Тексты сценок про школу и школьников

Главные герои этих сценок: школьники и учителя. Из этих сценок легко собирается КВНовская визитка. Её можно использовать в игре КВН, а можно показывать в любом школьном концерте.

Сценка «На выпускном» Играет громкая модная клубная музыка. Несколько человек танцуют. Энергичнее всех танцует девушка. ДЕВУШКА: Родители ушли! Пора оторваться как следует! Оттопыримся! Угарим! Устроим буйство упругих тел! ПАРЕНЬ: Елена Николаевна, я вас очень понимаю. Но давайте дождемся когда дети разойдутся!

Сценка «Случай в румынской школе» Учитель и дети. Дети как будто сидят за партами.  УЧИТЕЛЬ: Итак, результаты контрольной работы. Ионеску — пять! Петреску — пять! Занавеску — пять! Чаушеску — три. Дракула. (учитель достает два осиновых кола, связанных крестом) Дракула — кол!!! Далее можно сделать так: учитель идет с осиновым крестом на Дракулу, а Дракула, шипя, пятится за кулисы. Под музыку из фильма про вампиров, конечно.

Сценка «Очень бдительный охранник» ОБЪЯВЛЯЮЩИЙ: Сейчас в каждой школе можно встретить такого человека. На стуле сидит парень в черной куртке и черной кепке. Должно быть понятно, что это охранник. Он грызет семечки. Из кулисы выходит вооруженный паренёк. Автоматы, гранаты, ножи — все это должно быть очень заметно. Он проходит мимо охранника. Тот в последний момент останавливает его за руку. ОХРАННИК: Вот и попался! Что думал, прям так и пройдешь через меня?! Я ведь здесь не просто так сижу. Я тут как раз для таких как ты сижу. Ты думаешь, я не заметил... — левый кроссовок-то у тебя грязный! Держи тебе бахилы, а в следующий раз придешь в сменной обуви. Вооруженный паренёк идет дальше.

Сценка «Анонимные алкоголики» Участвуют четверо: три парня и девушка. Они стоят полукругом, как на собрании клуба анонимных алкоголиков. В конце станет понятно, что это три учителя-мужчины и директор школы, но в начале это ни как не надо выдавать зрителю. ПАРЕНЬ 1: Меня зовут Николай, и я алкоголик ПАРЕНЬ 2: Меня зовут Василий, и я алкоголик ПАРЕНЬ 3: Меня зовут Игорь, и я алкоголик ДЕВУШКА: Товарищи, я все понимаю, но труды, физкультуру и обж в школе надо вести. Осталась одна четверть — потерпите. А уж после делайте что хотите!

Сценка «Однажды в школьной столовой» На сцене продавщица и школьник. ШКОЛЬНИК: Мне один гастрит, расстройство кишечника и дисбактериоз ПРОДАВЩИЦА: Какой гастрит?! Какое растройство?! Ты куда пришел вообще!? Это школьная столовая! ШКОЛЬНИК: Ладно, пойдем обычным путем: суп, макароны с подливой и кисель.

Сценка «В Аптеке» Аптекарь и продвинутый школьник — в одной руке планшетный компьютер, в другой смартфон. ШКОЛЬНИК: Девушка, добрый день, мне нужен уголь. АПТЕКАРЬ: Активированный? ШКОЛЬНИК (с усмешкой): Я победитель городской олимпиады по информатике! Давайте демо-версию. Если мне понравится — сам активирую.

Сценка «В школьной библиотеке» За стойкой сидит библиотекарь. Что-то читает. Заходят три подростка. Подходят к библиотекарю.  ПАРЕНЬ: Нам, пожалуйста. 3 гамбургера, 3 картошки, 3 кока-колы. БИБЛИОТЕКАРЬ (шепотом): Дети, это — библиотека! ПАРЕНЬ: Понял, не дурак. (дальше шепотом) Нам, пожалуйста, 3 гамбургера, 3 картошки, 3 кока-колы.

Сценка «На физкультуре» ОБЪЯВЛЯЮЩИЙ: А в нашем спортзале прямо сейчас бъются рекорды. Открывается ширма. На сцене две девушки. Одна с большим трудом делает классическое отжимание. Вторая помогает ей: считает ДЕВУШКА 2: 98, 99, ну, еще чуть-чуть…100! Девушка 1 тяжело дышит, приходит в себя ДЕВУШКА 2: Катька, ты — крутая! Ты хоть осознаешь, что сколько отжиманий ты сделала! Но мы же не будем останавливаться на достигнутом! Будем постепенно увеличивать нагрузки! Завтра давай не с 98 начну счи

Перший номер  У класі перерва. За партою Петренко і Іванченко. Петренко збирає речі в портфель. Іванченко: Ти куди це зібрався?

Петренко: Я з алгебри піду! Нема що там робить. Нутром чую, мене запитають, а я нічогісінько не знаю. Іванченко: Та облиш! Питають тих, у кого на лобі написано «Я не вивчив!». Петренко: От бачиш! (стукає себе по лобі) Хіба нема? Іванченко: Треба зробити так, ніби ти готовий! Аутотренінг! Петренко: Що? Іванченко: Аутотренінг! Самонавіювання! Повторюй за мною: у мене до уроку алгебри все готово! Петренко: У мене до уроку алгебри все готово. Іванченко: Я виконав домашнє завдання! Петренко: Я виконав домашнє завдання… Невже? Іванченко: А ти як думав? Повторюй: усі три завдання і п’ять вправ! Петренко: Усі три завдання і п’ять вправ! За аутотренінгом хлопці не помітили, як до класу зайшов учитель. Учитель: Петренко, що я чую, ти готовий до уроку?!! Справді? Петренко ствердно киває. Учитель: У лісі щось велике згинуло! Слон! Іди до дошки. Петренко впевнено йде до дошки. Петренко: У мене до алгебри все готово! Я виконав домашнє завдання! Всі три завдання і п’ять вправ! Учитель: Ну, напиши на дошці вправу 87 Петренко: Я виконав домашнє завдання! Всі три завдання і п’ять вправ! Учитель: Нічого не розумію! Покажи зошит! Петренко несе зошит. Учитель дивиться. Учитель: Петренко, Петренко! А як упевнено йшов … Два! Ні, тут таки два багато. Ти перший номер… Одиниця! Неси щоденник! Петренко і Іванченко виходять зі школи. На обличчі Петренка передчуття біди. Петренко: Ех, вдома запитають: «Як у школі?» — І мені капець. Повний. Капут. Вихідні пропали. Іванченко: Звідки ти це взяв? Петренко: А що? Іванченко: Ти погано слухав, що тобі сказали на уроці. Ти – лідер! Петренко: Я-а? Іванченко: Ну так! Петренко: Як це? Іванченко: Тобі сказали – «Ти перший номер». Перший! Не другий і ніякий не третій! Попереду всіх! Так вдома і скажи. А коли не повірять – ти їм щоденник і покажеш! (Петренко знизує плечима та розводить руками…)

Вояджер-менеджер (на випускний вечір) — Нарешті. Школу закінчила, атестат у кишені, дорога у світи відкрита, тільки ж хлопців десь нема. Я й плаття нове купила, і туфлі блискучі, і брови он як! — шнурочками, губки – бантиком, а всі хлопці десь пропали, навіть Стецько, що за мною найбільше бігав, і він десь запропастився. (вбігає Стецько) — Привіт, Уляно! — О, про вовка промовка, а він тобі із лісу. Тут як тут. Межи очі. Та щось ніяк не можу придивитися, чи це ти, чи не ти, Стецю, бо вже давно тебе виділа. — Та це я, я, власною персоною, прошу любить і жалувать. — Прошу любить і жалувать! Ха! Ну ти подумай! Видав! Так дивно говориш, наче раніше від тебе таких слів і не чула. Ич, який учений став! Було, й дважди два – і то з трудами. Тільки й того, що залицявся день до вечора. А тепер тебе не впізнаю, наче тої блекоти наївся, чи що… — Та я це, як тільки батько татко трьох кабанців сплавили на базарі, то відразу по заграницях і подався. — По заграницях? Та невже?! — Розуму, так сказать, набиратися. І я, коли хочеш знати, тепер уже ніякий не лантух з батьковими гривнями, а справжній бізнесмен. Уяснила? І до того, я іще одне розумне слово вивчив. — А то ж яке? — Вояджер! — Ну, допустимо. І що з того? — А то! Слухай уважно, не перебивай! Я ось до тебе придивляюся, чи ти в моїй бригаді вояжером потягнеш, а чи ні? І зарплата буде. Фігура в тебе нічого, плаття підходяще, непоганого фасону, каблучки нівроку… — Та яким ще вояжером? Може, менеджером?! — Та яка різниця… — Ну а далі?? — А далі те, що можна буде і панкрат підписати. Якщо… — Який такий панкрат? — Самий звичайний! Такий, що підписують, коли на роботу беруть. — Та не панкрат, Стецю, а контракт! — Та яка різниця. Головне, якщо… — Що — якщо? — Якщо підеш за мене заміж! — Та ти знову за своє, Стецю! Цур тобі й пек! А що ж ми тоді робитимемо? — Хо-хо! Робота знайдеться! Наліпиш вареників у сметані, та їстимемо, а ти мені сорочку нову випереш. Та в хаті прибереш, та борщу навариш. А ще ж корову пастимеш, та гусей глядітимеш, а там і за грядками слідкувати треба, я тобі сапку наточу. Ввечері пісню мені заспіваєш, та спинку почухаєш! — Так ти ж казав, що менеджером мене візьмеш! І гроші платитимеш! — А це і є робота менеджера! Доглядати за мною і моєю господаркою! — Ні, Стецю, не хочу працювати я менеджером. То ж хіба менеджер? То домогосподарка! Мої мрії з твоїми не сходяться! То ж прощавай! (хоче утекти) — Улясю, ну куди ж ти, я ж тебе на руках носитиму! — Та справді, так тобі й повірила! — А чом би й не носити? Он у мене в дворі велика калюжа, що й утопиться можна, то ж тобі до хліва як добратися, га? Занесу! І назад , як упораєшся, то перевезу. На плечах! У мене плечі, казали батько, кобилу носити можна! — От уже ж пожалів. Носитиме він… — А як же інакше? Не ночувати ж тобі в хліві! — Могла би з твоєї великодушної ласки й переночувати. — Е, ні-і! А вареників хто наліпить? Я ж як вареників (рахує на пальцях) 12, ні-і, 17 за вечерею не впораю, то під ранок геть занедужаю. — Справді? — Ага! Не буде здоров’ячка, так-сать, щоб тебе та по хлівах носить. — Знаєш, Стецю, що? — Ні, не знаю. — Носи краще своїх гусаків через калюжу. Аби не втопилися. Отак! — Та послухай, Уляно, послухай, не тікай, і міжду прочім, в кожному гусакові є пір’я! — Ото вже Америку відкрив. Не знала! І що? — І пух! — Та хіба ж я не знаю, що пух? — А ми з того пуху пуховики робитимемо, та продаватимемо, та люди купуватимуть, та нам гроші платитимуть, та ми гроші складатимемо, наче гичку в кагати, багато-багато… Тоді на ті гроші куди хоч поїхати можна. — І куди ж ти поїдеш, як заробиш? — У Париж, тільки в Париж! — Хі, а чом тільки в Париж? Чому, приміром, не в Лондон? — Ні, тільки в Париж. Можеш і батька мого спитати, і він те скаже. — Ну, яблуко від яблуні далеко не падає… — До чого тут яблука? Ти ще груші приплела би. Я бо груші так люблю, що можу коло них про все забути, геть і про те, чого в Париж треба їхати! — А коло сала як і звати себе забудеш. — Цить! Ти краще послухай розумного чоловіка. — Та мовчу, мовчу… — Я ось тебе й питаю, а гуси яйця нестимуть? — Ну так. Нестимуть! Так до чого ж Париж? — Ти мовчи! А гуси на яйцях сидітимуть? — Мабуть, сидітимуть. А що? — О, бачиш, чого я в заграницях навчився! — Не бачу… Нічого не бачу!… — Нє-є, ну й справді ти якась нетямуща. А гусенята полупляться? — Певно. — О! — Що?! — А ти сама подумай! — Так же думаю, думаю! — Ото вже і я гадаю, що за жінку ти ще згодилася би, а вояджерем – ніяк. Нічого не придумаєш. Я тебе питаю – гуси гусенят водитимуть? — Водитимуть. — О! — Що «о»? чого ти окаєш? — А то того й окаю. Ось тобі й Париж! — Який такий? Який Париж? — Я тебе питаю — гуси далеко гусенят поведуть? — Все може бути. Як не догледіти, то заведуть. — Нарешті. І то тебе клепка дійшла. Гляди, менеджер з тебе таки вийде. Чи то я по заграницях дарма вчився? Ти сама ж сказала! — Що ж я тобі сказала? — А що треба вгледіти. Вгледіти! — Ну! — І то тільки з одного Парижу буде й видно… — Кого? — Гусей! — Гусей? З якої радості їх буде видно? — Бо там вежа є висока. Того, Філька?. — Кого-кого? — Та Фількова, кажу ж тобі. — Ха-ха! — Чого зуби скалиш? — Та вежа там є, тільки ж Ейфелева. Ейфелева! Уяснив? — А що там уяснювати? То воно по-їхньому — Ейфель, а по нашому – Філько! — Так нащо та вежа гусям? — Не гусям, а нам, нетямуща ти дівко, хоч із атестатом! Ми туди заліземо? — Ну, заліземо. — Далеко буде видко? — Далеко! — О! — Що? — Ото звідтіля увесь виводок і побачимо. Не втечуть! — Он як! — І світу побачиш, і гусей не погубиш! — Ну, ти голова…. Два вуха… хай укусе тебе муха! — А ти думала! Хе!..

Випускники На сцені – дві технічки, що виконують свою буденну роботу – миють підлогу, підмітають. — Прокопівно, агов, Прокопівно! — Чого тобі, Порфирівно? — Та ось думаю, ще один рік у школі промайнув. Випускникам у добру путь… Гай-гай… Яко вже ті лебедята. Оце за ними так би й полетіла… (змахує руками, наче крилами) — Еге. Та роки не пускають. Дивися, бо ще відро перевернеш!.. — Хай уже… З тим відром. Вони, може, Прокопівно, навік відлітають. У світле майбуття. А ми старіємо. — Та ми, Порфирівно, не постаріли, ми постаршали. Опиту, так сказать, набралися. Од цих осьо лебедят. Жизнєної науки. Універсітєти проходили. — Ти про що? — А про те, що мені без низ буде сумно… Ай-яй… Як сумно. Як почнуть, було, літачки з вікон пускати, та ми по всьому дворі їх потім збираємо… Півдня. — Чого б тобі журиться? Наступного року ще випуск буде. Нові лебеді підростуть. І новими літачками клумбу засіють. — Ет!.. Нові… Хто так ще зуміє жуйку до стільця приклеїти, як ці? Я потім три дні халат шкребла. Спеціалісти! — А шибку в математичному? В друзки! Хто? — Та, головне, Порфирівно, чим? Глобусом! — Математичка, Прокопівно, й досі гадає, нащо їм здався в математичному глобус. — Як для чого?! Так для вікон! — А у восьмому, не забула? Моє відро на металолом здали, так прийшлося, ось це купувати, пластмасове… На метал не піде. Факт. — Було-було… Тоді ще фізрук за ними ганяв. Бо гирі з гантелями – теж туди. — Казали тоді директору, що то у них, той, бізнес. — Бізнесмени… — БізнесвумЕни… Добре, що тоді гроші на сигарети не пустили. Усе На жувачки. Пам’ять нам навік – на халаті. І на костюмі завуча, дай Боже пам»яті. — А згадай, як вони в сьомому, га? В столовій? — Спортивні змагання? Стрільба? — Ну да. А скільки тоді кислих огірків дарма пропало. Снайпери. Хто ще так умітиме? А сліди з квашених помідорів на стінах? Художество. Як у того Івана… — Це в которого? — Та у Йвана, не нашого… Його, дай мені, Боже, пам»яті, Гогою зовуть… — Так Гога чи Йван? — Згадала — Ван Гог! — А купа мала в шостому? — Коли не могли поділити тенісного м’ячика? — 20 душ на одній купі, під ними той теніс, усі дружно сопуть і вовтузяться, а головно – м’яч! — Що? — Цілий залишився! — Знаю, це все грамотні дітки. До писанини їм Бог дав. Ой, уже дав… Коли зошитів бракувало, то вони на партах уміли. І по-нашому, й не по-нашому. Що то — ума! — І правда, що кожне слово таке розумне, і в книжці не знайдеш. — Таланти. Просвітителі. — О, так! Колись на перерві, було, як зведуться, та як присвітять. Одне другому. Особенно хлопці. — А що, хіба ж на перерві темно? — В зуби! Чи під око! Бокс — кажуть. Клички. — Що не кажи, а вони були найкращими бігунами. Шостий урок – а їх уже нема. Побігли. Класний керівник – завжди за ними останнім. А потім з дистанції сходив. Сама бачила. — А мені здається, що вони були найкращими артистами! Хто в школі й до танцю, й до пісні? Вони! — А на олімпіади з усіх предметів! — Математики! — Фізики! — Хімії! — Біології! — Літератури! — Історії! — Вони! — А всі спортивні кубки завойовували в районі! Уже ж не було місця, де й поставить, то директор їх у підсобку, у підсобку… — А за шкільними клумбами доглянути? Хто? Теж вони! Разом: І школа за ними сумуватиме!..

Лебедята (для випускного) Дві технічки за роботою: швабра, віник, відро — Степанівно, агов, Степанівно! — Чого тобі, Гаврилівно? — Думаю собі, ще один рік у школі промайнув. Випускникам – у добру путь! Гай-гай… Яко ті лебедята. Оце за ними так би й полетіла…. — Еге, та роки не пускають. Дивися, а то ще відро перевернеш!.. — Хай уже… З тим відром. Вони, може, Степанівно, навік відлітають. У світле майбуття. А ми старіємо. — А вони полетять…. Ти знаєш, Гаврилівно, як вони літати вміють! Особенно той, он, височенький. — Оцей світленький, Русланчик? — Ну да! Увесь світ бачив. І завидував. — Та куди ж він літав? — Не літав, а летів! На землю, з дерева. Гуп! Як той мішок з… — З чим? — З розумом. — А другий, знаю, ту гілляку пиляв. — Який? Може цей? Богдан? — Ага! Кіно вони знімали. Та все в той, в интернет. В контактє оказалися. Із землею. Голівуд. Головне – не прошльопати моменту падєнія. — Та Богдан шльопати уміє! Тілько, знаю, півуроку пройде, а хтось під дверми шльоп та шльоп ногами. — І хто? Богдан. І то – якщо по визову. А так би, може, і на урок не добрався. — А хто його визивав? Класна? — Та нє-е!.. Денис! Я тобі по секрету, то велика тайна… — Яка? — В нього мобільний телефон…. — Що? — До руки приріс… Намертво. І кажуть люди, що й коло вуха паростки вже пустив… Тільки т-с-с… — А Вася? Як побачив те лихо, та з того переляку – зразу в туалет попросився. — Справді? З переляку? — Ну да… І то як пішов…. То цілий рік не було. Аж у райцентрі опинився, в другій школі. Увесь 8 клас там пересидів. — Жах! — Ужас! — Та хіба він один ходив? А Оксана? Її Вася через день там бачив! — А Оксані ж чого туди, в той райцентр? — Та вона по всіх гуртках. То на анлійську їздила, то на танці, нема їй спочинку, геть і на уроках розминається. Як уже почне потягуватися!.. І так, і сяк… (показує) Спортсменка. Ну прямо тобі не історія на уроці, а та… як це її.. — Що? — Аяробіка! — Та що ти про той спорт? А як заспівають? — І таке було? — Аякже! Дівчата. А головно – Руслана. Гарно співає, та художником, ще кажуть люди, може бути! — Ти диви! Я й не знала! Малює? — А то! Усі контурні карти! До одної. Це тобі хіба не художник? — Ти що не кажи, а найбільше не хоче зі школою розлучатися Каріна. — Справді? — А ти що, не бачила? На останньому дзвонику? Не хотіла, щоб він той дзвінок і дзвонив! — То це як? — А так! Лєнточки до дзвінка зразу вдома оставила. Мовляв, прасувати треба. Ти думаєш, правду каже? ти думаєш, забула? Еге… Нарошне! — Та ну, хіба вже… — Я знаю, що кажу! І дзвінок у нас підсобці тоже залишила. Як прийшлося до діла, то класну керівничку чуть інфаркт не схопив! — А все ж от любві до школи! І школа за ними сумуватиме. Хороші дітки. Лебедята… Щасти їм! І сьогодні, і майбутньому… — В добру путь!… В добрий час! (разом)

Веселий урок Учитель. Що ви знаєте про Червону книгу? Учень. Червона книга – це список дефіцитних тварин. Учитель. Що ви знаєте про молі? Учень. Це хижа тварина, пожираюче вовняні шкарпетки. Учитель. Яке призначення плавців у риби? Учень. Плавці призначені для того, щоб риба могла гальмувати на поворотах. Учитель. Що ви можете розповісти про Пржевальським? Учень. Пржевальський вигадав нову породу коней. Учитель. Хто знає, чому лелеки на зиму відлітають до Африки? Учень. Щоб і негри могли мати дітей. Учитель. Чим живляться їжаки? Учень. Швидше за все, кактусами.

Урок (якби діти вчителями стали) Дзвенить дзвінок. Вчителі розсаджуються в класі за парти, як учні. Входить учень, який представляє себе вчителем. Учень. Ну, хто готовий відповідати? Учитель фізкультури (тягне руку). Можна?! Можна?! Ну-у… Учень (здивовано). Фізрук? Вивчили домашнє? Учитель фізкультури. Ні, я хочу вийти. Учень. Сидіти! Надумалися – вийти! Ще чого! Дітей не можна на уроці випускати з кабінету! Так хто відповідатиме? Н-дя, як завжди добровольців немає. Нулі! Тоді нам відповість, нам відпові-і-сть (дивиться в журнал)… Учитель географії. Учитель географії. Тільки що, так відразу я! А чого я? Учень. Ну, Миклуха-Маклай, розповідайте нам, куди впадає Чорне море. Не підказувати! Хто підказував? Не знаєте? Соромно! Знову двійка! Ні! Це забагато! Одиниця! Третя поспіль! Дуже погано. Ай-яй! Учитель фізкультури (тягне руку). Ну, пустіть… Я хочу вийти! Ну дкуже-е-е… Учень. Навіщо? Учитель фізкультури. А я на вушко. (Шепоче) Учень. А перерви вам було мало, га? Знову ухилятися від уроків? Знаю я вашу породу. Чи може вуха пухнуть, га? Перекур? Та я вас наскрізь бачу! А табличка множення, га? А 7 на 8, га? Мовчимо? Не вийде, Олександре Петровичу! Математика — цариця полів. Учитель математики. Не полів, а наук… Смію замітити…. Учень. А вас ніхто не питав! Ясно? Мені краще знати! Відповідайте, Людмила Павлівна, чому дорівнює сума квадратних катетів? Учитель математики. Яких-яких катетів? Учень. Не знаєте? Може, ви й про квадратну гіпотенузу нічого не чули? Два, Людмило Павлівно, два! Несіть щоденника! Прийдете завтра з батьками! А ви, Валентине Миколайовичу, чому сяєте, з хімією у вас все в порядку? Не повірю! Відповідайте, при якій температурі кипить прямий кут? Що, повний нуль? Абзац? Не знаєте? Ваша вчорашня виплакана трійка наказала довго жити! А контрольну ви здерли, копір, так і поясните батькам, що влаштувалися тут у школі ксероксом! І з лугами у вас теж… Не краще. Зовсім погано. Тупо один бал. Так що ваша карта бита. На другий рік! Хай батьки порадіють, яку ледацюгу виростили на мою голову. Учень. А це що за сторонні звуки? Учитель літератури! Хто би подумав! Сидять і базікають. Ха!.. А ось хай Ірина Валентинівна нам розповість, в якому році Шевченко написав свою «Лісову пісню». Учитель літератури. Я забула… Я вчила… Учень. А-а-а-а!.. Вчила вона! Я знаю, як вона вчила! Через пень-колоду! Переучила!.. Книжки в сумці, а хлопці в думці! Називається, приїхали! Добре, хоч про Шеву чула. Великий футболіст! Хоч за це «три» втулю. Слабеньке… Заступник з виховної роботи гортає журнал мод. Учень (вихоплює журнал). Люди добрі! «Бурду» гортає! Встати, Світлана Юріївна! Вирядилась, як на дискотеку! І губи нафарбувала! Скромнішою треба бути! Тут вам не гульки! Не гульки, я сказав!.. Щоденник! Бігом! Завуч. Я забула… Учень. А голову ви вдома не забули?! Пам’ять у неї! Дівоча! Якщо завтра щоденник не принесеш, зараз же додому відправлю! За батьком! Хай виховує батьківським вихованням! Англійка. М-можна увійти? Учень. Привіт, Ніно Олександрівно, явилися-не запилилися! Де це ви пропадали? Знову каву пили? Швиденько до дошки. Відповідати. Англійка Говорить по-англійськи. Учень. Два, Ніна Олександрівна. Англійка. Чому? Я все вивчила. Учень. У нас зараз не англійська мова! Ні, любі мої, так справа не піде. Кінець року на носі. А ви, нехлюї, лобуряки, двійок нахапали! Одиниць! Так ви ніколи зі школи не підете! Завтра батьківські збори!

Телепат Учень 1.(Наспівує від радості). Ну, це ти здорово придумав. Телепатія! Думки на відстані! Спробуй, утелепатай мені що-небудь. Учень 2.(Розводить руками, як екстрасенс) Легко! 12 балів у тебе в кишені. Без мороки! Учень 1. А у вас кури несуться? А казав батько, що ти за мене заміж підеш… Що ти мені літературу втелепачуєш? Надумався Стецька мені! Зараз у нас буде біологія. На, візьми підручник — параграф 36. Дивись, утискуй капітально. Учень 2 (сідає на край сцени, кладе на коліна підручник, поглядаючи в нього, посилає думки) Дзвінок. Початок уроку. Заходить вчитель літератури. Учитель. Привіт, хлопці, Ірина Іванівна захворіла, тому замість біології буде література. Отже, творчість Тараса Шевченка. Хто бажає відповідати? Як завжди — ліс рук. (звертається до учня 1) йди до дошки. Учень 1 (відкашлюється). Образ Стецька у «Сватанні на Гончарівці». Стецько – сільський персонаж, походить із середовища заможних селян. Малюючи образ героя, письменник докладно говорить … (починається дія телепатії), що тіло його складається з гриба і водорості, які знаходяться в тісному взаємозв’язку. Він дуже невибагливий. Живе в пустелях, скелях, тундрах. Відмираючи, він утворює перегній. У цьому його головна роль … в літературному шедеврі. Учитель. Що з тобою? Учень 1. Можна, я краще про Уляну розповім? В Уляни багато прекрасних задатків, автор вказує на властиві їй «благородне прагнення почуттів і думок молодих». В середині літа вона зацвітає. Комахи погано відвідують її квітки — у них немає ні нектару, ні достатку пилку. (Мотає головою.) Уляна – образ знедоленої людини. Його садять навесні, перед посадкою бульби пророщують у світлому приміщенні. Учитель. Ти не захворів бува? Чи не готовий відповідати? Учень 1. Готовий…. А можна інший образ? Олексій для Уляни — милий ідеал. Від природи Олексій обдарований живим розумом. Восени він відкладає яйця в кокон, сплетений з тонкої павутини. Кокон він плете в затишних місцях: під пеньками, камінням. Зовні Уляна крупніша самця. Учитель витріщає очі. Учень 1. Ні! Ні! Я образ Стецькового батька готував. Учитель. Ну, давай про Павла, про Кандзюбу. Учень 1.Постать Павла Кандзюби в творі є повним тілом, що вкрите лускою. При линьки шкіра сходить одним шматком. Він пересувається, звиваючись по землі. Отруйність особи загальновідома. Учитель. Досить! Сідай. Дзвінок. Учень 1 (підбігає до учня 2). Ну, удружив. Думки на відстані. Ось тобі і телепатія. (Вдаряє його підручником по голові.) Ось тобі — дванадцятка забезпечена! Ось тобі — відмінником станеш!

Ремінь На сцені магазин одягу. Вдалині стоять вішалки з одягом. Біля вішалок стоїть чоловік. Дістає мобільний телефон, набирає номер… Чоловік: — Алло, Катя? Так, люба, це я… Де? В магазині. У якому? В магазині одягу… А ти мені скажи, наш Вітька сьогодні уроки повчив? Так? Та ти що! Справді? Вивчив? Усі? Ну не може бути… (похмурніє). А ти і щоденник сьогодні його перевіряла? Уважно? Всі листки перегортала? А за минулий тиждень? На поведінку увагу звертала? Незадовільна, так? Ні, нічого? про поведінку нічого? Зразкова, кажеш? А одиниці? Нема одиниці? То хоч двійка є? Що, теж нема? Ну не вірю… І окуляри одягала, кажеш?! Жах… Вітька не захворів? Ти температуру міряла? Нормальна? (похмурніє ще більше) Здоровий… То добре, що здоровий. Гаразд!!.. (З радістю в голосі) А в своїй кімнаті він сьогодні наводив порядок? Уже прибрав? Ну-у… Блін… А… (З надією в голосі) Взуття, як завжди, біля порогу розкидане? Ні-і? А шапка, шапка де? І що, і поїв навіть сьогодні нормально?? Чорт …. (Розсерджений махає рукою) Чого-чого? Не перепитуй! Та все нормально… Ну кажу тобі, все нормально. Та нема проблем. Ні, не брешу. Та ось… У магазині. Проходив, дивлюся, ремені шкіряні. Дешеві…. Святковий розпродаж…. Думав узять, гляди, згодиться… Ех… Ну, іншим разом… (Махає рукою і виходить з магазину)

Ґудзик Перед уроком. Учень. Знову хімія, і я знову нічого не знаю і, як завжди, мене запитають. Що би придумати? (Нишпорить в кишенях, знаходить там гудзик.) А, це ідея! На уроці. Учитель. Привіт, сідайте. (Дивиться в журнал.) Ну що, кого мені сьогодні запитати? Хто вчиться на одні двійки? Кого не було на уроці ні вчора, ні позавчора, ні позапозавчора? Хто там зараз ховається під парту? Ага, Денисик! Іди до дошки і напиши електронну формулу води. Ти ж її знаєш? Учень. Звичайно, знаю. Це простіше простого. А, до речі, я вам гудзик приніс. Учитель. Навіщо? Учень. Ну як же? Ви ж їх колекціонуєте. Учитель. Хто тобі таку нісенітницю сказав? Учень. Та все в школі знають, що ви гудзики колекціонуєте. Учитель. Немає і не було такого ніколи. Учень. Ніна Іванівна, ну що ви віднікуєтеся? Це ж так чудово — колекціонувати гудзики. Деякі колекціонують календарики, монети, лотерейні квитки, а ви — гудзики! Подивіться, який гудзичок гарненький: на сонечку переливається. Він і червоненький, і зелененький (крутить перед учителем) і такий міцний, з твердого металу. Учитель. Так, я не колекціоную гудзики, давай закриємо цю тему. Чи не забалакуй мені зуби. До речі, ти кажеш, що гудзик з металу, тоді розкажи-но мені про основні властивості металів. Учень Метали … Так простіше простого … Метали, вони і в Африці метали, Ніна Іванівна. Ось знову ви вперто! Я дуже поважаю людей, у яких є хобі. А у гудзичка аж чотири дірочки! Подивіться. Учитель. Що ти мені мізки пудрити? Я ніколи не збирала гудзики і не збираюся їх збирати. Учень. Ну от, ви знову починаєте. А я-то так сподівався, що принесу вам цей чудовий гудзик, і ви зрадієте. Адже я, коли його побачив, одразу про вас згадав. Я всю ніч не спав, думав: як би не забути, як ви зрадієте, коли його побачите. Учитель. Весь клас, чи що, змовився? Навіщо мені цей гудзик, що у мене своїх мало? Учень. Ось саме, ще більше буде, раз ви кажете, що у вас їх мало. І гудзичок-то рідкісний. Напевно такого у вас немає. Учитель. Та заради Бога, відчепися ти від мене! Чесне слово, я не збираю ці гудзики, що ти до мене причепився? Учень. Причепився? Та хіба я причепився? Я хотів як краще. У вас навіть на лобі написано, що ви їх збираєте. Візьміть, будь ласка! (Подає вчителю.) Дзвенить дзвінок. Учень. Ну ось, дзвінок. А якби ви відразу його взяли, я б встиг вам розповісти і про Н2О, і про основні властивості металів. Як завжди, гарна оцінка зірвалася.

Спортивні бабці 1- Нє, ну ти скажи мені, Матроно, куди світ котиться, га? 2- А котиться, ой, котиться-я, як у мене тего-о, давлєніє підніметься, то так уже котиться, що аж хатою гойдає! 3- Та тут, бува, й без твого давлєнія! Таке вже твориться! Не доведи господи-и!.. 1- А що? 2- Та внучок, як ото в гості навідається, то хоч із хати тікай! Страшно й глянути. А таке ще ж молоде… 3- Що, може зобижає? Погане слова каже? Тепер такого в тій школі навчиться, господи прости-и-и.. 2 — Та нє-є, навпаки — і словом не обізветься, тільки щось сам до себе бурмоче… 1- То може ж, больний на що, га? 2- Мабуть, бо ото сиджу пеньком цілими днями в хаті та думаю – на кому раніше упряж була? 3- Ну то ж ясно – на конях! 2 Отож бо, а тепер і на людях! 1- Як? 2 — А отак – начепить гнузду на шию, у вуха уткне, і ходить по хаті та бурмоче, ще й бува підскакує. Наушниками ту гнуздечку називає. Аби ж було глухим, то хай би вже ходило загнузданим… 3 — Опредєльонно – слабий на голову, на всі сто слабий! 2. — Ото і я кажу – куди світ котиться? 1 — І до чого тут світ? Коли у твого внука не всі вдома? 2 — А до того, що слабу людину ніхто нікуди отправляти не буде! А його – отправили! 3 — Куди? 2 — Погрузили в автобус і тю-тю-ю…. Разом із гнуздечкою, чи то його як, навушниками! На ту-ю, на змагання… Рекорди бить!.. По тому то, по туризму!.. І ото воно, слабе, буде десь у лісі мотузками перемотане… А як заплутається? Чи як у лісі заблудить? Тоді що? Воно ж таке в тій упряжі непутяще!… ой-йоой!… І куди світ, я вас питаюся, котиться? 3 – У такий глухий ліс? І слабого? 1 — А як простудиться? А коли грипу підхопить? 2 — Чи горло простудить? Нє, ну зовсім люди подуріли! Слабого й прямо тобі на мотузки!.. 3 — Біда! 1- Нє, ну хоч би вже літом отой туризм! А то весною придумали! 2- Чи їм у будинку отого туризму мало? Школа на два поверхи! Ходи собі по сходах день до вечора! А то у ліс пруться! І чого? Ми було, замолоду, у клубі, як не спортом, то те-є, танцями займалися, що ніяке давлєніє не брало… 3 -Теперички то по-умному звуть. Та-я, як її, аяробіка. 2 — Хлопці, як мухи, то теї яробіки липли… А теперича радикуліт прилип. Иги!.. 1 — Треба кості розімняти, може й нас коли у ліс заберуть, та які медалі ще прилипнуть, та замість твого онучка, дай йому Боже здоров’я, аби йолу гірше не стало… від отого туризму. Коли вже з конякою себе плутає… Що й гнузда не поможе. 3 — Страшно подумати, слабих людей у ліс забирають, загнузданих …. Хай би вже нас… ми вже прожили… а ну, включи-но маціфона, треба строчно приступати до треніровок, строчно!… треба внучка спасати! 2 — замордують дитину-у! (спортивний танець) 1 — Так, дєвочки, завтра те саме, тільки вже на ходулях. Йдемо на рекорд!

 

Сценка «Банк-Макдоналдс» ОБЪЯВЛЯЮЩИЙ: Представьте, если бы в банке стали обслуживать как в Макдаке. Клиент подходит к окошку. КЛИЕНТ: Мне кредит и закрыть вклад. КАССИР-БАНКИР: (вглубь помещения) Саша, один «кред» и порвать книжку!(очереди, к следующему) Вам? КЛИЕНТ 2: Мне Визу Электрон КАССИР-БАНКИР: Может, Классик? Электрон закончился? КЛИЕНТ 2: Блииин... ну ладно, давайте КАССИР-БАНКИР: Саша, одну классик! (видит, что это был последний в очереди)Свободная касса! Свободная касса!

Юмористическая сценка «Опознание» Следователь и потерпевший. Потерпевший сидит на стуле возле зашторенного окна в стене. СЛЕДОВАТЕЛЬ: Итак, Сергей Геннадьевич, вы готовы к опознанию? ПОТЕРПЕВШИЙ: Да, готов СЛЕДОВАТЕЛЬ: Поймите, сейчас весь результат следствия зависит от вас! ПОТЕРПЕВШИЙ: Готов! СЛЕДОВАТЕЛЬ: Что ж, приступим Сзади к потерпевшему подходит женщина и закрывает ему ладонями глаза. ЖЕНЩИНА: (игриво) Кто?!

В книжном магазине ПОКУПАТЕЛЬ: Девушка мне нужны книги по ремонту двигателя на ВАЗ 2106, а также по замене радиатора на ВАЗ 2107, и книги по замене шасси на Ладу Калина. КОНСУЛЬТАНТ: О! Конечно, у нас есть всё. Вот эта книга, мне кажется, вам подойдёт (даёт одну книгу). ПОКУПАТЕЛЬ: Девушка, что это? Зачем мне камасутра? Я же просил по ремонту ВАЗ 2106, 07 и Лады Калина! - Ну! А я вам что дала?

Сценка «Только я и ты» ОБЪЯВЛЯЮЩИЙ: А теперь представьте, парочка в кинотеатре. ДЕВУШКА: (игриво) Сергей Владимирович, а зачем мы сюда пришли? Ой, а тут только вы и я, и больше никого нет. Какой вы романтик, Серёжа! Можно же ведь, да! А какой фильм мы будем смотреть? МУЖЧИНА: Жаркова, хорош прикаловаться! На швабру, убирай! Скоро сеанс, а в зале ужас просто какой-то!

Юмористическая сценка в парикмахерской «Деньги вперед» Мужчина садится в кресло. Парикмахер надевает на него накидку. Накидка вся окровавлена. Мужчина недоуменно смотрит на парикмахера.  ПАРИКМАХЕР: Да, забыл сказать — можно деньги за стрижку вперед? А то не удобно как-то потом по карманам шарить.

«Несовсем типичная убощица» Мужчина идет по сцене. Вслед за ним уборщица сразу моет пол. Мужчина останавливается, что-то смотрит, как на стеллаже. Уборщица выжидающе смотрит на него, потом обращается.  УБОРЩИЦА: Че стоишь? Не пачкаешь пол — выйди из магазина!

Случай в квартире Звонок в дверь. Мужчина открывает дверь. На пороге сантехник.  САНТЕХНИК: Сантехника вызывали?  МУЖЧИНА: Наконец-то! Пойдемте на кухню, а то без вас не идет.  САНТЕХНИК: Что у вас не идет?  МУЖЧИНА: Сейчас… пойдемте за мной  Открывается ширма. На кухне за столом сидит еще один мужчина. Он уже готов. А водка и закуска еще есть.  МУЖЧИНА: (показывает на стол) Ну что, поможете?

Сценка «Выбор или опознание» В комнате сидят две женщины. Входит полицейский. Вводят пятерых мужчин.  ПОЛИЦЕЙСКИЙ: Так, внимательно посмотрите и скажите — кто из них сегодня будет до вас грязно домогаться? Женщины переглядываются. Одна очень смущается, как в первый раз. Вторая приобадривает её. ВТОРАЯ ЖЕНЩИНА: Я тебе говорила, в этом клубе работают такие затейники, что ты!