Лаколіти — караває- або куполоподібні магматичні тіла. Найча- стіше трапляються в осадовій товщі. Утворюються порівняно негли- боко (0,5 – 3,0 км). Площа їх — до кількох сотень квадратних кіло- метрів. Можуть траплятися групами.

Лаколіти і факоліти найчастіше складені кислими (кварцові порфіри, кварцові порфірити, діорити), рідше лужними (нефелінові сієніти) та оснóвними (габро, діабази) породами.

Гази, які виділяються з порід, що застигають у жилах, залиша- ють порожнини, в яких за рахунок перебігу пневматолітових, а піз- ніше гідротермальних процесів формуються скупчення корисних копалин (слюда, п’єзокварц, флюорит, аметист, золото, олово, сріб- ло, молібден, бісмут, арсен, ртуть, берилій та багато інших).

Зінтрузивними процесами пов’язано утворення багатьох рудних

інерудних гідротермальних жил, пневматолітових та контактових родовищ корисних копалин.

Всюди, де з магмою контактують гірські породи, віддалені (деякі) за хімічним складом від складу магми, утворюються нові мінерали, невластиві ні магмі, ні вміщувальним породам.

2.2.4. Вулканізм

Під вулканізмом розуміють процес підіймання та виверження з надр Землі на поверхню гарячих речовин, які перебувають у газо- подібному, рідкому і твердому станах.

На поверхню Землі лава, гази та тверді мінеральні уламки ви- кидаються або по тріщинах у земній корі (тріщинні вулкани), або по каналах, пробитих газами та лавою в послаблених розломами зонах земної кори (центральні вулкани).

Нині відомі центральні вулкани. Тріщинні, які були поширені в давні епохи життя Землі, збереглися в основному в Ісландії.

Центральні вулкани мають вигляд конусоподібних піднять, складених із продуктів вулканічного походження. Висота їх сягає кількох сотень і тисяч метрів. Вершина вулкана має чашо- або вир- воподібну форму, її називають кратером. Канал, або жерло, з’єднує кратер із глибинними частинами Землі, з магматичним осередком.

Вулканічні виверження виносять на поверхню Землі газоподібні, рідкі та тверді продукти. Від їх співвідношення залежить характер виверження. Гази можуть виділятися і в період відносного спокою вулкана. До 60 – 99 % об’єму усіх газових виділень припадає на во- дяну пару. До складу газів входять водень, хлор, азот, хлороводень, сірководень, сірчистий газ, аміак, хлорид і карбонат амонію, вуглець, кисень, вуглекислий газ, метан, бром, фтор, бор тощо. На різних стадіях вулканічної діяльності склад газів різний.

34

зо, натрій, кальцій, калій, гідроген та ін. Фізичні властивості лави визначаються її хімічним складом.

До твердих продуктів належать вулканічний попіл, пісок, бомби, які викидаються на початку виверження.

Вулкани різняться за характером своєї діяльності. Виверження відбувається з перервами. Перерва між виверженнями може трива- ти 3 – 4 роки, кілька десятків років або навіть століть. Так, вулкан Покаті (о. Хоккайдо) «спав» 36 років, вулкан Агунг (о. Балі) — понад 100 років, а Сольфатар (Італія) «дихає» після виверження близько

2000 років.

Вулкани з’являються і в наш час як на поверхні Землі, так і на дні морів та океанів. Причому вони викидають таку кількість маг- ми, що утворюються великі надводні скупчення. Так у 1963 р. біля берегів Ісландії з’явився новий підводний вулкан, який менш ніж за рік утворив острів Сюрцей площею понад 2,5 км2 і заввишки

170 м.

Вулкани поділяють на діючі і недіючі (згаслі). Діючих вулканів близько 600, із них 60 — підводних. Згаслих, які зберегли свою фор- му і будову, налічується понад 4000.

35