Алгоритм розрахунку

1. З креслення, що визначає положення прямокутника, що світить, відносно розрахункової точки, знаходимо відносні координати _Р2 = b/m і _Р1 = a/m;

2. За номограмою e=f(P_1, P₂) визначаємо коефіцієнт освітленості е;

3. За E_A = L_e = М_e заданої світності визначаємо освітленість;(е-коефіцієнт освітленості в розрахунковій точці, створюваній розрахунковою поверхнею).

Лекція 16. Розрахунок розподілу світлового потоку від точкового випромінювача

Точковість світного елемента звичайно визначається його відносними розмірами стосовно відстані до освітлюваної точки простору. Практично прийнято вважати тіло, що світить, точковим, якщо його розміри не перевищують 0,2 відстані до освітлюваної точки простору. Тому в практиці розрахунку точковий освітлювальний прилад приймається за точку, що світить, з умовно обраним світловим центром, який характеризується силою світла в усіх напрямках.

Для розрахунку сумарної освітленості на розрахунковій площині, а також розподілу яскравості (світності) у полі зору треба попередньо знайти розподіл світлового потоку між поверхнями, що обмежують освітлюваний об’єм

Розглянемо спочатку метод розрахунку світлового потоку від точкового елемента, що світить, із симетричним розподілом сили світла на поверхню, перпендикулярну до його осі симетрії.

1. Світлорозподіл світильника характеризується залежністю I₀=f();

2. Розіб'ємо весь простір, що оточує розглянутий світильник, на зональні тілесні кути, які мають загальну ось, що збігається з віссю симетрії точкового елемента, що світить, і рівні світлові потоки, що укладають у собі тілесні кути утворені обертанням плоских кутів (рис. 16.1);

Рис. 16.1.

3. За відомою залежністю I₀=f() побудуємо рис. 16.2. - криву наростаючих зональних світлових потоків F_a = f(). Визначаємо  і радіуси кільцевих зон на розрахунковій площині r_i =htg_i;

Рис.16.2.

4. Розбиваємо кожну з кільцевих зон сімейством радіальних прямих, що являють собою сліди площин, які проходять через ось симетрії світильника і зміщені одна відносно одної на постійний кут.

Кожен елемент розрахункової сітки буде вміщувати в собі світловий потік, рівний

, (16.1)

де (F_cв)0-90 - світловий потік світильника в зоні 0—90°;

п — число кутових зон, на яке розбитий простір, що оточує світильник;

т — число січних площин.

Наклавши розрахункову сітку на план приміщення так, щоб її полюс був сполучений з проекцією світильника на плані (рис. 16.3),

Рис.16.3

і підрахувавши число елементів сітки N, що знаходяться всередині контура, обмеженого стінами приміщення, визначаємо величину світлового потоку, що падає на розрахункову площину:

; (16.2)

. (16.3)

Аналогічно може бути підрахований світловий потік, що падає від світильника на стелю. Розрахункова сітка для цього випадку повинна бути побудована за кривою сили світла світильника для верхньої півсфери навколишнього простору й у масштабі відстані h₀ від світильника до стелі приміщення:

, (16.4)

де N₁ - число елементів розрахункової сітки, що укладаються в межах контура стелі;

(F_св)_90-180 - світловий потік світильника в зоні 90—180°.

Знайдені F’_p і F’_n дозволяють визначити світловий потік, що падає

на стіни приміщення:

F’_c=F_{повний світловий потік} –(F’_n+F’_p). (16.5)

Алгоритм розрахунку.

1 2 3 4

За розрахунковою сіткою визначаємо кількість елементів сітки, що вміщуються в границях розрахункової площини від кожного світильника.

F=(F_св)_0-90/mn.

За (18.3) визначаємо світловий потік, що падає на розрахункову площину.

Визначаємо кількість елементів сітки N_1, що уміщуються в границях стелі та розрахованого за (18.4).

Визначаємо світловий потока, що падає на стіни, за (18.5).