65. Українська революція 1917–1921 рр.: причини, характер, рушійні сили, періодизація, підсумки та наслідки.

Причини і характер,  рушійні сили,  періодизація

1. Пригноблене становище України, відсутність, шовіністична політика Рос. Імперії

2. Важке соціальне становище переважної більшості населення краю

3. Невирішеність селянського питання та питання соціального захисту робітників

4. Піднесення національно-визвольного руху, його організаційне й ідеологічне оформлення

5. Послаблення Рос. Імперії внаслідок Першої світової війни

6. Мала демократичний, національно-визвольній характер

М.Грушевський сформулював своє бачен¬ня передумов Української революції в кількох тезах: 1) період між дво¬ма революціями та Перша світова війна знаменувалися не згасанням українського руху, а його піднесенням; 2) посилення антиукраїнських заходів царизму в роки війни спричинило поширення, зокрема на західноукраїнських землях, стійких антиросійських настроїв; 3) зане-покоєння української громадськості з приводу підтримки Австро-Угор¬щиною польських змагань за відновлення власної держави, яка восени 1916 р. стала реальністю, сприяло активізації українських політичних сил у боротьбі за національну незалежність. В.Винниченко першопричину українських визвольних змагань вбачав у цілеспрямовано антиукраїнській політиці самодержавства. У праці "Відродження нації" він писав, що "українство не могло по¬жалітись на поміркованість політики російського монархічного уряду щодо України. Всі форми утиску, експлуатацій й нищення прав полі¬тичних, соціальних, національних та взагалі прав людини й громадяни¬на, так притаманні всій системі упорядкування царизму, щодо українства прикладалися в самих щедрих розмірах і без усякого маскування".Своє бачення причин українського руху стисло висловив і П.Христюк: "Безглузді репресії викликали незадоволення проти уряду навіть у напівсвідомих українських масах, не кажучи вже про національно свідоме робітництво та інтелігенцію". Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Отже, 1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини. 2. Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання і соціального захисту робітництва. 3. Піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення. Безпосереднім поштовхом до революції стала Перша світова війна, яка до краю загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської, а згодом Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу у боротьбі за свою державність.  Селянство виступило головною рушійною силою Української революції 1917–1921 рр., адже в різних регіонах України воно нараховувало від 80–90 % населення, тому від його позиції залежала доля будь-якої влади. Кожна соціальна група дістала можливість заявити про свої вимоги і наміри в перебігу будівництва нової української держави. Лідером українського руху традиційно залишалась інтелігенція. Завдяки її зусиллям на початку століття творилося організаційне та ідейно-теоретичне підґрунтя Української революції. У дореволюційний період домінуючу роль відіграло ліберально-демократичне крило інте-лігенції, що домагалося національно-культурної автономії для України. Бурхливий розвиток промисловості на рубежі XIX і XX ст. зумо¬вив кількісне зростання міського пролетаріату, підвищення його ролі в суспільних процесах. Найбільш революціонізованою частиною українського суспільства стало військо.  Засоби, якими користувався перший легітимний орган — Українська Центральна Рада, — дозволяє класифікувати революцію як національно-демократичну. Керманичі УЦР наголошували на соціальній спрямованості її діяльності. Так, М.Грушевський у праці "На порозі Нової України" писав: "Нашій народній державі ставимо грандіозні завдання: не тільки зверхню охорону ладу й порядку, яку ставить собі звичайна буржуазна держава, хоч би й буржуазна республіка, а проведення й поглиблення правдивого послідовно роз¬виненого демократизму і можливе наближення до соціалістичного ладу..."  Її головний історичний зміст — боротьба українського народу за своє національне і соціальне визволення, створення власної соборної демократичної держави зі справедливим суспільним устроєм. 

Періодизація російської революції: 23 лютого - 3 березня 1917р.- повалення монархії; березень - липень 1917 р.- двовладдя; липень - жовтень 1917 р.- революційна криза; жовтень 1917 р.- червень 1918 р.- встановлення диктатури більшовиків; червень 1918 р. - березень 1921 р. - громадянська війна.