Тема 2. Вимоги до особистості учителя.

в який дехто вкладає безліч гріхів, — "словесне виховання". Справжній вихователь, власне, і повинен досконало володіти мудрим словом. У ньому н . м уміоюгься відносини між людьми, слово виявляє ідею, а ідея — основа виховання. Серце дитини повинно бути відкритим слову, думці, переконанням, и.іи'і.іііііям вихователя."

Педагог мас бутирізнобічноерудованою людиною. Окрім глибоких знань и і мого предмета, він повинен володіти ґрунтовними знаннями з питань ми .її піки, філософії, мистецтва, літератури, сучасних досягнень науки і техніки, і інциклопедічність знань допоможе педагогу працювати з батьками учнів, ні і млють освіту з різних галузей знань, відповідати учням на запитання, що имникають у зв'язку з інформацією, яку вони одержують з радіо, телебачення, і .ніч і а журналів. Важливе значення ерудиції вчителя і в організації позакласної виховної роботи, де широта інтересів вчителя дає можливість підказувати учням цікаві справи, допомагати їм у їх проведенні.

В. Сухомлинський вважав, що "фундамент, на якому стоїть школа і будуеть-і і ікс, що робиться в школі, — це різносторонні знання, багате розумове і і м і я, широта кругозору, постійне інтелектуальне зростання кожного вчителя. Чі річ три-п'ять років після закінчення вузу вчитель повинен знати втри, н 11 и 11), в десять разів більше, ніж знав він у перший рік своєї роботи. Якщо їм..по нема, учні будуть приречені на нудне зубріння і отупіння, тому що 1111 к І і л; ишня, не зігріте і не осяяне прагненням учителя до знань, перетворюється пі нього у важку повинність, у тягар, а в дитини відбиває всяку охоту до тлін, і губить її інтелектуальні задатки й здібності."

Школа готує підростаюче покоління до життя у майбутньому, тому повин-м л прогнозувати поведінку своїх вихованців на далеку перспективу, в тих соціально-економічних умовах, які будуть у майбутньому у зв'язку із суспільним і науково-технічним прогресом. Вирішувати таке завдання може вчитель, і мін постійно вчиться. К. Ушинський говорив, що вчитель у вчителеві живе лише до тих пір, поки він вчиться. Як тільки перестає вчитися, вчитель ньому вмирає. Окрім того, слід мати на увазі, що вихованці отримують широку і иформацію і за межами школи (радіо, телебачення, книжки, журнали, газети, . шикування з оточуючими) і де в чому можуть навіть випередити вчителя, який несистематично поповнює свої знання, не цікавиться новинами науки, і і-х піки, культури, політичними подіями. У такому разі вчитель втрачає авторитет у своїх вихованців, зменшується його виховний вплив на них. "Учитель

1.Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу. — К.: Радянська школа, 1971. — « 174.

2.Сухомлинський В.А. Павльїшская ередняя школа. — Москва: Просвещение, 1969. — С. 44.

РОЗДІЛ І. Педагогічна діяльність і особистість педагога

повинен свідомо йти в ногу з сучасністю, пройматися і надихатися силами, ито пробудилися в ній. Жалюгідна кожна людніш, що відстала від свого часу; поява ж учителя молоді, який сам живе в минулому, викликає лише співчуття всіх людей, шо живуть у ногу зі своїй часом і мислять суголосно зі своїми сучасниками."

Серед критеріїв оцінювання особистості вчителя особливе місце зайхмають його моральні пкості. У моральному плані педагог повинен бути тим, ким він хоче зробити вихованця, має щиро бажати таким і всіма силами до цього прагнути. М. Добролюбов вважав, що моральні переконання вчителя мають витримуватися навіть у дрібницях: "Найнещасніті стосунки між учителем і учнями — ті, коли в учня закрадається сумнів щодо знань учителя. Але ще нещасніший стан учителя тоді, коли цей сумнів дітей торкається його морал ьних достоїн ств.' '

Підкреслюючи важливість моральності вчителя. Я. Коменський писав: "Учителями повинні бути люди... чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді вони повинні бути живими взірцями чеснот, що їх вони мають прищепити іншим. (Ніщо удаване не може бути тривалим.)"

У діяльності вчителя особлива роль належить його вмінню володіти своєю емоційно-вольовою сферою, "Справжній вихователь, — підкреслює В. Сухомлинський, — людина широкого емоційного діапазону, що глибоко переживає радість і засмучення, прикрощі й тривогу, обурення і гнів. Він дуже рідко гримас, підвищує голос. Тривогу, засмучення, подив, біль, гнів (а вчитель має право бупі гнівним, як і будь-яка емоційно культурна, вихована людина) — всі ці й десятки інших відтінків аналогічних почуттів діти вловлюють у звичайних словах свого наставника."

Підкреслюючи важливість для педагога володіння своїми почуттями, В. Сухомлинський писав, що "настрій діє блискавично, думка ж плентає десь позаду... — ось що часто вибиває у нас з рук тонкий інструмент влади. Ми зможемо користуватися цим інструментом мудро й обачно тоді, коли блискавично діятиме наша думка і настрій наш- гармонійно звучатиме у злагодженому оркестрі з нею. Величезною мірою педагогічна мудрість залежить від того, наскільки уміло ми володіємо своїми почуттями."

1. Дистервег А. Избранньїе педагогические сочинения. -— Москва: Учпедгиз, 1956. — С. 318.

2. Добролюбов Н.А. Избр. педагогические произведения. — Москва: Изд АПН РСФСР 1952. - С. 160.

3. Коменский Я.А. Илбранньїе педагогические сочинения. — Москва: Учпедгиз, 1955. — С. 600.

4. Сухомлинський В.С). Народження громадянина. - К.: Рад. школа, 1970.__С. 212.

5. Сухомлинський В.О, Методика виховання колективу. — К.: Рад. школа, 1971.__С. 191.