Для гіпсування використовують сиромелений гіпс, що є білим або сірим порошком, який отримують із природного гіпсу.

Для гіпсування ґрунтів можна використовувати відходи вироб- ництва фосфорних добрив — фосфогіпс.

Фосфогіпс — це порошок білого або сірого кольору, що містить

70 – 75 % СаSO4 і 2 – 3 % P2O5.

Оскільки більшість родовищ гіпсу мають осадове походження, вони поширені в галогенних товщах пермського віку Приуралля (Солікамськ, озера Ельтон, Баскунчак та ін.). Поклади гіпсу є в Ір- кутській області, Якутії, Башкортостані, Дагестані, на Північному Кавказі, в Середній Азії. В Україні поклади гіпсу знаходяться на Донбасі, в Придністров’ї та ін.

7.6. МАГНІЄВІ АГРОНОМІЧНІ РУДИ

До магнієвих добрив належать: доломіт, вермикуліт, дуніт, окси- ди магнію, серпентин, калімагнезія, каїніт, плавлений фосфат маг- нію, перидотит та ін.

Доломіт CaCO3•MgCO3 — осадова гірська порода, що складається з мінералу доломіту (ізоморфна суміш: 54,4 % СaCO3 i 45,6 % MgCO3). Доломіт має біле, сіре, жовте, буре або зеленкувате забарв- лення, тому доломітове борошно жовте або біле. Блиск мінералу скляний із перлистим полиском. Твердість 3,5 – 4, щільність 2,8 – 2,9 г/см3.

Утворюються доломіти шляхом седиментації у вигляді солей із насичених розчинів у процесі метасоматизму під впливом на каль- цити гарячих магнезіальних розчинів.

Доломітове борошно застосовують для вапнування кислих ґрун- тів. Особливо високоефективне на бідних магнієм ґрунтах — кислих дерново-підзолистих піщано-супіщаних. У Київській, Чернігівській областях 2/3 ґрунтів недостатньо забезпечені рухомими формами магнію.

У разі вапнування ґрунтів найчутливішими до магнію є кормові, цукрові буряки, картопля, льон, люпин, ячмінь, конюшина та інші культури. Магній впливає на репродуктивні органи рослин, підви- щує вміст крохмалю у бульбах картоплі, цукру в коренях цукрових буряків, вітамінів А та С. За відсутності магнію на бідних ґрунтах зменшується ефективність азотних, фосфорних і калійних добрив.

Вермикуліт (від лат. vermiculus — черв’як) — алюмосилікат, що містить 14 – 30 % MgO. За нагрівання мінерал пластичний, а за звичайної температури розділяється на пластинки, які скручуються у «черв’ячки», довжина яких стає у 20 – 25 разів більшою, ніж до нагрівання.

263

Утворює лускуваті, пластинчасті кристали та агрегати. Колір зо- лотисто-жовтий, бурий, зеленкуватий. Блиск скляний, на площинах спайності — перлистий, жирний. Спайність досконала в одному на- прямку, твердість 1 – 1,5, щільність 2,3 г/см3.

Руда ендогенного походження — низькотемпературного, гідроте- рмального, а також екзогенного (вивітрювання біотитів у ґрунті).

Застосовують як магнієве добриво, воно поліпшує структуру, під- вищує вологоємність ґрунту. Його широко використовують у гідро- поніці, для виготовлення тепло- та звукоізоляції, мастильних мате- ріалів.

Дуніт — це ультраоснóвна інтрузивна порода, яка складається переважно із жовтувато-зеленого зернистого оливіну з незначною кількістю домішок магнетиту та хроміту. Містить 41 – 47 % MgO. Особливо цінне добриво під культури, чутливі до надлишку вапна (картопля, льон, люпин).

7.7. ОРГАНІЧНІ АГРОНОМІЧНІ РУДИ

До цих руд належать торф, сапропель, річкові та озерні мули. Їх використовують як повні добрива, до складу яких входять майже всі елементи живлення.

Торф — напіврозкладені рослинні рештки, які утворюються в умовах перезволоження за нестачі кисню. Використовують як під- стилку для тварин, виготовлення компостів і безпосередньо як ор- ганічне добриво. Азот у торфах знаходиться частково в мінеральній формі, але здебільшого в органічній — сполуки, що важко мінералі- зуються. Вміст азоту в торфах коливається від 0,2 до 1,6 у верхових і

1,8 – 3,3 % у низинних.

Фосфор знаходиться у більш-менш розчинних формах. Вміст його в низинних торфах може досягати 0,6 % P2O5. Калій міститься у роз- чинній формі, але вміст його дуже малий (близько 0,1 %). Зольність торфу коливається від 5 % у верхових до 15 % у низинних. Вони ма- ють кислу реакцію розчину: рН сольовий (рНKCl) коливається від 2,8

до 3,5 у верхових і від 4,7 до 7,5 у низинних лучних.

Верховий торф безпосередньо як добриво не використовують, а лише як підстилку для тварин або для приготування компостів.

Високозольний низинний торф зі ступенем розкладання 40 – 50 % і рН ≥ 5,5 використовують безпосередньо як добриво на ґрунтах із несприятливими фізичними властивостями і які потребують вап- нування. Перед застосуванням торф потрібно провітрювати.

Великі поклади торфу знаходяться в Західному Сибіру, Архан- гельській, Вологодській областях Росії, в Білорусі.

Сапропель — мул, який містить велику кількість органічних ре- човин. Основна його маса складається з тонкого і грубого детриту

264

водоростей, решток відмерлих тварин і рослин. Завжди містить до- мішки та мінеральні новоутворення (до 30 – 50 %).

Сапропель формується на дні непроточних або малопроточних відкритих водойм, у болотах, озерах у разі поховання на дні водоро- стей, тваринного планктону та інших організмів і розкладання їх за відсутності кисню. Це темна, м’яка, жирна маса однорідної мікро- шаруватої будови, що містить до 52 – 59 % вуглецю, 1 – 3 % азоту на органічну масу. Часто залягає в болотах сумісно з торфом.

За хімічним складом сапропелі поділяють на: кремнеземисті (понад 50 % піску), карбонатні (понад 30 % оксиду кальцію) та орга- нічні (понад 70 % органічної речовини); за вмістом золи на: низько- зольні — містять менше 50 % золи, до 5 % піску і глини, середньозо- льні — відповідно 50 – 90 і 5 – 50 %, високозольні — до 90 і до 75 %.

Мули прісноводних озер можуть досягати 40-метрової товщини. До їх складу крім органічних речовин, азоту входять фосфор, калій, мікроелементи, різні вітаміни, біостимулятори, антибіотики.

Річкові й озерні мули накопичуються на дні озер, річок. За похо- дженням вони подібні до сапропелів і є землистою масою, збагаче- ною органічними речовинами.

Різні їх види містять, %: 0,25 – 2,0 N, 0,25 – 0,5 Р2О5 і 0,2 – 0,8

К2О.

Всі мули можна застосовувати як добрива безпосередньо або піс- ля компостування їх з іншими добривами.

У разі безпосереднього застосування мули потрібно провітрити для зменшення їх вологості і повного окиснення сполук із нижчими ступенями окиснення, що містяться в них.

Сапропелі використовують як домішки до корму тварин і як лі- кувальні грязі.

Мул ставків — джерело органічної речовини та зольних елемен- тів. Від сапропелю мул ставків різниться тим, що утворюється за короткий час існування штучної водойми, переважно за рахунок знесення з водозбірної площі тонкодисперсних мінеральних та ор- ганічних сполук, а також рослинних і тваринних решток. Інколи за хімічним складом він мало різниться від навколишніх ґрунтів.

Ставковий мул можна використовувати як місцеве добриво.

Запитання для самоконтролю: 1. Які мінерали і гірські породи

називають агрономічними рудами? 2. Перелічіть основні азотні агро-

номічні руди і коротко схарактеризуйте їх. 3. Які мінерали і породи

належать до фосфорних агрономічних руд? 4. Дайте характеристику калійних агрономічних руд. 5. Схарактеризуйте кальцієві агрономі- чні руди. 6. Перелічіть магнієві агрономічні руди і дайте їх характеристику.

7. Які речовини належать до органічних агрономічних руд?

265

Розділ 8

ОСНОВИ

ГЕОМОРФОЛОГІЇ

Рельєф — це сукупність форм земної поверхні (гір, рівнин, запа- дин та ін.), різних за розміром, будовою і походженням, які знахо- дяться на різних стадіях розвитку, у складному поєднанні одна з одною й у взаємозв’язку з навколишнім середовищем.

Геоморфологія (від грец. γη̃— земля, µορφή— форма, вид і λόγος — вчення поняття; geomorphologia — вчення про форми Землі) — наука про рельєф, його походження і розвиток, зв’язок із геологічною бу- довою. Одне з головних завдань геоморфології — встановлення і картографування рельєфу.

Зовнішні, або екзогенні, сили Землі, які зумовлені тепловою ене- ргією Сонця, досить активно діють на розвиток і утворення рельєфу. Діяльність цих сил виявляється в роботі льодовиків, фізичному і хімічному вивітрюванні, роботі вітру, морських хвиль тощо. Діючи у різних поєднаннях, вони по-різному перетворюють рельєф значних ділянок земної поверхні. Деякі з них, наприклад плинні поверхневі води, інтенсивно руйнують (розмивають) його й одночасно з матері- алів розмиву утворюються нові форми рельєфу. Інші, наприклад рослинність, чинять опір і послаблюють руйнівну роботу плинної води, закріплюють пухкі породи, які складають форми рельєфу. За- галом діяльність зовнішніх сил характеризують як руйнівну і вирі- внювальну (нівелює рельєф).

Активна роль рельєфу серед інших елементів географічного се- редовища виділяється його залежністю від внутрішніх, або ендоген- них, сил Землі, які діють на нього одночасно із зовнішніми силами. Внаслідок дії внутрішніх сил Землі виникають потужні вертикальні і горизонтальні рухи земної кори, які приводять до утворення гірсь- ких систем і різних за величиною западин, а також виверження ву- лканів і землетрусів.

Геоморфологія вивчає рельєф як безперервно змінний елемент географічного середовища. Зміни рельєфу, викликані дією зовніш- ніх і внутрішніх сил, виявляються у повному або частковому руйну- ванні його форм, а також в утворенні нових форм рельєфу. Процеси руйнування та утворення нових форм рельєфу відбуваються у при- роді одночасно; вони прискорюються або сповільнюються в різних місцях земної поверхні, що зумовлює наявність тих чи інших форм, які знаходяться на різних стадіях розвитку.

266

Геоморфологія вивчає перетворення рельєфу як процес безпе- рервний, який може йти шляхом дуже повільних змін форм, зовсім непомітних для людини. Прикладом такого процесу може бути фор- мування річкою власної долини.

Поряд з цим зазначений процес іноді відбувається шляхом різких, стрибкоподібних переходів, які зумовлюють докорінну зміну зовніш- нього вигляду рельєфу і частково складу гірських порід, які утворю- ють його форми. Ці стрибки в розвитку рельєфу нерідко бувають майже раптовими, наприклад вулканічні виверження, внаслідок яких дуже швидко може виникнути зовсім нова форма рельєфу (вул- канічна гора), складена новоутвореними гірськими породами (продук- тами виверження). Трапляються стрибки, що розтягуються на значні періоди часу, наприклад гороутворення, яке за значущістю перетво- рень, що відбуваються в цей час у рельєфі, різкою і корінною перебу- довою його форм, є саме стрибком порівняно з повільною і непоміт- ною роботою зовнішніх сил. Гороутворення охоплює величезні за площею, нерідко рівнинні, ділянки і перетворює їх на потужні гірські системи, рельєф яких нічим не нагадує той, що існував раніше.

Упроцесах поступового перетворення рельєфу під дією зовнішніх сил Землі настають періоди, коли чітко виявляються нові форми рельєфу, а від зниклих залишаються слабко помітні сліди. Це від- бувається зазвичай внаслідок виключення діяльності одного або декількох чинників, які вирішальною мірою впливають на утворен- ня тих чи інших форм рельєфу.

Геоморфологія розглядає перетворення рельєфу як процес, що складається з досить істотних протиріч між чинниками цього пере- творення, що й зумовлює безперервний розвиток рельєфу та чис- ленність його форм.

Зовнішні і внутрішні сили Землі діють одночасно, але в проти- лежних напрямках; частина зовнішніх сил перешкоджає діяльності інших, гальмує і послаблює їх; деякі із зовнішніх сил одночасно руйнують одні форми рельєфу й утворюють інші. Врешті-решт сам рельєф, як уже зазначалося, виключає або змінює напрямок діяль- ності низки зовнішніх сил і спричинює їх перегрупування. Всі ці протиріччя виявляються одночасно, але з різною силою на різних ділянках земної поверхні і залежать від активності та властивостей чинників, які утворюють рельєф: зовнішніх або внутрішніх сил, твердості, розчинності, інших властивостей гірських порід.

Отже, геоморфологія вивчає рельєф у зв’язку з розвитком гео- графічного середовища, яке перетворює його, рельєф, у свою чергу, впливає на формування географічного середовища. Тому централь- не місце в геоморфології посідає вивчення генезису, тобто похо- дження і розвитку рельєфу.

Увивченні генезису рельєфу, а також в обґрунтуванні своїх вис- новків про подальший розвиток його форм, геоморфологія спираєть- ся на генетичну класифікацію рельєфу. У ній форми рельєфу сис-

267