Начальники Київського метрополітену[ред.]
Орлов Микола Констянтинович (1913—1990) — начальник у 1959—1975 роках.
Капитанюк Степан Павлович (1922—2004) — начальник у 1975—1985 роках.
Балацький Микола Євтихійович (нар. 1936) — начальник у 1985—2003 роках.
Шавловський Микола Миколайович (нар. 1949) — начальник у 2003—2006 роках.
Федоренко Володимир Іванович (нар. 1954) — в.о. начальника у 2006—2007 роках.
Мірошников Петро Володимирович (нар. 1957) — начальник у 2007—2010 роках.
Федоренко Володимир Іванович (нар. 1954) — начальник з 2010 року[73].
Сьогодення[ред.] Лінії та станції[ред.] Станції[ред.]
Докладніше: Список станцій Київського метрополітену
Знак Київського метрополітену біля входу в підземний перехід станції
Станом на 2012 рік в Київському метрополітені 51 станція з трьома підземними пересадочними вузлами в центрі міста. Більшість станцій Київського метрополітену — підземні, але є й 6 станцій на поверхні. З них 4 станції — наземні, 2 — естакадні. З підземних станцій 20 — глибокого закладення і 24 — мілкого. Станції глибокого закладення в Київському метрополітені в основному пілонні, проте є 3 станції колонного типу, а також єдина в СНД станція «лондонського типу» (без центрального вестибюля) — «Арсенальна».Станції мілкого закладення за конструкцією поділяються на колонні (13 станцій) і односклепінні (6 станцій). Серед колонних станцій мілкого закладення можна виділити три двопрольотні станції: «Позняки», «Вирлиця» та «Червоний Хутір» та три станції з високим склепінням центрального залу — «Академмістечко», «Деміївська» та «Іподром». Три станції мають бічні платформи, дві з них (обидві на третій лінії) — «Вирлиця» та «Червоний Хутір» — станції мілкого закладення, і наземна станція «Дніпро». Інші станції мають острівні платформи.
Станція «Арсенальна» Святошинсько-Броварської лінії є найглибшою станцією метрополітену у світі і розташовується на глибині 105,5 метрів[74] (відстань від поверхні землі до платформи), а наступна станція «Дніпро» є надземною, тому цей перегон є ще й світовим рекордсменом з перепаду глибин[75].
На третій лінії є дві невідкриті станції — «Теличка» і «Львівська брама», вони не мають виходів на поверхню, проте самі станції побудовані в конструкціях і готові на 30-70 %; а також заділ під станцію «Герцена» («Загорівська»)[76].
Найбільш завантаженими станціями на 2011 рік є «Вокзальна» (68,3 тис. осіб/добу), «Лісова» (66,9 тис. осіб/добу), «Петрівка» (53,3 тис. осіб/добу), «Лівобережна» (52,6 тис. осіб/добу), «Дарниця» (51,8 тис. осіб/добу) та «Мінська» (50,8 тис. осіб/добу). Найменш завантаженими станціями є «Дніпро» (3,0 тис. осіб/добу), «Червоний хутір» (5,0 тис. осіб/добу), «Славутич» (6,3 тис. осіб/добу),«Гідропарк» (6,9 тис. осіб/добу) та «Вирлиця» (7,4 тис. осіб/добу)[77].
Лінії метрополітену поєднані між собою технологічною гілкою між станціями «Кловська», «Майдан Незалежності» та «Хрещатик».
Пасажирів метрополітену обслуговує 121 ескалатор, що діє на 26 станціях. Енергетична система метрополітену включає розвинену кабельну мережу, 51 суміщена тягово-понижувальна підстанція, 2 тягові підстанції, 14 трансформаторних підстанцій. Керування ними здійснюється з автоматизованих диспетчерських пунктів. Всі лінії оснащені АРС.
Крім того, станції «Вокзальна» та «Політехнічний інститут» Святошинсько-Броварської лінії мають вихід до системи швидкісного трамваю, а станції «Лівобережна»,«Видубичі», «Вокзальна», «Берестейська», «Сирець», «Петрівка», а в майбутньому і «Либідська», мають виходи до платформ міської електрички.