Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Семестер 1 Помазан.doc
Скачиваний:
72
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
285.7 Кб
Скачать

23.Матеріалізм ліричного у Сафо

Знаменита Сафо (VII – VI ст. до н.е.) складала поезію “на випадок”, тобто з приводу. Вона була призначена більш для жіночої аудиторії. Темою її віршів було, звісно, кохання.

Сафо, пильно вдивляючись у світ людської душі, знайшла 3 способи розповісти про нього:

  • Передавати душевну смуту через зображення фізичного стану, психологію – через фізіологію. Ось як вона зображує пристрасть, що охоплює людину:

До богів подібний мені здається

Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,

Голосу твого ніжного бриніння

Слухає й ловить.

Твій принадний усміх: від нього в мене

Серце перестало б у грудях битись;

Тільки образ твій я побачу – слова

Мовить не можу…

  • Другий прийом більш складний і тонкий. Сафо зображує божество, що насилає кохання, - Ероса, але обирає такі епітети й порівняння, які можна віднести й до людини, точніше, до того стану, в якому вона знаходиться, закохавшись: їй і приємно, і гірко одночасно, вона у смуті: “Ерос знов мене мучить томливий - / Гірко-солодкий…”; “Неначе вітер, що з гори злітає, / Ерос душі вразив нам…”

  • Є у Сафо є ще один спосіб розповісти про своє почуття. ЇЇ смута в “Гімні до Афродіти” побачена й описана самою богинею:

Так мені являлась ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертнім:

“Що тебе засмучує, що тривожить,

Чом ти мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто повинна

У ярмо любовне тобі? Зневажив

Хто тебе, Сафо?..”

За допомогою таких прийомів, зображення ліричного через матеріальне Сафо зображує в усій реальності силу любовного почуття.

24. Катулл: доля людини і поета

Гай Валерій Катулл (87 – 54рр. до н.е.) – один з найвидатніших ліриків античності – народився у місті Вероні, в Цизальпійській Галлії, на півночі Італії, в родині заможного й іменитого провінціала. В 67 – 66рр. Він переїхав, очевидно, з друзями-однолітками в Рим. Найважливіші моменти подальшого життя Катулла відомі нам з його творів – пристрасне кохання молодого поета до якоїсь Клодії, жінки з аристократичного кола, яка славилась у Римі своєю красою і розбещеністю; далі – подорож на грецький Схід, у Малу Азію (Віфінію) в57р. Поетична діяльність Катулла проходила в роки формування військової диктатури, що йшла на зміну сенатсько-аристократичній республіці.

Катулл стояв осторонь від політичних бур, зайнятий особистими переживаннями й літературними інтересами. Його епіграми проти Цезаря та його прибічників аж ніяк не кажуть про якусь ворожнечу на політичному ґрунті. Безпосередніх відгуків на суспільне життя немає в тому збірнику віршів Катулла, що дійшов до нас (116 віршів, близько 3 тисяч рядків) і який розпадається в цілому на дві групи. В одній перед нами поет – послідовник вченої і суто формальної александрійської поезії, один з тих, кого в літературних колах Рима звали “неотериками” (представниками “наймолодшої” поезії). Серед віршів цієї групи ми знайдемо безпосередні переклади александрійців, наприклад, елегії Каллімаха про косу Береніки і наслідування їх, як от поеми “Аттіс”, “Весілля Пелея й Фетіди”, елегія про Протесілая й Лаодамію і т. ін. Саме за такі речі Катулл одержав прізвисько “вченого поета” й зажив слави у сучасників. Але сила й значення Катулла – не в них, а у віршах іншої групи – в коротеньких п’єсах на якийсь випадок, у любовній ліриці (до Клодії, яка оспівується під ім’ям Лесбії), епіграматичних випадах проти суперників у коханні, літературних ворогів і відомих осіб Рима. Тут, - мабуть, уперше в античній літературі, - Катуллом подані зразки глибоко суб’єктивної лірики, щирої й безпосередньої, яка перетворюється на сповідь, на щоденник особистих почувань, часто болісних, що обірвалися з ранньою смертю. Ці властивості створили Катуллові славу в подальшій літературі: вірші “До горобчика Лесбії” і “До Лесбії”(про поцілунки) викликали надзвичайно багато наслідувань і римській літературі, і в літературах нової Європи, починаючи від епохи Відродження. Російські перекладачі порівнюють римського поета щодо життєвого шляху і характеру творчості з Пушкіним, який належав до числа російських цінителів Катулла.