Біля підніжжя пологих, стрімких схилів типові делювіальні шлейфи відсутні в зв’язку з розвитком гравітаційних процесів на схилах. У цих умовах формуються змішані колювіально-делювіаль- ні відклади.
Розрізняють дві фації делювію: схиловий і яружний. Делювій схилів залягає біля підніжжя схилів, а яружний — у вигляді кону- сів виносів у гирлах ярів.
Пухкі делювіальні відклади дуже поширені і є ґрунтотворною породою, яка ізолює ґрунт від розміщених під ними порід.
6.4. ПРОЛЮВІАЛЬНІ ПОРОДИ
Пролювій — це продукти вивітрювання гірських порід, перене- сені і перевідкладені тимчасовими бурхливими водними потоками (від лат. proluvio — зношу течією), один із видів відкладів на схи- лах. Він утворюється біля підніжжя стрімких схилів гір та в між- гірських западинах. Форма залягання — конуси виносу. Якщо біля підніжжя конуси виносу зливаються, вони утворюють пролювіаль- ну ввігнуту рівнину. Для пролювіальних конусів виносу характер- на концентрична зональність у плані, тобто для цієї породи харак- терна сортованість у просторі. У верхів’ях конусів виносу пролювій представлений великоуламковим матеріалом, галькою. Крупність матеріалу поступово зменшується в міру віддаляння від верхів’я конусів і по їх периферії він може бути супіщаним і навіть суглин- ковим. Матеріал малосортований, у його складі можуть бути улам- ки різного розміру — від брил до глинистих часточок, матеріал малообкочений.
Ґрунтотворні властивості пролювію залежать від грануломет- ричного і мінерального складу: чим більше в породі дрібних улам- ків, тим родючіший ґрунт утворюється на пролювію.
6.5. АЛЮВІАЛЬНІ ПОРОДИ
Алювіальні відклади (від лат. alluwio — нанос, намив) — це оса- ди, що утворюються під впливом геологічної дії плинних річкових вод, які залягають у долинах як стародавніх, так і сучасних річок. Ці відклади складаються як з матеріалу зруйнованих берегів, так і з часточок, принесених річковою водою з верхів’я річки та зі схилів. У процесі транспортування матеріалу річковою водою він обкочується і сортується за розміром.
Зовнішніми ознаками алювіальних відкладів є добре виражена, часто коса шаруватість, швидкі і значні зміни в просторі та їх поту- жності, добра обкоченість, наявність прісноводної фауни, невелика глибина (до 20 – 60 м), залягання в річковій долині смугами.
246
В алювіальних відкладах заплав рівнинних річок чітко виділя- ють за літологічним складом три фації алювію: русловий, заплав- ний, старицевий.
Русловий алювій формується в процесі наростання і розширен- ня обмілин у разі мігрування русла в бік берега, що підмивається. У долинах рівнинних річок вона складається винятково з піску і лише інколи трапляється гравій або галька. Піски різні за розмі- ром часточок, добре промиті течією, в них відсутні домішки дрібно- го пилу, мулу, простежується коса шаруватість, а зерна його добре обкочені. Для цієї фації алювію характерна сипкість у сухому ста- ні, великі рухливість, водопроникність, мала вологоємність, слабке капілярне підсмоктування води, відсутність легкорозчинних со- лей, мала ємність вбирання. На такій ґрунтотворній породі фор- муються малородючі ґрунти: дернові слабкорозвинені або дернові розвинені. Як ґрунтотворна порода він трапляється на боровій те- расі (давній алювій).
Заплавний алювій утворюється в повінь, коли на поверхню за- плави випадають дрібні часточки. Він має тонку, майже горизонта- льну шаруватість, завжди містить різні включення гумусованих ча- сточок, цегли, насіння бур’янів, решток рослин. До його складу вхо- дить багато новоутворених солей (гіпс, карбонати кальцію, магнію, натрію, лимоніт, мергель).
За гранулометричним складом він буває супіщаним, суглинко- вим, який вкриває заплави суцільним шаром.
Кількість і склад заплавного алювію залежать від складу порід, що залягають у басейні річки, клімату, рослинності та ін.
Cтарицевий алювій — це відклади озерно-болотного типу, формуються в старицевих озерах заплав, у яких знаходиться майже стояча вода, тому тут відкладаються переважно дрібні часточки, за- несені каламутною водою. Він складається з дрібнозернистих пісків, супісків, мулу, глини з різною шаруватістю і завжди містить велику кількість органічних речовин, водоростей, гідрофільної болотної ро- слинності, інколи на їх поверхні утворюється торф.
За віком утворення розрізняють давній і сучасний алювій. Дав- ній залягає на боровій терасі, сучасний — у заплаві.
Алювіальні відклади дуже поширені в Україні, залягають на бо- ровій терасі та в заплаві. У заплаві на цій породі утворюються за- плавні ґрунти з високою потенційною родючістю.
Алювіальні відклади дуже поширені на земній кулі. В усіх клі- матичних зонах ґрунти формуються насамперед на сучасному і дав- ньому алювії. Родючі ґрунти утворюються на заплавному алювії (чорноземи лучні, лучні та лучно-болотні).
Особливістю ґрунтотворення на алювії в заплаві є безперервний ріст профілю знизу вгору, його постійне омолодження, що гальмує елювіальні процеси.
247
6.6. ЛЬОДОВИКОВІ ВІДКЛАДИ
Льодовики виконують значну руйнівну, транспортувальну та акумулятивну роботу. Рухомі льодовики можуть транспортувати різ- номанітний уламковий матеріал (від дрібних часточок до валунів), який представлений переважно продуктами дольодовикового або пі- сляльодовикового вивітрювання та уламками, що виникають внаслі- док механічного руйнування гірських порід льодовиками. Такий уламковий матеріал називають мореною. Виділяють три типи морен: оснóвну (донну), абляційну і кінцеву. Найпоширеніші оснóвні море- ни, що утворюють суцільний плащоподібний покрив потужністю від кількох сантиметрів до десятків метрів.
Абляційна морена формується під час танення льодовика і від- кладання на поверхні оснóвної морени уламкового матеріалу, який переміщувався в масі льодовика. Вона частково перемита талою водою, внаслідок чого з неї частково або значною мірою вимитий дрібний матеріал, тому в її складі переважає грубоуламковий мате- ріал.
Кінцева морена — це вали уламкового матеріалу (валунів, ще- беню, гальки тощо), що накопичуються перед льодовиком.
Для усіх морен характерний різноманітний гранулометричний склад. За гранулометричним складом розрізняють дуже багаті на валуни гравійно-галькові, валунно-щебенисті, піщані, супіщані, суглинкові, глинисті морени.
Співвідношення між часточками, що складають морену, може бути різним і залежить від багатьох чинників:
³віддаленості від центрів зледеніння;
³інтенсивності надходження уламкового матеріалу; ³складу порід підльодовикового ложа;
³довжини шляху, яким рухався льодовик;
³потужності льодовика.
За гранулометричним складом у моренах переважають валуни, суглинки, рідше супіски та глини. Вони завжди щебенисті, містять значну кількість грубозернистих часточок (> 1 мм), близько 50 % фракції піску (1 – 0,05 мм), незначну кількість фракції пилу (0,05 – 0,01 мм) на відміну від лесових порід. Характерною ознакою морен є наявність у них валунів різних корінних порід, занесених з іншої місцевості.
Кількість валунів та гальки зменшується з півночі на південь. Із розміром часточок, що складають морени, пов’язаний і їх міне-
ральний склад. Валуни, галька — це уламки гірських порід, піщана і пилувата фракції представлені зернами окремих мінералів (квар- цом до 80 %, польовими шпатами до 15 – 20 %, слюдами 3 – 4 % то- що). Польові шпати переважають у фракції пилу, кварц — у фрак-
248
ції піску, в складі мулу часто трапляються амфіболи, циркон, гра- нат, у складі глин — гідрослюди і домішки каолініту та монтмори- лоніту.
За хімічним складом їх поділяють на кислі і карбонатні. Поши- рені кислі морени, що утворилися переважно з гранітогнейсів. На такій морені формуються підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти. На моренах, що розвинулись із гірських шунтових сланців, збагаче- них органічною речовиною, формуються ґрунти, збагачені гумусом, сесквіоксидами, які зовні нагадують чорноземи. Вони родючі і всю їх площу використовують у землеробстві.
Серед морен поширені карбонатні, на яких підзолистий процес слабкіший за рахунок нейтралізації кислих продуктів руйнування рослинного опаду, що сприяє підвищенню ролі бактерій у руйну- ванні рослинного опаду. Карбонати Ca2+ та Mg2+ зумовлюють коагу- ляцію органічних і мінеральних колоїдів і закріплення їх у ґрунті. На таких моренах формуються дерново-карбонатні ґрунти, які ха- рактеризуються високим вмістом гумусу (5 – 22 %) гуматного типу, слабколужною реакцію ґрунтового розчину, значними запасами елементів живлення, нестійким водним режимом, оскільки малопо- тужні і щебенисті.
Якщо вапнякові породи залягають на глибині ~ 1 м, то на такій морені розвиваються дерново-карбонатні вилужені ґрунти. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3 – 10 %, реакція ґрунтового розчину слабкокисла, під дією соляної кислоти «киплять» на глиби-
ні 30 – 60 см.
На моренах, де карбонати знаходяться на глибині 70 – 100 см утворюються дерново-карбонатні опідзолені ґрунти, які містять у верхньому горизонті 2 – 4 % гумусу, мають кислу реакцію, невисо- кий ступінь насиченості основами.
Морени характеризуються збагаченістю грубоуламковим матері- алом, вони несортовані, нешаруваті, їх колір пов’язаний із петро- графічним складом, вмістом і ступенем окиснення сполук заліза. На гранітах вона червоно-бура, на гранітогнейсах — жовто-бура, оснóв- них породах — сіра, карбонатних — сірувата, чорних глинах — тем- но-сіра, кембрійських глинах — блакитно-сіра.
Моренні суглинки та глини різняться дуже великою щільністю. Льодовикові відклади займають більшу площу в межах остан- нього зледеніння. Вони значно поширені в північній частині Євро- пи, Західному Сибіру, їх багато на Поліссі, де вони займають під-
вищенні ділянки (моренні горби, гряди).
У річкових долинах вони розмиті. У деяких місцях морени мають важкий гранулометричний склад, а тому низьку водопроникність, високі вологоємність, зв’язність, що спричинює перезволоження та оглеєння верхньої частини ґрунтового профілю.
249