2.Загальна характеристика римської літ-ри

Грецька культура справила великий вплив на римську в зарині релігії, філософії, мистецтва, літератури. Римляни запозичили в греків численні літературні жанри, різні поетичні форми, віршовані розміри, сюжети, драматургічні прийоми. Характерною рисою літ-ри є підвищена цікавість до красномовства й історіографії, до сатиричної поезії та епіграми, увага до моральної проблематики і дидактики. Римські боги ототожнені з грецькими, з’являються культи антропоморфних богів. Грецькі боги і герої адаптуються до римського ґрунту, їхні культи освячуються грецькими і римськими обрядами, для них створюються храми, вони широко представлені й у пам’ятках римської літератури. У римській літературі на перший план виступає художньо-естетичне трактування міфологічних уявлень і переказів до ідейного задуму автора.

5.Енеїда” і становлення римської літератури

Поема розповідає про пригоди троянського героя Енея, якому було призначено богами залишитися в живих після загибелі Трої, прибути в Італію і заснувати там майбутню Римську державу. У всіх подорожах і пригодах Енею перешкоджає Юнона (дружина Юпітера). Вона посилає йому багато випробувань, намагається не допустити троянців в Італію. Але пройшовши через усі випробування Еней дістається Італії, одружується з донькою царя латинців. Але через Юнону спалахує війна між троянцями та італійцями, у якій перемагають троянці. Поема уславлює перемоги предків. Творчість Вергілія вплинула на формування культури і літератури Нового Часу.

6.Література середньовічної Європи. Мовна диференціація жанрів

В епоху середньовіччя світова література вступила у новий період розвитку, який відбувався в умовах формування феодального способу виробництва, що прийшов на зміну рабовласницькій формації.

Середньовіччя розпочинається у ІІІ–ІV ст. н. е., але його занепад у різних країнах відбувається неодночасно.

Середні віки не були якимось провалом у літературному розвитку, як це колись вважалось. Можна говорити лише про нерівномірність літературного процесу. Література розвивалася під впливом релігії.

Література Раннього Середньовіччя створена молодими народами кельтського, германського, романського і слов’янського походження.

Латинська література – проміжна ланка між античністю та новими народними літературами. Поки не зміцніли народні мови, латина залишалася міжнародною. Завдяки лат. мові та писемності середньовічна культура в процесі свого становлення могла спиратися на авторитет і надбання античної науки, філософії, мистецтва. За тисячолітню історію лат. писемність виробила велику кількість родів і жанрів. На основі латини виникли романські мови. За змістом лат. література – світська і клерикальна.

Клерикальна література. Основа світосприйняття, а також літературної творчості стала релігія. Цецілій Фірман Лактацій – «християнський Цицерон». Твори Амвросія Медіоланського відзначаються особливим інтересом до моральних проблем (трактат «Про обов’язки церковнослужителів»). Став засновником церковної гімнографії. Євсевій Ієронім першим відкрив для Заходу літературний характер багатьох текстів Святого Письма, переклав Біблію лат мовою. Аврелій Августин – автор «Сповіді».

Світська література продовжувала традиції класичного античного періоду. Початок Середньовіччя представлений багатьма значними поетами і прозаїками, в творчості яких відбилась складна боротьба між античним світосприйняттям, що зникало, і християнським світоглядом, який утверджувався. Найвидатніша постать цього періоду – Боецій – поет, прозаїк, філософ («Про розраду філософією»). Відомий лат поет – Венанцій Фортунат.

VI – VIII ст. – темні віки для культури центральної Європи.

Культурне пожвавлення пов’язане з Каролінгським відродженням. Державною мовою в імперії Карла Великого була латина. Вчена поезія – вузько придворна. Ідеал – поєднання досконалих античних форм з християнським змістом. Після смерті Карла латинська культура знайшла притулок у монастирях.

Поступово на основі народних культур зароджуються французька і німецька літератури.

Латинські хроніки. VI ст. – перехід до середньовічної хроніки з її механічною констатацією фактів.

Найбільш значними історичними працями Раннього Середньовіччя є «Історія готів»Йордана, «Історія франків» Григорія Турського, «Церковна історія народу англів» Беди Високоповажного, «Історія датчан» Саксона Граматика та ін.

Оскільки в Середні Віки не існувало чіткого розмежування між об’єктивною істиною та вимислом, в історіографії тих часів значне місце посідає легендарний елемент. Розповідаючи про історичне минуле народу або про сучасні події, історики часто переказували героїчні пісні та усні поетичні сказання. Більшість цих творів має літературну цінність. Історичні праці стали сюжетним джерелом для багатьох художніх творів Середньовіччя і доби Відродження.