12) Політичний розвиток Київської Русі умовно можно поділити на три періоди:

І – 822-980 рр. – період формування, бурхливого територіального зростання та утвердження загальнослов’янської держави на міжнародній арені.

ІІ – 980-1132 рр. – час найвищого піднесення ранньофеодальної імперії, її економічного та культурного розквіту.

ІІІ – 1132-1240 рр. – період феодальної роздробленості та існування держави в формі федерації князівств-земель.

13) Становлення державності (князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава).

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом 9 – 13 ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади зосереджується в руках у князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя могли впливати лише бояри. Захопивши владу Олег проголосив Київ столицею об’єднаної держави. Формально Олег правив від імені Ігоря, але фактично він був повновладним князем. За часів його правління відбулося збирання руських земель та консолідація їх навколо Києва. Олег був талановитим державним діячем. Він здійснив успішні походи на Візантію. Русько–Візантійський торгово-політичний договір 911 р. був надзвичайно важливий і вигідний для Русі.

Наступником Олега на Київському престолі став Ігор (912 – 945 рр). Його походи на Візантію виявилися менш вдалими.. Загинув Ігор під час повстання древлян, незадоволених стягуванням позачергової данини. Влада перейшла до вдови Ігоря княгині Ольги.(945 – 964). Насамперед вона жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. Ольга намагалася обмежити владу місцевої знаті, провела податкову реформу і встановила більш суворий порядок управління. За часів Ольги зміцніла економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 964 р. вся повнота влади на Русі зосередилася в руках Святослава (964 – 972). Правління цього князя припало на час становлення ранньофеодальних держав у Європі та завоювання ними життєвого простору. Тому войовничий характер Святослава цілком відповідав духу епохи. Він мечем перекроїв карту світу і вписав молоду давньоруську державу в геополітичний простір Євразії. Протягом 964 – 966 рр. Святослав у результаті численних походів приєднав землі в’ятичів, завдав поразки Волзькій Болгарії, підкорив мордовські племена, розгромив Хазарський каганат, успішно воював на Північному Кавказі й Азовському узбережжі, відбив натиск печенігів. Але успішні завойовницькі походи Святослава стривожили Константинополь, який побоювався посилення Русі. У 968 р візантійський імператор запросив Святослава для боротьби з болгарами, зіштовхнувши між собою дві небезпечні для імперії слов’янські держави – Русь і Дунайську Болгарію. Повертаючись з війни Святослав поблизу дніпрових порогів попав у засідку печенігів і трагічно загинув.

Київська Русь в період найбільшого піднесення та могутності: правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого

Найбільшої могутності та розвитку Київська Русь досягла за правління князів Володимира Великого (978 – 1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.) Володимир значно розширив межі держави. Приєднавши Червону Русь, захопив частину литовських земель, Закарпаття, оволодів Корсунем у Криму. В цей час Київська Русь стала найбільшою країною Європи. Князь Володимир провів 4 великі реформи: адміністративну (поділив всю країну на 8 округів, де владу передав своїм синам, здійснивши територіальний поділ держави); військову (замінив племінну організацію війська на феодальну тобто службу у війську за право володіти землею; оборонна передбачала будівництво фортець та земельних валів. Найважливішою реформою Володимира була релігійна реформа. Офіційне прийняття християнства як державної релігії сприяло зміцненню князівської влади, активізувало процес державотворення.

Ярослав Мудрий уславився не далекими військовими походами, а своєю законодавчою та культурно - освітньою діяльністю. За Я. Мудрого був прийнятий збірник законів «Руська правда». Давньоруське право стояло на сторожі інтересів князя та його адміністрації, дружинної знаті , пізніше феодалів землевласників. Водночас «Руська Правда» утверджувала в судовій системі більш цивілізовані стосунки, обмежуючи кровну помсту, а в більш пізніх редакціях зовсім її заборонила. Я. Мудрий зводив на Русі численні монастирі і храми, що ставали осередками розвитку культури та поширення наукових знань. Київ за тих часів перетворився на першокласну європейську столицю. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася насамперед на слово дипломата, а не на меч воїна. Важливе місце в міжнародній політиці київського князя відігравала «шлюбна дипломатія» тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів. В останні роки життя Ярослав зробив спробу вирішити болючу проблему престолонаслідування. Він поділив Київську державу між синами. У разі смерті київського князя великокняжий стіл переходив до найстаршого за віком сина, що на думку Ярослава, давало можливість уникнути сімейних чвар.

Отже визначальними рисами цього періоду були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього впорядкування та втримання під контролем; активна реформаторська діяльність князів; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства; поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; розквіт давньоруської культури.