тематизовані за умовами їх утворення, а також залежно від основ-

ної, найактивнішої сили (або чинника), яка визначає в даних умо-

вах процеси його перетворення. Активними силами можна вважати: діяльність плинних вод (особливо в умовах рівнинних ділянок, які складені пухкими поверхневими відкладами), діяльність підземної води (в умовах дещо підійнятої потужної товщі розчинених водою гірських порід і достатньої кількості опадів) та ін. Взявши за основу систематизації форм рельєфу провідний чинник їх утворення, гене- тична класифікація виділяє комплекс форм, причому в ньому опи- няються також форми, які є результатом роботи й інших чинників утворення рельєфу.

Активний вплив основного чинника рельєфоутворення накладає свій відбиток на всі форми комплексу. Наприклад, внаслідок розчи- нення гірських порід підземними і поверхневими водами утворю- ються поверхневі заглибини (водориї), печери, гроти тощо. Водночас зазначений процес у тих самих районах значно перетворює і такі форми рельєфу, як річкові долини, утворені в основному іншими чинниками. Отже, генетична класифікація систематизує форми ре- льєфу у тісному зв’язку один з одним і з умовами географічного се- редовища (певного поєднання зовнішніх і внутрішніх сил). Генетич- на класифікація дає змогу, вивчивши умови походження форм ре- льєфу, знайти їх місце у певному комплексі і дійти висновків про подальший хід перетворення цих форм.

Крім генетичної класифікації в геоморфології існує морфографіч- на класифікація рельєфу, що з’явилася внаслідок розвитку двох розділів геоморфології: морфографії (від morphe — форма, grapho — пишу; morphographia — опис форм), яка вивчає зовнішні ознаки рельєфу, тобто форми схилів, їх сполучення, протяжність, орієнту- вання тощо, та морфометрії (від morphe — форма, metreo — вимі- рювати; morphometria — вимірювання форм), яка вивчає кількісні характеристики рельєфу, тобто висоту форм, їхні розміри, густоту розташування, стрімкість схилів тощо.

Морфографічна класифікація систематизує форми рельєфу за подібністю їхніх зовнішніх ознак і кількісних характеристик. Її ши- роко використовують у картографії і топографії, оскільки на топо- графічних картах насамперед відбивають зовнішні контури і розмі- ри рельєфу за допомогою горизонталей та умовних позначень.

8.1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО РЕЛЬЄФ ЗЕМНОЇ ПОВЕРХНІ

Рельєф є сукупністю плоских, випуклих і ввігнутих форм земної поверхні. За зовнішнім виглядом його можна розділити на такі ти- пи: рівнинний, горбистий і гірський.

268

Під типом рельєфу розуміють певні поєднання форм рельєфу, які закономірно повторюються на поверхні літосфери, мають подібне походження, геологічну будову й історію. При цьому ті чи інші фор- ми рельєфу можуть бути притаманні як певному типу рельєфу, так і декільком типам.

Рівнинами називають значні ділянки суходолу з рівною або сла- бко хвилястою поверхнею, як правило слабко нахиленою в один бік. Рівнини називають низинними, якщо абсолютні позначки висоти їх не перевищують 200 м, підвищеними, якщо вони вищі 200 м, але нижчі 500 м, і, нарешті, нагірні, якщо абсолютні висоти перевищу- ють 500 м.

Горбистий рельєф — це поєднання підвищень (горби) з віднос- ними висотами не більше 200 м і знижень (лощини, улоговини) між ними, що часто чергуються. Ці підвищення мають різні форми і роз- ташовані ізольовано, групами або утворюють гряди.

Гірський рельєф, як і горбистий, також є поєднанням підвищень (гори, хребти) та понижень (долини, западини, улоговини), що чер- гуються, але тут відносні висоти підвищень вже перевищують 200 м. Підвищення мають різні форми й утворюють цілі гірські країни, які займають значні ділянки земної поверхні.

Більшість форм рельєфу своїм зовнішнім виглядом нагадують відомі з геометрії тіла: різні конуси, піраміди, призми та інші скла- дніші фігури. Як і геометричні тіла, форми рельєфу обмежені різ- ними поверхнями (гранями) та лініями, які називають елементами рельєфу.

8.1.1. Елементи рельєфу

Поверхні, які утворюють кожну форму рельєфу, зазвичай бува- ють по-різному нахилені до лінії горизонту. Найчастіше вони мають складний профіль, який утворюється в результаті дії на поверхню багатьох чинників, що формують рельєф. Складний профіль повер- хонь значною мірою визначається їх місцеположенням та величи- ною кута нахилу до площини горизонту. Залежно від цього поверх- ня може бути верхів’ям, якщо вона обмежує зверху яке-небудь під- вищення, або дном якогось зниження; поверхні, які обмежують фо- рму рельєфу з боків, називають схилами.

Відносно площини горизонту поверхні можуть бути горизонталь- ними або нахиленими.

Горизонтальні поверхні рівні (плоскі) і паралельні площині го- ризонту. Вони є у форм як рівнинного, так і горбистого і гірського рельєфу. Абсолютно горизонтальних і плоских поверхонь у природі немає, а території з дуже невеликим нахилом можна спостерігати досить часто і в різних природних умовах. На таких поверхнях часто утворюються болота, солончаки і такири.

269

Нахилені поверхні мають найрізноманітнішу стрімкість (нахил). Якщо рівна поверхня підійнята одним боком над площиною горизо- нту, то на всій її довжині нахил буде однаковим і її називають рів-

нонахиленою.

За характером свого поздовжнього профілю (за напрямком нахи- лу) поверхні бувають випуклі, ввігнуті і складні.

Випуклі поверхні мають більшу стрімкість у нижній своїй части- ні і меншу у верхній. Ввігнуті поверхні, на відміну від випуклих, мають більший нахил у верхній частині і менший — у нижній. Складні поверхні є поєднанням поверхонь різних виду і нахилу. Так, у разі поєднання низки рівнонахилених площин послідовно, які різко змінюють свій нахил, утворюються поверхні ступінчастого виду або профілю; у разі поєднання ввігнутих і випуклих поверхонь утворюється хвиляста поверхня.

Інший елемент рельєфу — характерні, або структурні, лінії, які утворюються в разі пересікання поверхонь, що обмежують форми рельєфу. Сукупність їх утворює так званий кістяк рельєфу.

До характерних ліній рельєфу належать: водороздільна, водо- зливна, підошовна та брівка.

Водороздільна лінія поділяє поверхневий стік двох протилежних схилів або двох інших поверхонь, які мають нахил у протилежні бо- ки. В рівнинному рельєфі з переважанням плоских, майже горизон- тальних поверхонь часто буває важко встановити водороздільну лі- нію, оскільки її часто замінює тут ціла водороздільна смуга, як пра- вило, заболочена або зайнята озерами. У гірському рельєфі водо- роздільна лінія виражається чітко і зазвичай збігається з гребенями хребтів, але не завжди найвищих. Профіль водороздільної лінії та її нахил збігаються з профілем верхової поверхні або гребеня.

Водозливна лінія (або лінія тальвегу) утворюється на місці пере- сікання двох поверхонь, які є схилами. Зазвичай у природі ця лінія проходить по дну знижень, обмежених з двох боків схилами (доли- ни, балки, яри, улоговини). В річкових долинах водозливна лінія проходить по дну русла річки. Нахил і профіль водозливної лінії збігаються з нахилом і профілем дна понижень; зазвичай профіль буває ввігнутим, іноді випуклим або ступінчастим.

Підошовна лінія обмежує основи схилів різних форм рельєфу. Брівка — це лінія різкого перегину схилу, тобто різка зміна його

нахилу.

Останній елемент рельєфу — характерні точки. До них належать вершинні, сідловинні, гирлові і донні.

Вершинні точки характеризуються тим, що вони мають найбіль- ші висоти в межах якої-небудь ділянки місцевості.

Сідловинні (або перевальні) точки особливо характерні для гір- ського рельєфу, де вони розташовані на дні понижень (сідловин) гребенів хребтів.

270

Гирлові точки розміщені в пониззях, де сходяться два тальвеги або знаходиться гирло річки.

Донні точки, на противагу вершинним, розміщуються на дні за- мкнених знижень рельєфу (улоговин, западин) і дають змогу визна- чати їх абсолютні висоти.

8.1.2. Форми і комплекси форм рельєфу

Під формами рельєфу розуміють природні, а часом і штучні тіла та порожнини, простіші з яких можна приблизно порівняти з геоме- тричними фігурами (конусом, пірамідою, призмою). Складні форми рельєфу є поєднанням простих форм і можуть досягати дуже вели- ких розмірів (материк, морська западина, гірська країна тощо). Ос- новними елементами форм рельєфу є: грані, ребра, точки.

За походженням форми рельєфу поділяють на екзогенні та ендо- генні. Форми рельєфу, зумовлені ендогенними процесами, назива- ють ендогенними. Серед них виділяють такі групи форм рельєфу:

³тектонічні (гірські хребти, гори, океанічні западини тощо) — виникають у процесі руху земної кори; вони великі за розмірами і створюють «обличчя» Землі;

³вулканічні (лавові рівнини, покриви, плато, вулканічні гори) — продукт ефузивних магматичних процесів;

³сейсмічні (тріщини, западини, обвали) — утворюються в ре- зультаті землетрусів.

Екзогенні форми рельєфу формуються внаслідок прояву екзо- генних геологічних процесів. До них належать:

³флювіальні (водно-генетичні) — формуються внаслідок геоло- гічної роботи плинних поверхневих вод; виділяють водно-ерозійні форми рельєфу (річкові долини, балки, яри) і водно-акумулятивні (делювіальні площі і конуси виносу, пролювіальні конуси виносу, алювіальні тераси, дельти тощо);

³суфозійні — спричинені геологічною роботою підземних вод (карст, печери, шахти, колодязі, карові поля тощо);

³морські — формуються внаслідок руйнівної, транспортуваль- ної й акумулятивної роботи моря (абразивні платформи, морські береги тощо);

³гляціальні (ерозійні та акумулятивні) — утворилися внаслідок геологічної роботи льодовиків (улоговини і борозни виорювання, баранячі лоби, кучеряві скелі, моренні горби і пасма, зандрові рів- нини, кари, цирки, троги тощо);

³еолові — продукт геологічної роботи (ерозійної та акумулятив- ної) вітру (улоговини, котли, ніші видування, дюни, бархани, горби, гряди, пагорби тощо);

³кріогенні, або мерзлотні, — комплекс форм рельєфу, характер- ний для областей постійної (вічної) мерзлоти (морозобійні тріщини, наледі, накучування, западини, термокарстові озера);

271

³біогенні — утворення їх пов’язане з безпосереднім або непря- мим впливом живих організмів у процесі життєдіяльності (доріжки, купини, нори, коралові рифи, греблі, мурашники, термітники, тор- фовища тощо);

³гравітаційні (обвали, конуси);

³космогенні (астроблеми, імпактити);

³антропогенні (кар’єри, шляхи, тунелі, мости, дамби, канали, кургани) — зумовлені господарською діяльністю людини (сільсько- господарською, гірничотехнічною, інженерно-будівельною).

Різні поєднання елементів рельєфу утворюють його форми. За зовнішнім виглядом їх можна поділити на дві групи: позитивні і негативні. У кожній з цих груп виділяють замкнені і незамкнені

форми. І, нарешті, форми рельєфу поділяють на прості і складні. Залежно від положення форм рельєфу відносно горизонту їх від-

носять до позитивних або негативних.

Позитивні форми рельєфу здіймаються над площиною горизонту

івідносно неї є випуклостями, підвищеннями. До них належать іс- нуючі в природі підвищення у вигляді горбів, гір, гірських хребтів, курганів, пагорбів, кряжів тощо.

Негативні форми рельєфу, на відміну від позитивних, є ввігнутос- тями, пониженнями або заглибленнями відносно площини горизонту. До них належать долини, яри, балки, улоговини, западини тощо.

Замкнені форми рельєфу обмежені з усіх боків схилами. Такими формами є, наприклад, горби, улоговини, пагорби, кургани.

Незамкнені форми рельєфу не мають схилів з одного або двох бо- ків. Типовими формами цього виду є долини, яри і балки.

Прості форми, як правило, характеризуються невеликими розмі- рами і не включають у себе інших форм. Прикладами простих форм можуть бути водориї, пагорби, кургани.

Складні форми бувають дуже значних розмірів (наприклад, до- лини великих річок, гірські хребти). Вони завжди включають в себе цілу низку простих форм і нерідко утворюються внаслідок перетво- рення останніх (наприклад, перетворення водорию на ярок).

Позитивні форми рельєфу

Курган — ізольоване округле підвищення, розташоване на рів- нині з різко вираженою підошовною лінією. Кургани мають штучне походження (насипані людиною). Відносна висота курганів не пере- вищує 50 м. Вони є простими замкненими формами рельєфу.

Горб — ізольоване конічне, а частіше куполоподібне підвищен- ня з пологим схилом і слабко вираженою підошовною лінією. Вер- шини горбів бувають гострі, округлі і плоскі, а їх відносна висота не перевищує 200 м. Горби є простими замкненими формами рель- єфу.

272

Пагорб — ізольоване конічне, а частіше куполоподібне підви- щення з різко виявленою підошовною лінією. Схили пагорбів мають стрімкість до 25°, верхів’я зазвичай плоскі або трохи випуклі. Відно- сна висота пагорбів не перевищує 100 м. Невеликі пагорби заввиш- ки 1,0 – 1,5 м, які часто трапляються в тундрах, а також на болотах тайгової зони, називають купинами. Пагорби є простими замкнени- ми формами рельєфу.

Косогір — витягнуте підвищення значної довжини з пологими схилами, рівними або випуклими, і зі слабко виявленою підошов- ною лінією. Верхові поверхні косогорів плоскі або дещо випуклі. Відносні висоти їх не перевищують 200 м. Косогори є замкненими формами рельєфу, простими або складними.

Гряда — часто вузьке, ввігнуте підвищення зі стрімкістю схилів 20° і більше. Гряди мають плоскі або округлі верхові поверхні і різко виражені підошовні лінії. Відносні висоти їх не перевищують 200 м. Гряди є замкненими формами рельєфу, простими або складними.

Плато — підвищена рівнина, обмежена добре виявленими схила- ми нерідко складної форми; воно є складною, замкненою формою ре- льєфу. Поверхня плато буває рівною або слабко хвилястою, часто значно розчленована позитивними і негативними формами рельєфу.

Плоскогір’я — дуже складна форма рельєфу; є значною за пло- щею нагірною рівниною, обмеженою добре виявленими схилами. Його поверхня на відміну від плато завжди має великі за площею зниження і підвищення з плоскими верховими поверхнями.

Гора — ізольоване підвищення з відносною висотою понад 200 м, часто зі стрімкими схилами різної форми та з різко виявленою пі- дошовною лінією. Гори та їхні вершини мають різні форми. Верхів’я бувають плоскими, конічної форми, куполоподібні, пірамідальні, а також різко гостроконечні, які називають піками1 (наприклад, пік Перемоги на Тянь-Шані). Гора є замкненою формою рельєфу, прос- тою або складною.

Гірський хребет — витягнуте, значне за довжиною підвищення з відносною висотою понад 200 м, зі стрімкими, нерідко скелястими схилами і різко виявленою водороздільною лінією. Верхову поверх- ню (лінію) хребта називають гребенем. Гірський хребет є складною формою рельєфу.

Невисокі гірські хребти з плоскими або слабко виявленими вер- ховими поверхнями, іноді розчленованими денудацією на окремі платоподібні підвищення, називають гірськими кряжами (Донець- кий кряж).

1 У Сибіру і на Далекому Сході гори з конічними і куполоподібними вершинами називають сопками; у Східному Сибіру особливо виділяються високі і добре помітні здалеку гори з оголеними вершинами та стрімкими скелистими схилами, які назива- ють гольцями; на Алтаї вершини гір, які постійно вкриті снігом, називають білками.

273

Гірський ланцюг — система витягнутих в одному напрямку гір- ських хребтів.

Нагір’я — дуже складна форма рельєфу, що є значним підви- щенням, на якому розташовані такі великі форми рельєфу, як гори, хребти тощо.

Конус виносу — невисоке підвищення, розміщене в кінці русла водотоків, має вигляд зрізаного конуса зі слабко випуклими поло- гими схилами. Конуси виносу іноді досягають значних розмірів; здебільшого вони є простими замкненими формами рельєфу.

Негативні форми рельєфу

Видолинок (або лощина стоку) — витягнуте заглиблення, яке з трьох боків має пологі, як правило задерновані схили, витягнуте в бік загального нахилу поверхні. Брівки лощини часто виявлені не- чітко, а глибина її зазвичай незначна. Лощина є простою незамкне- ною формою рельєфу.

Водорий — витягнуте заглиблення, яке з трьох боків має стрімкі незадерновані схили і відкрите в бік загального нахилу поверхні. Довжина водорию як правило незначна, ширина дорівнює глибині або менша за неї. Дно водорию вузьке, нерідко звивисте; верхів’я його починається невисоким уступом. Водорий є простою незамкне- ною формою рельєфу.

Яр — витягнуте заглиблення значної довжини (іноді до декіль- кох кілометрів), яке з трьох боків має стрімкі, часто прямовисні схи- ли, що сягають деколи 50 і більше метрів відносної висоти.

Ярки відкриті і поступово розширяються в бік загального нахилу поверхні. Верхів’я їх має вигляд водорию. Ярок є незамкненою прос- тою або складною формою рельєфу.

Балка — витягнуте заглиблення значної довжини (нерідко дов- ше за ярок), яке з боків має задерновані схили, відкрите в бік зага- льного нахилу поверхні. Дно балки плоске або слабко ввігнуте, брі- вки виявлені по-різному. Балка є незамкненою простою або склад- ною формою рельєфу.

Долина — витягнуте заглиблення, яке має нахил в одному на- прямку, зі схилами різних стрімкості і форми, часто порізане ярами або водориями. Дно їх буває різної ширини, нерідко вкрите піща- ними валами, горбами, конусами виносу. Вони ніколи не пересіка- ються, а тільки зливаються один з одним в одну загальну долину і є замкненою складною формою рельєфу.

Улоговина (або западина) — зниження, замкнене з усіх боків схилами різних стрімкості і форми. Форма і розміри улоговин мо- жуть бути досить різними; на дні і схилах їх нерідко утворюються позитивні (горби, пагорби) і негативні (водориї, лощини) форми ре-

274