42. Світове значення «вічного образу» Фауста.

Уже начиная со второго пролога «Пролога на небесах» возникает грандиозная по масштабу борьба зла и добра, великого и ничтожного, возвышенного и низменного, которая и является «вечным образом». На протяжении всей трагедии происходит борьба добра и зла, которые олицетворяют Мефистофель и Бог. Фауст связывается с Мефистофелем сам не понимая к чему это приведет. Ему надоели те сухие знания, которые он получал до этого и он решает постичь истину, вступая в союз самим дьяволом. И дальше он уже не может сделать ничего хорошего, хотя и пытается. Но Гете говорит о том, что у каждого есть право выбора, но после того, как человек выбрал себе дорогу, он уже не может изменить ничего. Так и Фауст после того, как связался с дьяволом, не мог уже изменить свою судьбу.

43. Німецька література хvii ст. Загальна характеристика.

ХVII ст. – важка похмура пора в житті Німеччини. За Вестфальським миром 1648 р. розділена на дрібні князівства, таким чином спад культури. Письменники звертаються до літератур сусідніх народів у пошуках зразків (Італія, Франція, Іспанія і Давній Рим). Разом із деякими новими поняттями в німецьку мову проникла незлічена кількість потрібних і непотрібних слів. Але в той же час вони знайомили свій народ із поетичним досвідом інших народів.

Величезну роль зіграв поет Мартін Опіц (теоретичний трактат «Книга про німецьку поезію». Закликав вивчати поетичний досвід античності для створення національної німецької поезії. Головне завдання літератури – моральне виховання людей. Виходячи з норм німецької мови, відкрив поетичну систему, знайшов ключ німецького віршування.

Пауль Флемінг – учень Опіца. Поезія оптимістична; любов, молодість, краса світу, краса людини – предмет його лірики. Разом з його смертю пішла з німецької поезії здорова життєрадісність.

Німецьке бароко. Похмурий настрій охопив німецьких поетів, письменників, драматургів. Німецьке бароко зумовлене двома причинами:

1. Дух тодішнього німецького дворянства, дворянські салони, княжий двір. Дворянство захоплене загальною модою. Створюються товариства по всій Німеччині, які придумують замість іноземних слів нові, «вітчизняні» слова («Товариство добрих німців», «Плодоносне товариство»  «Орден пальми»). Це перша сторона німецького бароко.

2. Друга сторона більш серйозна, більш трагічна і глибоко пов’язана з похмурими подіями історії Німеччини ХVII ст. (Тридцятирічна війна).

Антивоєнна тема: не було поета, письменника в Німеччині, який так чи інакше не озвався б на події 30-літньої війни.

Пауль Флемінг «Ода на новий, 1633 р.» - мріє про мирне життя.

Андреас Гріфіус сонет «Сльози Вітчизни»

Гріммельсгаузен «Сімпліциссімус» (мова проста, буденна. Роман – філософський роздум про людський світ. Автор пропонує глянути на світ очима простака. Іноді відходить від правдоподібності і вносить у свій роман фантастичні епізоди. Ім’я Сімпліцій Сімпліциссімус – вигадане ім’я, що символізує філософську основу роману.

44. Фантастичні образи міфологічного походження у «Фаусті».

«Фауст» открывается двумя прологами. В первом из них («Пролог в театре») Гете высказывает свои взгляды на искусство, второй («Пролог на небесах») непосредственно начинает собой историю героя, давая ключ к пониманию идейного смысла трагедии. В «Прологе на небесах» Гете пользуется традиционными образами христианской мифологии, но вкладывает в них совершенно иное – гуманистическое, просветительское содержание.

Мефистофель, появляясь перед господом, издевается над человеком, считая его жалким и ничтожным. Даже стремление к истине такого человека, как Фауст, представляется ему бессмысленным. Человеконенавистнической позиции Мефистофеля Гете противопоставляет свою страстную веру в человека, в силу и величие его разума. Эта просветительская программа вложена в уста господа:

Пока ещё умом во мраке он блуждает,

Но истины лучом он будет озарен…

Вторую часть Гете разбил на 5 актов (как было принять в трагедии классицизма), а также выделяет три «сценических пространства». Второе «сценическое пространство» - замок средневековых рыцарей-крестоносцев, куда силой волшебства перемещаются Фауст и Мефистофель. Здесь же появляется Елена, знаменитая красавица из древних мифов, похищение которой стало причиной Троянской войны, описанной в «Илиаде» Гомера. Союз Фауста и Елены символизирует соединение современности и античности – утопия в духе веймарской классики. Но этот союз оказывается недолговечным – гибнет сын божественной четы. Исчезает Елена, а в руках у Фауста остаются лишь классические одежды, прекрасная форма, не наполненная содержанием.