33)Чому г.Сковороду називають українським Сократом ? Назвати основні положення його «філософії серця»

В центрі філ-ї С. перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Тому Сковороду називають українським Сократом, а його філософію - «філософією серця» «Наука про людину та її щастя – найважливіша з усіх наук». Бути щасливим не складно – пізнати свою духовну сутність («невидимий світ» в собі – своє серце, свою природу і відповідно до цього правильно обрати для себе вид діяльності.

Хто хоче бути щасливим, той насамперед повинен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність («світ невидимий» в собі), свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи свій шлях, сферу своєї діяльності, отже не може бути щасливою.

Душа, серце людини не вибирається – це від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення С. про споріднену працю - заняття, яке не лише приносить користь суспільству, а й відповідає внутрішньому духовному світу людини, отже приносить їй задоволення і душевний спокій.

14).В чому полягає основне завдання філософії Середньовіччя? Назвіть один з відомих вам напрямів середньовічної філософії., в чому його головна ідея?

Основним завданням всієї середньовічної філософії, на відміну від античної, було те, що вона розвивалася в межах виключно релігійних уявлень. Поняття про Бога було центральним і обов`язковим. Якщо мова йшла й про природу, то тільки заради розв`язання проблем, пов`язаних із Богом. Наприклад, коли йшлося про пізнання природи, таке пізнання розглядалося лише як один із шляхів пізнання Бога (Вивчаючи творіння, пізнати творця). Уся філософія була підпорядкована теології, і якщо хтось із філософів пробував проявити самостійність, переслідувався церквою. У зв`язку з цим дехто з дослідників західноєвропейського серддньовіччя навіть називає середньовічну філософію парафілософією (що стоїть поруч філософії), вважаючи, що справжня філософія можлива лише за умов свободи теоретичної думки. Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів. Провідним напрямком в розвитку філософії феодального суспільства було схоластика (від грец. – школа) – тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Це філософське вчення, котре було відірване від життя, від реальних проблем, мало єдину мету – обґрунтування і захист теології, релігійного світогляду. Тому основними проблемами, на які звертали увагу схоласти, були: примат віри над розумом, віри над знанням, наукою; бог як абсолютна сила і абсолютна влада; бог як буття, істина і благо тощо. Філософською основою схоластичних вчень були ідеї античної філософії, особливо Платона і Арістотеля про вічність “ідей”, про бога як рушійну силу, “форму усіх форм”.