9.Ренесансність творчості Дж. Боккаччо

В побудові «Декамерона» більш наочно, ніж будь-де проявилася зміна готики – ренесансом, бога – людиною, теології – гуманізмом і гармонії метафізичної необхідності – гармонією індивідуальної свободи. Перше слово в «Декамероні» – людяність. Старі історії розповідалися в ньому лише для того, щоб бути спростованими новим мисленням. Головними у романі були нові ідеї. У книзі художньо послідовно проведено нову єдність твору, основану на якісно новій системі морально-естетичних оцінок реальності. Ця система була художньо реалізована не лише в окремих новелах «Декамерона», але також у його обрамленні. «Декамерон» не збірка розрізнених новел, а цілісний, внутрішньо завершений твір.

«Рама» в «Декамероні» складна, двошарова. Її перший шар утворений авторським «я». Індивідуалізм як новий принцип у мисленні й творчості одразу ж висувається на перший план. «Декамерон» починається ліричним «Вступом», в якому Боккаччо розповідає про своє кохання, і закінчується «Післямовою Автора». Новий художній метод в «Декамероні» не тільки формується зсередини, але і попутно теоретично обґрунтовується.

Літературна теорія, яка розробляється в «Декамероні» – це теорія ренесансного, гуманістичного реалізму. Боккаччо став першим великим реалістом Відродження не тому, що він правдиво зобразив матеріальну сторону дійсності у всіх її фізично відчутних, побутових деталях, а передусім тому, що він дав цілісну художню інтерпретацію досвіду людського життя. Новий художній метод виник як результат нового і при тому цілісного бачення світу, властивого не флорентійському купецтву, а гуманістичній інтелігенції, що відіграла визначну роль в ідеологічній революції Відродження.

Гуманістична цілісність бачення світу естетично втілена у другому шарі «рами». Її художнім образом є образ товариства оповідачів «Декамерона».

Боккаччо твердо вірив у те, що його ідеї мають об’єктивну і певній мірі навіть абсолютну історичну цінність; що гуманістичне світосприйняття – це і є світосприйняття «нормального» суспільства, «нормальної» людини і «нормального» людства. Це було ілюзією. Але автор «Декамерона» ще не усвідомлював всієї ілюзорності своїх суспільних ідеалів і щиро вважав їх здійсненними.

Чума стає в «Декамероні» символом розпаду і суспільного розкладання старого світу. Товариство оповідачів «Декамерона» народжується з прагнення подолати його хаос і анархію, протиставляючи йому гармонію і свободу нової, «природної» людини. Оповідачі не просто залишають зачумлену Флоренцію і прямують у маєтки за містом – вони відразу ж відновлюють потоптані терором смерті соціальні та людські зв’язки і навіть виробляють щось на зразок конституції, тому що для них, як для дійсно нових людей Відродження, будь-яка дисгармонійність і невпорядкованість є ознакою нежиттєвості. Основа конституції «Декамерона» – свобода, її мета – радісна насолода життям.

10.Серйозність карнавального в романі ф. Рабле

В романі „Гаргантюа і Пантагрюэль” панує стихія народної казки і разом з тим гротеску (перебільшення, зміщення реальних деталей та явищ). Загальноприйнятий порядок цінностей Рабле перевертає догори ногами, і це породжує особливий, вільний від усіляких умовностей, тип поведінки героїв. Ренесансний гротеск тісно пов’язаний з карнавальним світосприйняттям. Він стверджує відносність всіх авторитетів і незавершеність світо влаштування.

У своїй епічній розповіді Рабле спирається на середньовічний епос. Особливо це відчувається у перших двох книгах, де створюється «сміховий варіант» лицарського роману. Так, відповідно до канону автор приводить детальний пародійний родовід головних героїв і розповідає про їх незвичайне народження

Однак зміст роману набагато глибший та багатший. Твір Рабле – справжня енциклопедія суспільного життя і героїчних ідеалів Відродження. Про них Рабле говорить відкрито. Вся його книга – рішуче та дуже веселе спростування середньовічних уявлень про людину.

Так, в романі торжествує плоть, яка більше не сприймається як гріховна і не протиставлена духу. Це гостро відчували перші читачі Рабле. На особливу увагу заслуговує поєднання мотивів п’янства та пізнання. Сам автор стверджує, ніби він писав свою книгу за пляшкою.

Свої уявлення про ідеальний суспільний лад Рабле виразив у главах, що змальовують Телемське абатство, яке отримав у нагороду за мужність веселий монах брат Жан. Він встановлює в абатстві порядок «навпаки». За зразок взято звичайний монастирський устав, тільки кожне його правило повністю перекручене.

Деякі епізоди роману не піддаються однозначному поясненню. Сучасники Рабле бачили в романі набагато більше комічного, ніж сучасний читач. Багато чим у Рабле повністю могли насолоджуватися лише перші читачі роману. Це стосується, наприклад, опису бібліотеки монастиря святого Віктора. Тут обіграні назви багатьох середньовічних вчених трактатів. Тепер маємо звертатися до коментарів, щоб зрозуміти, що саме має на увазі автор.

Все у романі підпорядковано основному завданню – зруйнувати офіційну картину епохи та її подій, поглянути на них по-новому.