Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Диплом.docx
Скачиваний:
76
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
169.09 Кб
Скачать

60

ВСТУП

Початкова школа закладає фундамент загальної середньої освіти. Молодший шкільний вік - найбільш сприятливий період для виправлення недоліків у навчанні та вихованні дитини, для зміцнення і розвитку позитивних якостей особистості.

Відомо, що школярі, незважаючи на однакові програми та умови навчання і виховання в школі, мають неоднакові знання, різні показники успішності, по-різному виховані, по-різному ставляться до навчальних обов'язків і фактично отримують неоднаковий рівень розвитку. У виконанні завдань, поставлених державою і суспільством перед органами освіти з навчання і виховання школярів, здійснення загальної середньої освіти, велике значення має своєчасне подолання труднощів у навчанні школярів.

Актуальність цієї проблеми завжди була і буде значима, як для учнів, вчителів, а також і для батьків. Освоєння будь - якої діяльності пов'язане з певними труднощами, їх подолання - природний процес досягнення цілей, розв'язання поставлених завдань. Одні школярі долають ці труднощі відносно легко, інші - тільки шляхом мобілізації всіх своїх ресурсів, треті - взагалі без сторонньої допомоги не здатні самостійно вирішити проблеми.

Комплекс труднощів у навчальній діяльності, набуваючи стійкість, дестабілізує особистість і її внутрішній світ, породжує внутрішньоособистісні протиріччя між бажаннями і можливостями, вимогами соціуму і власними устремліннями. На цей факт вказують закордонні та вітчизняні психологи (3. Фрейд, К. Хорні, Л. Фестінгер, К. Роджерс, Л. С. Виготський, Л. І. Божович, М. С. Неймарк, Л. С. Славіна, А. І. Захаров). Внутрішньоособистісні протиріччя можуть переростати в внутрішньоособистісні конфлікти, які, у свою чергу, підсилюють негативні переживання зовнішніх труднощів. Особливої ​​гостроти ця проблема набуває в молодшому шкільному віці. Це пов'язано з тим, що молодший школяр тільки лише занурюється в атмосферу шкільного життя, навчальна діяльність висуває до нього такі вимоги, які не пред'являлися на попередніх етапах його розвитку. Тому, стикаючись із труднощами, не всі молодші школярі в силу своїх особистісних і інтелектуальних особливостей можуть їх подолати, що й породжує різнопланові внутрішньоособистісні протиріччя, які, як правило, дітьми не усвідомлюються. Ці протиріччя учнів і повинні добре відчувати вчителі.

Особливої уваги потребують діти з психо - фізіологічними вадами. Дуже актуальною, але мало дослідженою є проблема неуспішності молодших школярів з вадами зору. Її досліджували такі психологи як А.Г. Литвак, І.Г.Малкина-Пих, Л.І.Сонцева, Є. А.Клопота.

Відомо, що початок навчання в школі - переломний етап у житті будь-якої дитини: різко змінюється спосіб її життя, тип діяльності. Для першокласників з порушенням зору нова для них роль учня часто стає джерелом ще більших фізичних і емоційних навантажень. На загальні труднощі переходу від дошкільного дитинства до навчанняв школі нашаровуються проблеми, викликані порушенням зору. Найбільш повноцінна підготовка дітей з порушенням зору до навчальної діяльності ведеться у спеціалізованих установах: дитячому садку для дітей з порушенням зору. Однак більша половина дітей з патологією зору взагалі не потрапляють в такі установи, що призводить до затримки їх розвитку, а потім недостатній підготовці до навчання в школі. Це обумовлює відставання в навчанні, а постійний неуспіх стає гальмом їх психічного розвитку. Напочатку навчання вчителю дуже важливо передбачити, які труднощі можуть виникнути у дитини з патологією зору, якщо їй абсолютно не надати необхідної допомоги.

Сучасні наукові дослідження доводять, що зниження функцій зору, неминуче призводять до зниження швидкості і точності сприйняття: діти сприймають фрагментами, спотворено як одиничні предмети, так і групові композиції;у таких дітей ускладнене встановлення причинно - наслідкових зв'язків між предметами і явищами, уповільнене і нечітке їх впізнання.

Отже, психолого-педагогічна й соціальна значущість означеної проблеми та її недостатнє наукове вивчення в сучасній науці обумовили вибір теми нашого бакалаврського дослідження: «Психологічні особливості труднощів у навчанні молодших школярів з вадами зору та шляхи їх подолання».

Об'єктом дослідження є навчальна діяльність учнів молодшого шкільного віку

Предметом дослідження є особливості труднощів у навчанні молодших школярів з вадами зору

Мета дослідження полягає у емпіричному та теоретичному вивченні причин неуспішності школярів, шляхи її подолання та попередження.

Задачі дослідження:

  1. Вивчити психолого-педагогічну літературу з проблеми неуспішності молодших школярів.

  2. Емпірично дослідити психологічні особливості труднощів у навчанні дітей з вадами зору.

  3. Виявити шляхи профілактики і корекції неуспішності у дітей з вадами зору.

Для вирішення поставлених цілей і завдань були використані наступні методи:

  1. Бесіда з учителем з метою уточнення складнощів, що виникли у дітей в навчальній діяльності та причин їх виникнення на основі психодіагностичної таблиці труднощів;

  2. Спостереження за дітьми в процесі навчальної діяльності;

  3. Аналіз журналу успішності;

  4. Метод експертного оцінювання;

Використані методики:

  1. Проективна методика «Школа звірів» (автори В’юнова Н.І., Гайдар К.М).

  2. «Визначення рівня шкільної мотивації» (Лусканова Н.Г)

  3. «Сходинки»(В.Г.Щур) для визначення рівня самооцінки.

Структура та обсяг бакалаврської роботи

Бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Об’єм роботи - ­­__ сторінок.

У першому розділі розглянуто вікові особливості молодших школярів,психічні особливості дітей з труднощами у навчанні, психолого-педагогічні особливості дітей з вадами зору, причини виникнення та шляхи подолання труднощів. У другому розділі представлено аналіз методик і методів дослідження труднощів в молодшому шкільному віці, емпіричне дослідження з виявлення неуспішності молодших школярів, аналіз отриманих результатів дослідження, також наявні рекомендації щодо подолання труднощів у молодшому шкільному віці, подолання труднощів у дітей з вадами зору.

Розділi. Теоретичні аспекти труднощів молодших школярів

    1. Вікові особливості дітей молодшого шкільного віку

Межі молодшого шкільного віку, що збігаються з періодом навчання в початковій школі, встановлюються в даний час з 6-7 до 9-10 років. У цей період відбувається подальший фізичний і психофізіологічний розвиток дитини, що забезпечує можливість систематичного навчання в школі. Перш за все, удосконалюється робота головного мозку і нервової системи. За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілою. Однак недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям даного віку особливостях поведінки, організації діяльності та емоційної сфери: молодші школярі легко відволікаються, не здатні до тривалого зосередження, збудливі, емоційні. У молодшому шкільному віці відзначається нерівномірність психофізіологічного розвитку в різних дітей. Зберігаються і відмінності в темпах розвитку хлопчиків і дівчаток: дівчата як і раніше випереджають хлопчиків. Вказуючи на це, деякі автори приходять до висновку, що фактично в молодших класах "за однією і тією ж партою сидять діти різного віку: у середньому хлопчики молодше дівчаток на рік-півтора, хоча ця різниця і не в календарному віці" (Хрипкова А. Г., Колесов Д.В., 1982, с. 35).

Початок навчання в школі веде до корінної зміни соціальної ситуації розвитку дитини. Він стає "суспільним" суб'єктом і має тепер соціально значущі обов'язки, за виконання яких отримує суспільну оцінку. Провідною в молодшому шкільному віці стає навчальна діяльність. Вона визначає найважливіші зміни, що відбуваються в розвитку психіки дітей на даному віковому етапі. У рамках навчальної діяльності складаються психологічні новоутворення, які характеризують найбільш значущі досягнення у розвитку молодших школярів і є фундаментом, що забезпечує розвиток на наступному віковому етапі. Протягом молодшого шкільного віку починає складатися новий тип відносин з оточуючими людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається, все більшого значення для дитини - починають набувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства. Таким чином, центральними новоутвореннями молодшого шкільного віку є:

• якісно новий рівень розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності;

• рефлексія, аналіз, внутрішній план дій;

• розвиток нового пізнавального ставлення до дійсності;

• орієнтація на групу однолітків.

Так, відповідно до концепції Е. Еріксона, вік 6-12 років розглядається як період передачі дитині систематичних знань і умінь, що забезпечують залучення до трудового життя і спрямовані на розвиток працьовитості. Найважливіші новоутворення виникають у всіх сферах психічного розвитку: перетворення інтелекту, особистості, соціальних відносин. Згідно з Л.С. Виготським, специфіка молодшого шкільного віку полягає в тому, що цілі діяльності задаються дітям переважно дорослими. Вчителі та батьки визначають, що можна і що не можна робити дитині, які завдання виконувати, якими правилами підкорятися і т.д. Одна з типових ситуацій такого роду - виконання дитиною будь-якого доручення. Навіть серед тих школярів, які охоче беруться виконати доручення дорослого, досить частими є випадки, коли діти не справляються з завданнями, оскільки не засвоїли його суті, швидко втратили початковий інтерес до завдання чи просто забули виконати його в строк. Цих труднощів можна уникнути, якщо, даючи дітям яке-небудь доручення, дотримуватися певних правил. Коломінський Я.Л. вважає, що якщо у дитини до 9-10-річного віку встановлюються дружні відносини з ким-небудь з однокласників, це значить, що дитина вміє налагодити тісний соціальний контакт з ровесником, підтримувати відносини тривалий час, що спілкування з ним теж комусь важливо і цікаво. Між 8 і 11 роками діти вважають друзями тих, хто допомагає їм, відгукується на їхні прохання і розділяє їхні інтереси. Для виникнення взаємної симпатії і дружби стають важливими такі якості, як доброта і уважність, самостійність, впевненість у собі, чесність. Поступово, у міру освоєння дитиною шкільної дійсності, у неї складається система особистих відносин у класі. Її основу складають безпосередні емоційні відносини, які переважають над усіма іншими.

Дитина в цьому віці спрямована на інтелектуальні заняття, спорт тощо. З'являється у структурі молодших школярів его (Я) і суперего (над-Я). Е. Еріксон називав цей вік латентним "шкільним віком". В цьому віці дитина оволодіває елементарними культурними навичками, навчається у школі, провідною діяльністю стає досягнення знань, зростає здатність дитини до логічного мислення і самодисципліни, а також до спілкування з ровесниками у відповідності до встановлених правил. З'являється внутрішнє прагнення до навчання і успіхів у ньому. У дітей цього віку з'являється любов до праці. Діти намагаються дізнатись, що із чого одержується і як воно діє. Інтерес до цього має підкріплюватись і задовольнятись оточуючими людьми.

Небезпека на цій стадії розвитку дитини, на думку Е. Еріксона та інших, у можливості появи почуття неповноцінності або некомпетентності. Механізм їх появи пов'язаний з тим, що у молодших школярів центром зосередження стає випробування себе, в результаті чого відбувається диференціація дітей, впевнених у собі і невпевнених. Саме у невпевнених починає розвиватись неповноцінність. За Е. Еріксоном центральною подією у молодших школярів є психосоціальний конфлікт — любов до праці проти почуття неповноцінності. Деякі психологи відзначають, що з 6 до 8 років у дітей зростає бажання спілкуватися з іншими дітьми і дорослими. У 4—5 класах деякі діти стають упертими і неслухняними. Ці зміни відбуваються під впливом багатьох факторів. Деякі з них пов'язані із стихійним формуванням Я-концепції, Я-образу і самоповаги.

Майже всі діти приходять до школи з прагненням вчитися, вони ставляться до учіння, як до серйозної, суспільно важливої діяльності. В перші дні навчання у школі майже кожна дитина намагається сумлінно ставитись до навчання. Як показало дослідження, майже у кожної дитини на цей час виникає певне уявлення про ідеального учня. Щоправда, цей ідеал ще досить нечіткий, але він відіграє важливе значення у механізмі ставлення учнів до навчання. Проте, через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється. У недосвідчених учителів значна частина учнів класу через три-чотири місяці починає виявляти байдужість до школи, небажання відвідувати її. Основною причиною цих негативних явищ є недосконалість організації навчально-виховного процесу, яка виявляється в недостатній активізації учбової діяльності учнів, зокрема їх мисленні, у надмірному захопленні вправами, спрямованими на формування різних навичок. У 1—2 класах діти виконують такі вправи з інтересом, у 2-му класі вони починають уже нудитися ними. Для зміцнення позитивного ставлення учнів до школи важливо зважати на індивідуальні відмінності учнів, пам'ятаючи, що серед них є впевнені і невпевнені в своїх силах, що є діти, які намагаються проявляти активність, демонструючи цим ставлення до школи і вчителя, але є і такі, які прагнуть бути непоміченими у класі, чітко не виражають своє ставлення до школи (Л.І. Божович та ін.).

Важливе значення в навчанні має і ставлення учнів до вчителя. Прийшовши до школи, першокласники, особливо ті, що відвідували дитячий садок, не зразу звикають до того, як вчитель ставиться до них. Лише з часом, тривалість якого здебільшого залежить від особистих якостей вчителя, встановлюються нові для дітей ділові й водночас довірливі стосунки з ними.

Як правило, у 1—2 класах учні не виявляють критичного ставлення до вчителя, вони виконують всі його вимоги, люблять і поважають за те, що він навчає їх. Вимогливість і стриманість учителя діти пов'язують із серйозністю нового для них виду діяльності — учіння. Критичне ставлення з'являється в 3-му класі, якщо учитель допускає помилки у навчально-виховному процесі.(О.В.Скрипченко вікова та педагогічна психологія)

Молодший шкільний вік є найбільш важливим етапом шкільного дитинства. Висока сенситивність цього вікового періоду визначає великі потенційні можливості різнобічного розвитку дитини. Основні досягнення цього віку обумовлені провідним характером навчальної діяльності і є багато в чому визначальними для наступних років навчання: до кінця молодшого шкільного віку дитина повинна хотіти вчитися, вміти вчитися і вірити у свої сили. Повноцінне проживання цього віку, його позитивні надбання є необхідною підставою, на якому вибудовується подальший розвиток дитини як активного суб'єкта пізнання і діяльності (Воронова А.Д.).

Отже, молодший шкільний вік є періодом інтенсивного психічного та особистісного розвитку. У дитини змінюється соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність, відбуваються зміни в розвитку психіки. У процесі становлення особистості в результаті взаємодії емоцій, почуттів, моральних знань, навичок та звичок виникають специфічні для морального формування найважливіші особистісні новоутворення. Новоутворення, що виникають у цей час, навчальна діяльність, створюють передумови для переходу молодшого школяра до підліткового періоду. Таким чином, основне завдання дорослих у роботі з дітьми молодшого шкільного віку - створення оптимальних умов для розкриття і реалізації можливостей дітей з урахуванням індивідуальності кожної дитини.