В аридних областях чимало постійних водних потоків, які стіка- ють із гір, розливаються на пустельних передгірних рівнинах і утворюють значні за протяжністю конуси виносу — «сухі дельти», в яких спостерігається поступова зміна великоуламкового матеріалу у вершинній зоні піщаним та супіщано-суглинковим нижче (рис. 2.12). У фронтальній або периферійній частині, де періодично трап- ляються розливи повеневої води таких річок, утворюються тимчасо- ві водойми, накопичуються осади застійно-водного типу, озерні оса- ди, наземні болотно-солончакові тощо.

У деяких гірських долинах періодично виникають потужні гря- зекам’яні потоки, які стікають із великою швидкістю і мають вели- чезну руйнівну силу. Вони містять до 70 – 80 % уламкового матеріа- лу загального їх об’єму. Грязекам’яні потоки, які формуються під час швидкого танення снігу та льоду або під час великих злив, у Середній Азії і на Кавказі називають селями, в Альпах — мурами. Нерідко вони мають катастрофічно руйнівний характер.

2.3.4. Геологічна діяльність річок

Річки. Річкою називають видовжений водний потік, який руха- ється у напрямку нахилу поверхні в проробленому ним заглиблен- ні. Річки зі своїми притоками утворюють річкову систему — мережу.

Діяльність річок — складний і суперечливий процес, зумовлений взаємодією внутрішніх (обертання Землі, коливальні рухи) та зов- нішніх причин (клімат).

Сумарний стік річок світу становить 37 000 км3/рік, річок СНД — 4714 км3/рік, води в руслах останніх міститься 2120 км3.

Україна має досить густу річкову мережу. На 1 км2 її території припадає 0,25 км річок. Річок завдовжки понад 10 км тут майже 4000, понад 100 км — близько 120, великих річок (понад 500 км) — 8 (табл. 2.1). Територією України течуть такі великі ріки, як Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Дунай. Ці відтворюва- ні ресурси води є основою питного водопостачання і зрошувального землеробства всього населення.

Майже всі річки України належать до Азово-Чорноморського ба- сейну. Лише Західний Буг і Сян, що на заході країни, прямують до Балтійського моря.

Типи режиму річок. У класифікації річок як правило враховують джерела їх живлення та сезонний розподіл стоку. У зв’язку з цим розрізняють п’ять типів живлення: 1) снігове (Волга, Дніпро); 2) льодовикове, яке трапляється в пустелях (Амудар’я, Тарим), об- межених високими горами; повінь тут збігається з часом танення снігу в горах (влітку, восени); 3) дощове; 4) змішане — російський тип із весняним водопіллям, особливо сильним у безлісих місцях, та

52

альпійський тип — живлення з високих гір із водопілля восени, а частіше влітку внаслідок танення снігу в горах; 5) підземне (окремі ділянки р. Неман).

Таблиця 2.1. Найбільші річки України

У режимі річок виділяють паводок — повінь та період низьких (як правило літніх) вод, який називають меженню. У паводок рі- вень води у річці значно перевищує найнижчий рівень. Напри- клад, рівень води під час розлиття р. Москва у місті в 1908 р. дося- гав найвищої позначки — 8,8 м над меженню біля Баб’єгородської греблі.

Поняття про базис ерозії. Згідно із законами сили тяжіння вода тече згори вниз, а розмивання починається знизу вгору, від якогось певного рівня. Потік прокладає собі шлях від гирла до верхів’я, тоб- то регресивно, тому розмивання йде знизу вгору шляхом задкуючої (назадньої) ерозії. Горизонтальна поверхня, від якої почалося роз- мивання і нижче від якої не може відбуватися руйнування, дістала назву базису ерозії. Базис ерозії — це рівень басейну, в який впадає

53

дана річка. Загальним базисом ерозії річок є поверхня Світового океану, базисом ерозії Дніпра — рівень води в Чорному морі, Десни

— рівень води в Дніпрі у місці її впадання. Базис ерозії — рівень, який змінюється з часом під впливом причин геологічного характе- ру та внаслідок діяльності людини. До причин геологічного харак- теру належать повільні коливальні рухи земної кори, в результаті чого під час підіймань окремих ділянок суходолу він підіймається (розмивання посилюється), під час опускань — опускається (розми- вання послаблюється).

Атмосферні опади, які випали на суходіл, під впливом сили тя- жіння повертаються у Світовий океан, оскільки тільки 800 тис. км2 поверхні суходолу знаходиться нижче рівня моря, а решта 148,2 млн км2 — вище цього рівня. Річки внаслідок гвинтоподібного руху води в потоці виконують величезну механічну роботу щодо пе- реміщення матеріалу і дуже змінюють рельєф країни.

Різний матеріал переноситься річками трьома способами: 1) у за- вислому стані у вигляді каламуті; 2) перекочуванням уламків різно- го розміру по дну; 3) у розчиненому стані.

Механічну роботу річок поділяють на чотири види: 1) руйнуван- ня, розмивання, або ерозія; 2) обкочування та шліфування; 3) пере- несення, або транспортування, матеріалу; 4) відкладання, накопи- чення матеріалу — акумуляція.

Силу водних потоків річок визначають за формулою

Σ = mv2 / 2,

де т — жива маса води; v — швидкість течії води.

Отже, розмивання різко посилюється зі збільшенням швидкості течії води, яка, в свою чергу, зростає за більших кутів нахилу місце- вості. Тому ерозійна діяльність гірських річок, які течуть із великою швидкістю, значно перевищує ерозійну діяльність річок у широких долинах. Однак розмивання буде значнішим і там, де на схилах річ- кової долини залягають пухкіші і м’якші породи.

Схили Дніпра в нижній частині течії складені пухкими відкла- дами, а в основі розташовані скельні породи, що обмежує розмиван- ня на цих ділянках у глибину.

Стік завислих наносів деяких річок (за Г.В.Лопатіним) наведено нижче:

54

річкових долин в основному ерозійне, але іноді в їх виникненні і розвитку відіграють роль також інші геологічні процеси. Ширина річкових долин пов’язана з особливостями їх геологічної будови. Вони звужуються в місцях перетину річкою крихких порід і розши- рюються (часто до десятків кілометрів) у породах, які розмиваються (рис. 2.13). Нерідко, особливо в гірських районах, долини річок прив’язані до ліній тектонічних порушень, які є послабленими ді- лянками поверхні землі і тому легко розмиваються (рис. 2.14).

Елементами річкової долини є русло річки, заплава, схили, тера- си, корінні береги. Руслом річки називають річище (ложе), по якому вона по- стійно тече. Заплава — плоска частина річкової долини, яка затоплюється під час повені. Блукаючи, петляючи дном річкової долини, русло річки утво- рює ступені, виступи, які називають терасами.

Тераси. Будову, меха- нізм утворення, співвід- ношення терас, їх форми та еволюцію вивчає гео-

морфологія. Є багато кла-

сифікацій терас. Вони можуть бути морськими і річковими. За геологічною будовою і співвідношен- ням алювіальної товщі та висоти виступу річкові тераси поділяють на три типи (рис. 2.15):

³ ерозійні — мають на поверхні лише невеликий шар алювію, або там ви- ступає вирівняна бічною ерозією поверхня корінних порід;

³ акумулятивні — на всю висоту виступу скла- дені алювієм, основа ви- ступу знаходиться нижче рівня води в річці;

³ цокольні, або змішані — складаються з цоколя, або основи з давніших порід, які утворюють нижню частину виступу, та з алю- вію, який формує верхню частину виступу і поверхню тераси.

Акумулятивні тераси — це горизонтальні ділянки, відокремлені одна від одної уступами. Це рештки колишніх днищ річкових до- лин, які сформувалися за вищого рівня води в річці. Під час опус- кання базису ерозії або під час підіймання земної поверхні річка врізається в своє ложе і виробляє в ньому нову долину на нижчому рівні, а рештки старої долини зберігаються на схилах у вигляді те- рас. Такий процес може повторюватися неодноразово, внаслідок чо- го на схилах долин утворюється кілька поверхів терас. Ці утворення тісно пов’язані зі зміною режиму течії річки, зумовленого причина- ми геологічного характеру: коливальними (віковими) рухами — пі- діймання верхів’їв річки, опускання гирлової частини; зміною клі- мату — материкові зледеніння. Всі ці процеси відбиваються на схи- лах річок як ступінчасті уступи, їх висота, кількість.

Акумулятивні тераси (заплавна і надзаплавна) значно поширені вздовж рівнинних річок нашої країни (Дніпро, Десна, Сіверський Донець та ін.) і мають велике значення для сільського господарства, оскільки в багатьох випадках характеризуються родючими ґрунтами.

У середній течії Дніпра, в районі Києва, є чотири тераси, біля Дніпропетровська — шість, а ближче до гирла, під Херсоном, тераси (крім другої) в рельєфі вже не виявляються. Дуже широкі алювіа- льні рівнини між Києвом і Прилуками.

Ерозійно-акумулятивні тераси утворюються внаслідок заповнення річкової долини, виробленої в корінних породах, алювієм і подальшо- го розмивання річкою цих відкладів. Таких терас може бути п’ять – шість і більше. Ерозійно-акумулятивні тераси бувають двох типів: вкладені і накладені.

Вкладені тераси фо-

рмуються внаслідок неодноразового частко- вого розмивання алю- вію. При цьому в кож- ній фазі розмивання річка може заглиблю- ватись до корінних по- рід, а потім знову запо- внювати алювієм до- лину, промиту в рані- ше відкладених поро-

дах (рис. 2.16).

Накладені тераси різняться від вкладених тим, що під час роз- мивання алювію річка не досягає корінних порід, тому може виник- нути кілька ерозійних уступів і на давній алювій «осядуть» молодші

57

ни — будівництво великих гідротехнічних споруд, гребель, водосхо- вищ, шлюзів дуже змінює режим річок: швидкість їх течії, водність.

Заплави. Заплава — це затоплювана під час повені частина до- лини річки. В поперечному напрямку її поділяють на три частини:

³прируслову — найбільш підвищену частину, яка здіймається на кілька метрів над меженним рівнем річки;

³центральну — дещо рівнішу, яка займає середню частину і прилягає до корінного пологого схилу або уступу наступної тераси;

³притерасну — найбільш понижену частину, яка має вигляд заболоченої улоговини, де трапляються болота, озера, стариці.

Вище затоплюваної заплавної тераси, як правило, розміщені надзаплавні тераси, які лічать знизу вгору (перша надзаплавна те- раса, друга надзаплавна тераса і т.д.).

Акумуляція матеріалу. Поряд з ерозією і перенесенням різного матеріалу відбувається його акумуляція (відкладання). На перших стадіях розвитку річки, коли переважають процеси ерозії, осілі по- декуди відклади виявляються нестійкими і зі збільшенням швидко- сті течії під час повені вони знову захоплюються потоком і перемі- щуються вниз за течією. В міру вироблення профілю, встановлення рівноваги і розширення долин утворюються постійні відклади, які називають алювіальними, або алювієм. Намивний матеріал, який відкладається на суходолі проточними водами річок, називають алювієм (від лат. alluvio — нанос, намивний). Особливості алювіаль- них відкладів:

³чітко виявлена, часто коса шаруватість;

³переважання пісків різних зернистості і складу, гальки, гра- вію, супісків, суглинків, рідше глин;

³швидка і значна мінливість як за площею, так і за потужністю, численні кишені і лінзи;

³прісноводна фауна;

³порівняно невелика потужність — 20 – 60 м;

³залягання в річкових долинах смугами завширшки в десятки кілометрів.

Унакопиченні алювію і формуванні річкових долин велику роль відіграють згини річок, які виникають здебільшого внаслідок тур-

58

булентного характеру течії, коли поступальні рухи води поєднують- ся з поперечною циркуляцією. Проте згини можуть спричинюватись і різними нерівностями рельєфу. Рухаючись по дузі згину, вода за- знає дії відцентрової сили і стрижень потоку притискується до ввіг- нутого берега, де вода опускається вниз, посилено розмиває дно, бор- ти русла і захоплює уламковий матеріал. Від берега, що підмива- ється, придонні потоки води спрямовуються до протилежного випу- клого берега, де починається інтенсивна акумуляція й утворюється так звана прируслова відмілина, яка частково оголяється під час межені. Це початкова стадія формування алювію (рис. 2.18, а).

Рис. 2.18. Стадії формування прируслової відмілини:

а — початкова стадія (план і розріз); б — розширена прируслова відмілина різного часу накопичення

Так крок за кроком берег, що підмивається, стає обривистим і по- стійно відступає, збільшуючи крутість згину, а на іншому березі по- ступово наростає прируслова відмілина (див. рис. 2.18, б). Поступове зміщення ввігнутих берегів, що підмиваються, і нарощування при- руслових відмілин біля випуклих берегів врешті-решт завершується утворенням великих заворотів (колін), які ще називають меандрами (за назвою р. Меандр у Малій Азії). Внаслідок послідовного розвит- ку річкової долини значно розширюється площа руслових алювіа- льних відкладів, утворюється низький намитий берег, який залива- ється тільки під час повені. Така низька ділянка долини, складена алювієм, є заплавою річки.

Поперечний профіль долини набуває плоскодонної або ящикопо- дібної форми. Завороти, розвиваючись, набувають крутості, утворю- ють серію петель, розділених вузькими перешийками (рис. 2.19).

Подекуди такий перешийок проривається і річка на цих ділян- ках спрямляє своє русло. Осади, які накопичуються поряд з голов- ним спрямленим руслом біля країв залишеного завороту, заповню- ють обидва її кінці і вона перетворюється на замкнене озеро. Такі озера поступово заповнюються осадами, які приносяться під час по- вені, заростають, можуть перетворитися на болота або сухі знижен-

59

нках).

Заплавні відклади утворюються під час повені, водопілля річок і затоплення заплави. Незначна швидкість течії визначає відкла- дання дрібнішого матеріалу. Заплави рівнинних річок, ширина яких часто сягає багатьох кілометрів, заповнюються дрібним піском, супісками, суглинками, глинами та ін. У межах цих заплав виділя- ють такі елементи:

³прируслову заплаву, яка спостерігається вздовж річок і харак- теризується переважно легкими ґрунтами на пісках;

³перехідні заплави, розміщені між прирусловою і центральною, які поєднують у собі їхні ознаки;

³центральну заплаву в зоні переважаючої спокійної течії пове- невої води; складена вона дрібним алювієм, менш дренована;

³притерасну заплаву, розміщену біля корінного берега; нерідко вона є місцем вклинювання ґрунтових або напірних вод, які надхо- дять із корінного берега і заболочують ґрунти.

Старичні відклади утворюються у відмираючих рукавах рівнин- них річок. В основному це супіщано-глинисті відклади та мул. Оскільки в процесі формування річкових долин та алювію русла річок, як правило, змінюють своє положення в плані, місця накопи-

60

чення руслового, заплавного і старичного алювію також мінливі. Це зумовлює перешарування і зміни (у вертикальному розрізі і за пло- щею) відкладів різної величини.

Гирла річок. Лише незначна частина відкладів залишається в середній і нижній течії річки. Величезна кількість алювію вино- ситься у гирла, де нанесений матеріал акумулюється. Конус виносу річки, алювіальну рівнину, відвойовану річкою у моря, яка в плані має форму грецької літери ∆, називають дельтою. Виділяють назем- ні (давні) і підводні дельти.

У дельтовому комплексі простежується своєрідна зональність відкладів (рис. 2.20) — суходіл і море. Стикаючись із морською во- дою, швидкість течії річкової води різко зменшується, в авандельті осаджується весь нанесений матеріал, відбувається його сортування та перенесення хвилюванням і морськими течіями в підводну час- тину дельти — похилу та глибоководну ділянки.

Відкриті вирвоподібні і глибокі гирла річок називають естуарія- ми. Вони типові для річок, які впадають в океани і моря із сильни- ми відпливами і припливами (Амазонка, Сена), та для ділянок су- ходолу, що знижуються (Дністер, Дніпро). Під час опускання сухо- долу частина долини річки в нижній течії затоплюється морем і на- буває вигляд вузької затоки — лиману (естуарію). Узбережжя Чор-

ного моря в місцях впадання Дніст- ра, Бугу і Дніпра нещодавно опуска- лось, гирла річок тут мають форму естуаріїв (Дніпровсько-Бузький ли- ман), а на західному узбережжі Чор- ного моря гирло Дунаю добре вияв- лено у вигляді дельти.

Численні родючі алювіальні рів- нини займають стародавні наземні дельти річок. Так, частина території

Рис. 2.20. Загальна схема зональності дельтового комплексу:

а — план; б — розріз; I — нижня частина річ- кової долини; II — субаеральна дельтова рів- нина; III — авандельта; IV, V — похила і гли- боководна ділянки

61