методика роботи.

4. Результати у вигляді опису, таблиць та графіків.

5. Висновки.

34