+1. Фін.діял. держ- добуван коштів для забеспеч заг інтересу держ. Фін.діял. держ-це заснована на правових нормах діял держ та її органів по мобілізації, розподілу і використ централіз і децентралізфодів, коштів за допомогою яких забезпеч практичне виконан завдань та функт держ.

Методи фін.діял. держ: обов’язкоий(податки, збори, мито, внески до держ цільових фондів, держ мито, інші заг обов платежі);добровільний(внески в держ ц.п. лотереї);кредитування(цільове, оплатне, з поверненням наданих коштів);фінансування(цільове, безоплатне, беззворотнє надання коштів)

Методи витрачання коштів

• Кредитування – зворотне, відплатне,строкове цільове виділення коштів державних фондів на виконання функцій або утримання відповідних об’єктів

• Фінансування – безвідплатне, беззворотнє строкове цільове виділення коштів державних фондів на на виконання функцій або утримання відповідних обєктів

Форми ФДД:

Правова (закони)

1. Конституція України – основні принципи здійснення ФДД, права та обов’язки громадян і ЮО, державних органів в цій сфері та інші основні положення державного регулювання в сфері фінансових відносин.

2. Закони і постанови ВРУ – регулюють фінансові відносини.

Бюджетний кодекс, ЗУ "Про систему оподаткування"

3. Укази Президента.

4. Постанови і Декрети КМУ. (Декрет "Про акцизний збір")

5. Нормативні акти компетентних органів держави. Міністерство Фінансів, Податкова служба, Державне Казначейство, НБУ.

6. Нормативні акти органів місцевого самоврядування.

Нормативні акти, які регулюють сферу фінансових відносин, поділені на:

• фінансово правові (ЗУ "Про податкову службу")

• фінансово-планові (ЗУ "Про державний бюджет")

• індивідуальні фінансові акти – діють однократно і звернені до 1 особи (Правила ВТР, Податкове повідомлення).

+2. Органи, які керують фін.діял. держ:заг компетенції; спец компетенції.Заг.компет:ВРУ, яка прийм закони;Президент, Кабмін(здійсн фін.діял. держ шляхом розробки і виконан держ бюджету, прграм соц-економ розвитку, інш держ програм шляхом прийняття відповід актів в межах своєї компетенц здійсн виконавчо-розпорядчу діяльн); Місцеві органи, які прийм місц бюдх, рішення про запровадж місц податків і зборів, інші рішення в межах своєї компетенц в сферах місц фінансів. Виконують виконавч органи влади, які забезпеч порядок і викон і здійсн контр.Органи спец компетенції: Мінфін (розробл і забезпеч здійсн держ політики в сфері фінансів, розробл проект держ бюдж і забезпеч його виконан); Сис-ма органів при МінФіне(Держ казначейство-здійснуправл коштами держ бюдж та інш централізов фондів коштів. Вони викон держ бюдж по видатках); Держ подат служба (забезпеч виконан держ бюдж по законах, своєчасність сплати податків та інш обов платежів та контроль за своєчасн і повною сплатою податків). Опосередковано для здійсн фін діял держ має великий вплив НБУ через здійсн грошово-кредит політики держ.

3. Правові Форми фдд:

Правова (закони)

7. Конституція України – основні принципи здійснення ФДД, права та обов’язки громадян і ЮО, державних органів в цій сфері та інші основні положення державного регулювання в сфері фінансових відносин.

8. Закони і постанови ВРУ – регулюють фінансові відносини.

Бюджетний кодекс, ЗУ "Про систему оподаткування"

9. Укази Президента.

10. Постанови і Декрети КМУ. (Декрет "Про акцизний збір")

11. Нормативні акти компетентних органів держави. Міністерство Фінансів, Податкова служба, Державне Казначейство, НБУ.

12. Нормативні акти органів місцевого самоврядування.

Нормативні акти, які регулюють сферу фінансових відносин, поділені на:

• фінансово правові (ЗУ "Про податкову службу")

• фінансово-планові (ЗУ "Про державний бюджет")

• індивідуальні фінансові акти – діють однократно і звернені до 1 особи (Правила ВТР, Податкове повідомлення).

+4. Фінансове право – сукп правов норм, які регул відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централіз і децентралізм фондів коштів держ з метою забезпечення і виконання її завдань і функцій. Предмет фін права – суп відносини, які виникають при без посеред мобілізації, розподілі і використанні фондів коштів держ, які є частиною нац доходу і сукупність ВД держ. Метод фін права – метод владних приписів. Джерела фін права: Констит, Закони, Підзаконні акти. Сис-ма фін права - загальна частина, спец частина. Фін пр пов’язано з: адмін , Конституц, цивільним, трудовим, кримінальним та цнш галузями права.

+5. Фінансова прав норма- загальнообов’язкове правило поведінки яке містит в приписі компетен органу.Фін прав норма- заг обов’язкові приписи, компетент держ органів з приводу мобілізації, розподілу і використ коштів центр і децентралізов фондів які виражені в категорич формі і забезпеч примусовою силою держ. Їх змістом є діял держ по регулюв фін віднос шляхом їх офіц закріплення у формі прав і обов’язків суб цих віднос.Основа фін прав норми– диспозиція, яка містить припис щодо того, як саме повинні діяти учасники фін віднос, тобто визнач їх права та обов’язки, які виник лише за певних обставин, які обумовлені в гіпотезі. Санкція є засобом захисту приписів, які містяться у фін прав нормі. Це вказівка на невигідні наслідки, які обов’язково настють у випадках порушення встановл держ приписів. Фін прав норма має імперативний характер.Імператив фін прав нормивідбив в категоричній формі і не дозволяє суб фін правовід змінювати ні самих приписів, і ні умов їх застосув.Види фін прав норм: зобов’язуючи, які припис здійсн певні дії, скореговані на мобілізацію або витрачання коштів держ; забороняючи, припис не чинити дій, які порушують або підривають фін дисципліну; уповноважуючи, в яких держ надає учасникам фін правовід повноваження на проведення певних позитив дій.

+6. Фінансово-праві відносини– це врегульовані він прав нормами суп віднос, які склад в процесі фін діял держ. Вони мають характерні риси;1 одним з недоліків суб є держ, яка

виступає в них безпосередньо або через уповноважені нею держ органи;2 об’єктом фін правовід є гроші або грошові зобов’язан в зв’язку з утворенням, розподілом і використ центр ліз і децентралізов фондів держ;3 виникнен, зміна і припинен фінансов правовід визнач тільки законом або під закон норматив актом. Сторони ніколи не бувають рівними. Суб фін правовід з одного боку держ в особі уповноваж органу, з іншого фіз. і юр особа.

+7.Фінансовий контроль в Україні та органи які його здійснюють.

Фінансовий контр. – діяльність державних та недерж. органів по забезпеченню законності , фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів і зв”язаних з цим матеріальних цінностей.

Правовою основою фін контр є : КУ, Закони і постанови ВРУ, Укази Президента, постанови і дикрети КМУ, нормативні акти уповноважених органів держави, прийнятих в межах її компетенції.

Закони: “Про держ податкову службу”, “Про держ контр-ревіз службу”, “ПРо рахункову палату”, “Про аудит діяльність”.

Органи загальної компетенції:

ВРУ – безпосередньоі через свої орг вирішує питання фінансової діяльн держ-го і парламент контролю. Вона здійснює фін контр при прийнятті з-нів, затвердж держ Б. при його викон, при затвердж звіту про викон. ВРК вислух щоріч і позачергові послан Президента , розгляд програм. д -ті уряду і контр їх викон, здійсн фін контр при вирішенні кадр питань. При ВРУ є комітети по кожній галузі. В межах своїх повноваж може створ тимчас спец коміс, для підг і попер розгляд питань, та тимчас слідчі коміс для пров розслід справ, що становлять сусп інтерес.

Рахункова палата -створ для здійсн фін-ек контр в парлам за діяльн орг викон вл. Здійсн експертно-аналіт, інформ, інші види д-ті, проводить експертизу пректів держ б , проектів з-нів, інших норм- пр актів, міжн договорів, які стосуються держ Б і фінансів Укр. Проводить ревізії, перевірки.

Контрольні повнов Презид Укр. – випливають з його статуту глави держ. Він є гарантом суверенітету держ. , її територ цілосності і додерж КУ. Здійсн контр повноваж при виріш кадр питань, підписує з-ни, має право вето, щодо прийн з-нів, має право відміняти акти Кабміну, якщо вони супер з-ну.,має право організ, реорганіз, ліквідовувати центр органи викон влади.

Кабмін – здійсн фін контр при забезпечені фін, цінової, та подат політ держ, держ політ в сфері оплати праці і зайнятості, при складанні і виконанні держ Б, при здійсн держ, соц-ек, та інших програм.

Органи спеціальн компетенції:

Мінфін в сфері фін діяльн і контр – 1. Реалізує держ політ в сфері фін-ів, бере участь у розробці Б фін ресурсів і платіжн балансу, складає проекти держ Б і орг-вує роботу всіх держ орг. в зв”язку з цим. 2. Складає поквартальн розпис дох і видатків Б і забезпеч його викон. 3. Розроб пропоз по вдоскон податк політ. 4. Спільно з подат адмін розроб методику д-ті по формув доход частини Б. 5. Спільно з НБУ і Мінек здійсн заходи спрям на здійсн контр за випуск і оббігом ЦП. 6. Бере участь в роботі керівн орг фондових бірж, контр д-ть інвест компаній. 7. Встан поряд введ бухг обліку 8. Контр ефект використ і зберіг закріп за підпр майна. Має право одерж від держ орг необх інформ з питань його д-ті, обмежувати а в необхід випадку призупиняти фін з держ Б при незак витрач коштів, та інші повнов.

Державне казначейство – має таку структуру: Управ держ казнач, управ держ казнач в Криму, област, м. Києва та Севаст., відділення. Ф-ції: 1. орг викон держ Б і контр за його викон. 2. Контр за надходж і використ коштів держ позабюдж фондів 3. Фінансує видатки держ Б 4. Управ держ внутр і зовн боргом. 5. Має великі контр повнов: провод перевірки фін докум про зарах, перерах і використ бюджет коштів, одерж пояснення. Довідки, відомості орг держ влади і на підпр. 6. Отримув в устан банків відомості про стан рахунківі опер на рахунках 7. Вимагати від посад осіб усунення порушень 8. Має пр призупиняти фінансув з держ Б при незак витрачанні коштів 9. Вилучати раніше надані кошти при їх нецільов використ.

Держ Контр Ревіз Служба – діє в системі орг Мінфіну її керівник – заступник міністра фінансів. Структура : Головне КРУ, КРУ в Криму, област, м. К і С. , КР підрозділи в район, містах, районах у містах. Завдання КРС – здійсн держ контр за витрач коштів і матер цінностей , достов бухг облік і звітн в орг держ влади, держ підпр і орг. Повнов КРС: ревізії, перевірки, припиняти опер на рахунках,обстежувати склади, сховища та опечатувати їх, вилучати документи, накладає стягнення передбачені з-ном “Про КРС” та “Про подат службу”.

Держ податкова служба – Система : ДПСУ, ДПА в Криму, областях, м. К і С., ДПІ в район, містах, район у містах.

В складі орг ДПС знах відпов підрозділ по боротьбі з відповідн податк порушеннями – Податкова Міліція.

Завдання ДПС: забезпечити додержання з-ва про податки, повний облік всіх платників та інших обов”язк платежів, здійсн контролю і забезп правельн обчислен і сплати платежів.

Податкова Міліція – її начальник є першим заступником голови податкової адміністрації. Ф-ції : оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, охоронна, контроль за додерж податк з-ва.

Державна пробірна служба – уряд орган держав управління, що дії в складі мінфіну та йому підпорядков. Бере участь в реаліз держ політ в сфері держ пробірн контролю за якістю дорогоцін металів та дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, які містять дорогоцінні метали і за опер з ними.

Комітет у справах нагляду за страховою діял і його орг на місцях – здійсн контрольн-нагляд функції в сфері страхування. Веде єдиний держ реєстр страховиків, видає ліцензію на проведення страх д-ті, здійсн контр за платоспроможн страховиків, щодо виконання страх зобов”яз перед страхувальниками.

Контр д-ть НБУ виникає з ф-цій: надає дозвіл на створ комерц банків шляхом реєстрац, здійсн контроль за додерж ними банків з-ва, здійсн банк регул і нагляд.

Відомчий фін контроль – здійсн спец контр ревіз підрозд міністерств та інших центр орг, які підпоряд міністерству або керівнику.

Повсякденний відом контр – здійснюється головним старшим бухгалтером підпр.

Контр головних старших бухгалтерів – ведуть бухг облік , проводять ревізії, перевірки, контрол прийом і відпуск товарно-матер цінност , витрачання фонду зарплати,додерж касової дисципліни та інші.

Аудит – перевірка публічної бухгалтерської звітності обліку первинних документів та іншої інформ, щодо фін-госп діяльн госп з метою визнач достов їх звітн, обліку, його повноти та встановлен нормам.

+8 Держказначейство, 3-рівнева стр-ра:1)управління ДК, керівник-заст.міністра фін,2)упр-ня ДК в обл,АРК, Києві і Сев,3) відділення ДК.Завдання:1)орг-я викон держбюдж,2)контроль за його вик-м,3)контроль за надходж і викор коштів держ позабюдж коштів4)упр-ня коштами держбюдж і позаб фондів,5)фінан-ня видатків держбюдж 6)упр-ня держ внутр і зовн боргом. Великі конр.повноваж: 1.проводити перевірки фін док-в про зарах-ня, перерах і викор-ня бюдж коштів,2.одерж-ти поясн, довідки і відомості орг-вдерж влади на підпр-вах незал від форм вл-ті 3.отрим-ти в установах банків відом-ті про стан рах-ків і операцій на них 4.вимагати від посад осіб усунення порушень і вжиття заходів 5. Право припиняти фін-ня з держбюд при незакон витрач кошт 6.вилучати раніш надані в пор-ку фін-ня кошти при їх нецільов викор

+9. Види і методи фінансового контролю

В залежності від часу:

• Попередній

• Поточний(оперативний)

• Наступний

Попередній – здійснюється на стадії розробки прогностичних розрахунків і має на меті перевірку їх обґрунтованості, здійснюється до початку реалізації рішень і здійснення фінансових операцій.

Поточний – здійснюється під час виконання планів, проведення операцій, реалізації матеріальних цінностей.

Наступний – по наслідках фінансово-господарської діяльності, при розглядів і затвердженні звітів, після проведення фінансових операцій та списання матеріальних цінностей.

Завдання:

Оцінка досягнутого та розробка стратегії на майбутнє.

Методи(прийоми і засоби):

Вибір методів залежить від об’єкту контролю, мети і завдань, які стоять перед перевіряючи ми, організаційно-правової форми і т.д.

Методи:

Перевірки, ревізій, аналіз фінансово-господарської діяльності, звіти про фінансово-господарську діяльність на засіданнях рад, інвентаризації, обстеження, інспекції, спостереження.

Методика: конкретні прийоми і засоби конкретних дій, показує як і в якому порядку проводити перевірки, з чого починати і чим закінчувати.

Основні методи: перевірка і ревізія

ЗУ „Про КРУ” визначає перевірку –це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій або їх підрозділів.

Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія (revisio- лат. перегляд) – це метод документального контролю за діяльністю підприємств, установ, організацій, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірність обліку і звітності, спосіб документального покриття недостач, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складають акт.

Планові ревізії, позапланові(раптові), повні, часткові(вибіркові)

Види: документальні і фактичні

Документальні - передбачають перевірку наявності необхідних фінансових документів, їх оформлення, облік збереження.

Фактичні – перевірка наявності грошових коштів, матеріальних цінностей і їх відповідність з документами. Інвентаризація.

Комплексні: проводяться працівниками

Кожна ревізія, а також інші конкретні заходи обов’язково повинні плануватися і цей план мусить включати:

1. тему контрольного заходу(мусить бути обгрунтована)

2. назва суб’єкта господарювання, який підлягає контролю і місце його розташування.

3. термін закінчення контрольного заходу

4. період, який підлягає контролю

5. перелік суб’єктів державного фінансового контролю, які будуть спільно проводити контрольні заходи за їх погодженням.

Кожне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади самостійно розробляють внутрішні нормативно-правові акти, з організації та виконання контрольних заходів.

+10. Бюджет— це план утворення і використання фінан­сових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автоном­ної Республіки Крим та місцевими органами самоврядування. Державний бюджет України — це загальнодержавний фонд коштів, з якого органи державної влади отримують кошти для матеріального опосередкування свого функціонування.

Бюджет у кожній державі відіграє і правову роль, оскільки він всюди затверджується законом. Законом про бюджет на орган виконавчої влади покладається обов'язок зібрати певну суму

коштів і дозволяється витратити ці кошти на видатки, пов'я­зані із безперервним її функціонуванням. Правове призначен­ня бюджету полягає в тому, що він надає владі, яка його зат­верджує, вище і постійне керівництво у веденні фінансового господарства, а також попередній періодичний нагляд і конт­роль над діяльністю органів виконавчої влади.

Бюджет має і політичне значення, оскільки законодавчий орган за своїм волевиявленням затверджує об'єм видатків і до­ходів бюджету на планований рік і цим ставить уряд під свій контроль.

Також велику рольбюджет відіграє у подолання кризових явищ і зупинення спаду виробництва, зміцнення фінансово-кредитної і грошової системи. У соціальній сфері держава намагається не допустити подальшого спаду життєво­го рівня населення, поступово запровадити нові елементи соці­ального забезпечення, удосконалити форми надання допомоги малозабезпеченим громадянам. Держава піклується про оборону країни і фінансує витрати, пов'язані із здійснен­ням цієї функції. Держава фінансує видатки, пов'язані з існу­ванням правоохоронних органів, органів державної виконавчої влади. Для виконання цих завдань потрібні величезні суми коштів, які держава в першу чергу може одержати з бюджету.

Ці зав­дання визначають витрати бюджету. Перехід до ринкової еко­номіки робить основним доходним джерелом бюджету подат­кові платежі, особливо надходження податку на добавлену вартість, акцизного збору, податку на прибутки підприємств, на прибуток населення, а також інших обов'язкових платежів.

Виходячи з вищевикладеного, бюджет держави можна виз­начити як установлений нормами закону, прийнятого Верхов­ною Радою або рішеннями місцевих рад, план утворення і ви­користання централізованого (для держави або певної тери­торії) фонду коштів, необхідного для здійснення їх завдань і функцій держави в цілому і органів місцевого самоврядування.

+11. Бюджетний устрій в Україні

бюдж сист — це заснована на економічних відносинах, врегульова­них правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави.

Кожна держава має свою бюджетну систему і встановлює принципи її побудови, з тим щоб власний бюджет мала сама держава, її частини (якщо це федерація) і всі адміністративно-територіальні одиниці, тобто бюджетний устрій в державі виз­начається формою державного устрою і включає в себе органі­зацію бюджетної системи, принципи її побудови, повноважен­ня законодавчих та виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів. Закон України “Про бюд сист Укр” встановив: “Бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюд­жетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими лан­ками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визна­чається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу. Бюджетний устрій залежить від державного устрою. В зв'язку з цим бюджетна система України складається з двох рівнів: держ бюдж та республ бюд Автон Респи Кр і місц бюдж.

Бюджетний устрій в Україні грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і само­стійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності бюджетної системи забезпечується існу­ванням єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюд­жетної системи. Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків, які на підставі законодавства включаються в нього і за рахунок яких повинні покриватися всі витрати, що фінансуються з нього. Принцип достовірності — це формування бюджету на ре­альних показниках, науково обгрунтованих нормативах та відоб­раження у звіті про виконання бюджету, тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банку

Принцип гласності означає обов'язковий відкритий розг­ляд бюджетів усіх рівнів на сесіях представницьких органів — Верховній Раді України і на радах місцевих органів самовряду­вання. Другою, нерозривною частиною цього принципу є публічність, тобто обов'язкове обнародування бюджетних ма­теріалів.

Велике правове значення в бюджетному устрою кожної дер­жави має принцип спеціалізації показників доходів і видатків бюд­жетів

12 - - - розруковано

+13. Бюджетний процес— це процес прийняття закону про державний бюджет, тобто понят­тя бюджетного процесу тотожне поняттю законодавчого про­цесу. Формування бюджету — система суспільних відносин, пов'я­зана з плануванням органами виконавчої влади пріоритетних видатків, вишукуванням достатніх для цього джерел, виданням цими органами ряду правових актів, що регулюють процес пла­нування. Процес складання проекту бюджету закінчується ви­робленням проекту бюджету і проекту закону. Ці проекти і цілий ряд документів, передбачених законом “Про бюджетну систе­му України”, подається Кабінету Міністрів України. Безумов­но, закон про Державний бюджет посідає головне місце серед бюджетно-правових актів, як і завжди він має провідне значен­ня в їх системі, але не є єдиним, що регулює суспільні відноси­ни під час формування бюджету. Складається спочатку проект бюджету, а потім за узагальнюючими показниками складається проект закону про Державний бюджет.

Прийняття закону про державний бюджет — це тільки ство­рення юридичних можливостей для здійснення волі законо­давчого органу. Прийняттям закону закінчується формування бюджету, коли органи законодавчої і виконавчої влади викори­стовують свої права і обов'язки щодо складання і затверджен­ня бюджету і застосовують правові норми, які регулюють ці стадії.

Повний цикл бюджетного процесу, тобто період з початку складання проекту бюджету до затвердження звіту про його виконання триває понад два роки. У ході здійснення окремих етапів діяльності з бюджетом, які мають назву стадій бюджет­ного процесу, реалізуються бюджетні повноваження всіх суб'єктів бюджетних правовідносин. Бюджетний процес є фор­мою або засобом здійснення матеріальних бюджетних прав, які надані учасникам бюджетного процесу законодавством. Стадії: складання проекту бюджету, розгляду проекту бюджету , затвердження бюджету., виконання бюджету. Головна стадія бюджетного процесу — виконання бюдже­ту, під час якого слід добитися виконання приписів закону про Державний бюджет.

Всі стадії бюджетного процесу засновуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, дотриму­вання бюджетної дисципліни і постійний контроль за вико­нанням усіх видів бюджетів. Згідно з статтею 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюд­жету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова па­лата.

+14. Складання, розгляд і затвердження Державного бюджету

Процес складання, розгляду і затвердження Державного бюджету починається з того, що не пізніше 1 червня року, який передує плано­вому, у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний рік. З доповіддю про ос­новні напрямки державної політики на наступний бюджетний період виступає Прем´єр-міністр України або, за його дорученням, міністр фінансів України.

Проект Основних напрямків державної політики на наступний державний період (Бюджетної резолюції) до Верховної Ради України подає Кабінет Міністрів України. Він містить такі основні пропозиції:

а) граничний розмір дефіциту (профіциту) Державного бюджету України до прогнозованого річного обсягу валового внутрішнього продукту у відсотках; б) частка прогнозованого річного обсягу валового внутрішнього продукту, що підлягає перерозподілу через зведений бюджет України; в) граничний обсяг державного боргу та його структура; г) частка міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюд­жету і коефіцієнт вирівнювання для місцевих бюджетів; д) частка капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетні напрямки їх використання; є) взаємоузгодженість Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді; є) зміни до законодавства, прийняття яких є необхідним для ре­алізації бюджетної політики держави; ж) перелік головних розпорядників коштів Державного бюджету України; з) перелік захищених статей видатків бюджету; и) обґрунтування необхідності поділу зведеного бюджету на за­гальний та спеціальний фонди.

На підставі парламентських слухань Верховна Рада України прий­має постанову про схвалення або взяття до відома Основних на­прямків бюджетної політики на наступний бюджетний період (Бюд­жетної резолюції). Всю поточну роботу із складання проекту Державного бюджету виконує Міністерство фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Проект бюджету складається на основі макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік. Прогнозовані показники на плановий рік Міністерство фінансів України доводить до міністерств, відомств та інших органів державної влади. У двотижневий термін міністерства, відомства та інші органи державної влади подають Міністерству фінансів свої про­позиції з відповідними розрахунками й обґрунтуваннями. Після розгляду наданих пропозицій міністерств, відомств, інших органів Міністерство фінансів складає проект зведеного і Державного бюджетів України та подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України. Останній розглядає на своєму засіданні, приймає постанову щодо Закону «Про Державний бюджет України» і подає його на розгляд Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує пла­новому.

Складання, розгляд, затвердження, виконання місцевих бюджетів Особливістю бюджетної політики на сучасному етапі є формування бюджету за програмно-цільовим методом. Складання бюджету передбачає визначення та аналіз ресурсів, необхідних для реалізації програм і, відповідно, досягнення поставлених цілей та оцінка очікуваних результатів. На цьому етапі головний розпорядник коштів на підставі плану своєї діяльності на коротко-та середньостроковий періоди більш чітко розподіляє людські, матеріальні та інші ресурси, необхідні для виконання певної програми, обраховує їх вартісну оцінку, і приводить у відповідність до можливостей бюджету. У результаті подається бюджетний запит Міністерству фінансів для включення відповідної програми до бюджету. При цьому, обсяг видатків на відповідну бюджетну програму визначається виходячи з результатів роботи головного розпорядника у минулих та поточному роках, оцінки плану його діяльності на коротко- та середньостроковий періоди щодо відповідності програмним та прогнозним документам Уряду, очікуваних результатів реалізації програми на плановий та наступні роки, та граничного обсягу видатків головного розпорядника, доведеного Мінфіном.

+15.Організація виконання держого бюджу 1. КМУ забезпечує виконання Держого бюджу України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Держого бюджу України, 1. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Держого бюджу України, яка передбачає здійснення Держим казначейством України: 1) операцій з коштами держого бюджу; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджних коштів; 3) контролю бюджних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання держого бюджу.

Виконання Держого бюджу України за доходами

1. Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджу і має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджного періоду. 2. Держе казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Держому бюджу України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджу. 3. Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до держого бюджу податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства. 4. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи держого бюджу зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Держого бюджу України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

5. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи держого бюджу визнаються зарахованими в доход держого бюджу з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок держого бюджу.

Виконання Держого бюджу України за видатками

1. Стадіями виконання Держого бюджу України за видатками визнаються: 1) встановлення бюджних асигнувань розпорядникам бюджних коштів на основі затвердженого бюджного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджних коштів; 3) взяття бюджних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджних програм.2. Відповідно до затвердженого бюджного розпису розпорядники коштів Держого бюджу України одержують бюджні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджний період відповідно до бюджних призначень.

3. Держе казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджних коштів розпису Держого бюджу України. 4. Розпорядники бюджних коштів несуть відповідальність за управління бюджними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом. 5. Розпорядники бюджних коштів беруть бюджні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджних асигнувань, встановлених кошторисами.

8. Держе казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Держого бюджу України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджних коштів бюджному асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджних коштів невикористаних бюджних асигнувань.

+16. Звітність про виконання бюджетів

Бюджетний цикл за певним бюджетом закінчується опри­людненням звіту про виконання бюджету. Конституція Украї­ни встановила, що Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає Верховній Раді України звіт про виконання дер­жавного бюджету України (ст. 97).

Стаття 40 Закону України “Про бюджетну систему Украї­ни” встановила строк подання звіту про виконання Державно­го бюджету за попередній рік — 1 травня, але не встановлено строку затвердження такого звіту. Наприклад, звіти про вико­нання Державного бюджету у 1994 та 1995 роках досі не затвер­джені, вони поверталися Кабінету Міністрів, але до цього часу звіти не оприлюднені, як цього вимагає Конституція.

Звіт про виконання Державного бюджету України представ­ляє на засіданні Верховної Ради України Кабінет Міністрів України.

До звіту про виконання Державного бюджету України до­даються пояснення щодо всіх відхилень від затвердженого За­кону про Державний бюджет України як по доходах, так і по видатках.

Звіти про виконання республіканського бюджету Автоном­ної Республіки Крим, обласного, міського (крім міст районно­го підпорядкування), районного, районного в місті бюджету складають відповідно Міністерство фінансів Автономної Рес­публіки Крим, фінансове управління (відділ) виконавчих органів міської, районної в місті рад місцевого самоврядування про виконання міського бюджету (міст районного підпорядкування), селищного та сільського бюджету — виконавчі органи відпо­відних рад.

Виходячи із змісту статті 61 (ч. 3) Закону України “Про місце­ве самоврядування в Україні”, звіт про виконання обласних і районних бюджетів складають відповідні державні адміністрації.

Протягом 2 тижнів після подання матеріалів про виконан­ня бюджету Верховній Раді комітети розглядають звіт і готують висновки. Звіт про виконання Державного бюджету повинен бути розглянутий не пізніше 1 травня. На засіданні Верховної Ради заслуховуються висновки Комітету з питань бюджету та інших комітетів.

Після обговорення приймається постанова про звіт про виконання Державного бюджету.

Верховна Рада може і не затвердити звіт про виконання бюджету і розглянути питання про відповідальність державних органів і посадових осіб виконавчої влади за порушення бюд­жетного законодавства. Затвердженням звіту про виконання бюджету Верховна Рада України здійснює контроль за його виконанням, оцінює правомірність дій органів виконавчої вла­ди, доцільність змін, що вносилися в бюджет піл час його ви­конання. Затвердження звіту про виконання бюджету є схва­ленням дій органів виконавчої влади, які виконували приписи Ради, що містилися в акті про бюджет.

Постанови про затвердження звіту про виконання бюдже­ту, як і самі акти про бюджет (закон і рішення місцевих Рад) публікуються і доводяться до загального відома.

+17. Поняття і система державних доходів

Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ре­сурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. Причому викорис­товує лише ту частину, яка переходить у її власність у вигляді різного виду платежів.

Держава для покриття своїх видатків залучає в своє розпо­рядження частину доходів різних власників — не тільки дер­жавних, але й комунальних, громадських, приватних підпри­ємств, а також громадян. Причому держава, не будучи власни­ком цих доходів, за допомогою фінансово-правових норм регулює відносини, пов'язані з переходом частини доходів, що належать іншим власникам, до неї.

Платежі юридичних осіб — підприємств різних форм влас­ності і громадян регулюються законодавством України.

Систему державних доходів характеризує певна єдність, що забезпечує єдиний підхід при поділі доходів різних рівнів (дер­жавні, Автономної Республіки Крим, місцеві тощо)1.

Єдина система державних доходів не виключає, а, навпаки, припускає класифікацію їх на різноманітні групи. В основі кла­сифікації можуть лежати різні підстави. Найбільш принципо­вим є поділ доходів держави в залежності від порядку форму­вання їх системи.

В цьому випадку їх можна поділити на:

— централізовані доходи, що залишаться в розпорядженні держави і надходять на формування централізованих грошових фондів (державного і місцевого рівнів, Пенсійного фонду Ук­раїни, Фонду сприяння зайнятості населення і т.д.). Централі­зовані державні доходи, перш за все, формуються за рахунок податкових надходжень та інших, що складають основу доходної частини бюджету;

— децентралізовані доходи, що надходять в розпорядження окремих державних підприємств, установ і організацій, що формуються за рахунок їх доходів і використовуються відповід­но до їх фінансових планів.

Диференціація доходів за джерелами утворення дає мож­ливість деталізувати їх склад і визначити форми надходжень їх у централізовані фонди. Так, доходи від юридичних осіб і грома­дян-підприємців складаються з:

1) доходів, які безпосередньо надходять від них у формі: податків, рентних платежів, відрахувань на покриття витрат на геологорозвідувальні роботи, внесків у пенсійний фонд та на соціальне страхування тощо;

2) платежів за користування природними ресурсами та пла­ти за забруднення природного середовища, відрахування на будівництво та ремонт автомобільних доріг;

3) плати за надання послуг органами держави (державне мито, мито, митні збори, збори за державну реєстрацію, про­бірний збір тощо).

Доходи від населення надходять у формі державних і місце­вих податків, платежів у Пенсійний фонд та добровільних внесків (придбання облігацій державних та місцевих позик).

Таким чином, під системою доходів державного бюджету можна розуміти взаємозв'язок всієї сукупності доходів та її ди­ференціацію на окремі групи і види.

Виходячи з економічного змісту і особливостей правового регулювання доходів, їх можна об'єднати в такі групи:

1) податки;

2) доходи від інших обов'язкових платежів;

3) доходи від державного кредиту;

4) доходи від обов'язкового майнового і особистого страху­вання.

Особливості правового регулювання цих груп доходів доз­воляють об'єднати відносини, в процесі яких доходи від різних джерел поступають у власність держави, в окремі інститути ве­ликого розділу державних доходів.

+18. Фінансовий контроль недержавних організацій(АУДИТ)

Поява і розвиток господарюючих структур, заснованих на недержавній формі власності, спричинили необхідність появи в Україні аудиторського фінансового контролю.

В законі аудит визначено законодавцем як перевірка пуб­лічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансова-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами госпо­дарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, пе­редбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит). Зат­рати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Більшість аудиторів України об'єднані в аудиторські фірми. Аудиторська фірма — це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займається виключно наданням аудиторських послуг.

Аудиторські фірми представляють аудиторські висновки та офіційні документи. Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Законодавець передбачив випадки, коли аудит обов'язковий для:

— підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній. підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності. сть яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ організацій, що повністю утримуються за рахунок держав-бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

— перевірки фінансового стану засновників комерційних з, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

— емітентів цінних паперів;

—державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форм власності;

— порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Всі господарюючі суб'єкти, для яких законодавством вста­новлено обов'язкове проведення аудиту, зобов'язані до 1 груд­ня поточного року повідомити відповідним податковим інспек­ціям про укладення угоди на аудиторську перевірку.

Крім того, господарюючі суб'єкти, перераховані в першій групі суб'єктів, для яких проведення аудиту обов'язкове, зобо­в'язані подати аудиторське заключення та інші документи пуб­лічної бухгалтерської звітності у відповідну податкову адмініст­рацію України протягом дев'яти місяців року, наступного за звітним. Подання аудиторського заключення у відповідну по­даткову адміністрацію здійснюється не пізніше десяти днів після закінчення аудиторської перевірки. У випадку неподання або невчасного подання аудиторського заключення відповідним податковим адміністраціям з вини господарюючого суб'єкта до нього застосовуються адміністративні штрафи та інші фінан­сові санкції згідно з чинним законодавством України.

Публічна бухгалтерська звітність у всіх інших випадках по­винна бути перевірена аудитором (аудиторською фірмою) і може оприлюднюватись протягом року, наступного за звітним. При цьому відповідальність за дотримання порядку ведення бухгал­терського обліку, визначеного законодавством України, своє­часне і повне надання бухгалтерської звітності користувачам і аудиторам покладається на керівника господарюючого суб'єкта.

+19. Контрольно-ревізійна служба: функції і повноваження

Державна Контрольно-ревізійна служба в Україні складаєть­ся з Головного контрольно-ревізійного управління і контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних відділень і груп в районах, містах і районах в містах.

Головним завданням є здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їх зберіганням, станом і дос­товірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, фондах, бюджетних устано­вах, а також на підприємствах і в організаціях, які одержують кошти з бюджетів всіх рівнів чи державних валютних фондів.

Вони здійснюють головним чином на­ступні функції:

— організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі по проведенню ревізій і перевірок, обговорюють підсумки доку­ментальних ревізій і перевірок і у випадках, передбачених чин­ним законодавством, інформують про них органи законодавчої і виконавчої влади;

— здійснюють ревізії і перевірки фінансової діяльності, стану зберігання коштів і матеріальних цінностей, достовірності об­ліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних коміте­тах і інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, в бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які одержують кошти з Державного бюджету місце­вих бюджетів або державних валютних фондів;

— перевіряють правильність використання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, шо діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

— проводять ревізії і перевірки повноти оподаткування, пра­вильності збереження і витрачання валютних коштів;

— здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень виявлених попередніми ревізіями і перевірками;

— розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій і перевірок;

— здійснюють методичне керівництво і контроль за діяль­ністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, уза­гальнюють досвід проведення ревізій і перевірок і розповсюд­жують його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції по вдосконаленню контролю.

Контрольно-ревізійні відділення і групи в районах, містах і районах в містах виконують в основному такі ж функції.

З метою успішного здійснення своїх функцій Головне кон­трольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійне управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійні відділення і групи в районах, містах і районах в містах наділені правом:

-- проводити ревізії і перевіряти в міністерствах, держав­них комітетах і інших органах державної виконавчої влади, дер­жавних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові і бухгалтерські документи, звіти, кошториси і інші до­кументи, що підтверджують надходження і витрачання коштів і матеріальних цінностей, здійснювати перевірку фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

— вільно входити в склади, сховища, виробничі й інші при­міщення з метою їх обстеження і з'ясування питань, пов'яза­них з ревізією чи перевіркою. Призупиняти на розрахункових та інших рахунках в банках та інших фінансово-кредитних ус­тановах операції у випадках, коли керівництво об'єкта ревізії чи перевірки перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки;

— залучати на договірних началах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів буді­вельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших пере­вірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на такі цілі коштів;

— вимагати від керівників об'єктів ревізії чи перевірки про­ведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, а в необхідних ви­падках опечатувати каси і касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні підробок, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до завершення ревізії чи перевірки, скла­даючи при цьому акт вилучення і копії чи реєстри вилучених документів;

— одержувати від Національного банку України і його ус­танов, комерційних банків і інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції і залишки коштів на рахунок об'єктів ревізії та перевірок, а від інших підприємств та організацій, в тому числі недержавної форми власності — довідки і копії документів про операції і роз­рахунки з об'єктами, що ревізуються або перевіряються;

— одержувати від службовців і матеріально відповідальних осіб об'єктів ревізій та перевірок письмові пояснення з питань, Що виникають в ході ревізій і перевірок;

— пред'являти посадовим особам і іншим службовцям об'єктів ревізій та перевірок вимоги про усунення виявлених порушень законодавства з питань зберігання і використання державної власності і фінансів, перераховувати до бюджету виявлені ревізіями чи перевірками приховані або занижені ва­лютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про призупинення бюджетного фінансування і креди­тування у випадках, коли одержані підприємством, установою чи організацією кошти і позики використовуються з порушен­ням чинного законодавства;

— вилучати в дохід держави кошти, одержані міністерства­ми, відомствами, державними комітетами і фондами, підприє­мствами, установами і організаціями за незаконними угодами, без передбачених законом підстав і з порушенням чинного за­конодавства;

— у випадках, передбачених законодавством, накладати на керівників та інших службовців підприємств, установ і органі­зацій адміністративні стягнення;

— застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені пунктом 7 статті 11 Закону України “Про держав­ну податкову службу в Україні”.

+20. Податки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Податкова система побудована з урахуванням специфічних особливостей — елементів податку, визначення яких означає виокремлення його з числа інших явищ податкових правовідносин, на основі яких-небудь ознак, рис тощо.

Є такі елементи податку: 1) суб'єкт і об'єкт; 2) податкова база, порядок обчислення податку, джерело і порядок сплати; 3) податковий період і одиниця оподаткування; 4) податкова ставка пільги, строки сплати податку, звітний період.

Суб'єкти податку є "формальним платником податків", тобто це індивідуальна чи колективна особа, що несе юридичну відповідальність за сплату податку, або як кінцевий платник податків, котрий формально не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавчо встановлену систему перекладення податку.

Податок сплачується за рахунок власних коштів суб'єкта оподаткування або включається до ціни товарів послуг. Платник податків може реалізовувати свої обов'язки зі сплати податку безпосередньо або через представника. Представництво може бути у таких формах; • за законом; • уповноважене. Законними представниками є особи, уповноважені представляти інтереси платника податків. Це представники: • підприємства — керівник, головний бухгалтер, уповноважені особи; • консолідована група платників податків — законні представники головного підприємства, що входить до складу цієї групи; • фізичні особи — батьки, усиновлювачі, опікун або інші особи за наявності в них документів, які засвідчують про їхні родинні зв'язки чи відповідні повноваження.

Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально завіреного договору чи довіреності.

Якщо особа через об'єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, — безхазяйне, за ініціативою податкового органу, податкового або іншого суду може бути призначено офіційного представника. Офіційними та уповноваженими представниками не можуть бути судді, слідчі або прокурори, посадові особи податкових органів. Правовідносини платника податку і держави визначаються за принципом постійного місцеперебування або місце проживання (принцип резидентства), згідно з яким платників податків поділяють на осіб, які:

• мають постійне місце проживання або місцеперебування у певній державі (резиденти); • не мають постійного місця проживання або місцеперебування на певній державній території (нерезиденти).

Важливою відмінністю цих двох груп платників податків є те, що в резидентів під оподаткування підпадають доходи, отримані як на території певної держави, так і поза нею, у нерезидентів — тільки доходи, отримані з джерел у державі.

+21. Податкова система — це сукупність різних видів податків, які справляються в державі. Побудова податкової система повинна спиратись на наукові основи, які передбачають застосування та­ких вимог, як системність, встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Ви­мога системності полягає в тому, що податки повинні бути взає­мопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її еле­ментами. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг коштів, якого потребує держава для виконання покладених на неї функцій. Правову основу системи доходів держави ста­новлять відносини власності, а вихідними принципами побудо­ви податкової системи є: стимулювання підприємницької вироб­ничої діяльності та інвестиційної активності, обов'язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обгрунтованість, рівномірність сплати, єдиний підхід, доступність

Податкову систему України можна представити у вигляді трьох основних підсистем:

• підсистема оподаткування юридичних осіб

• підсистема оподаткування фізичних осіб

• збори в державні цільові фонди

Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, їх складають одні структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.

Податкова система

Принципами побудови системи оподаткування є:

стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Стаття 3 Закону України “Про систему оподаткування” вста­новлює принципи побудови та призначення системи оподат­кування: система оподаткування будується за принципами обо­в'язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян та забезпечує надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.

В Україні розмежування податків йде по двох рівнях: на державні і місцеві. За державним бюджетом закріплюються більшість загальнодержавних податків і зборів, за республікансь­ким Автономної Республіки Крим і місцевими бюджетами зак­ріплюється частина загальнодержавних податків (повністю або за певними нормативами) і місцеві податки і збори. Загально­державні податки регулюють республіканський бюджет Авто­номної Республіки Крим і місцеві бюджети.

Поділ податків за рівнями компетенції органів державної влади означає закріплення за конкретними органами повнова­жень у галузі встановлення, зміни чи скасування податків. По­даткове регулювання здійснюється передусім на основі права (компетенції) державного органу влади вводити податки і зби­рати їх в процесі виконання бюджету. Стаття 1 Закону України “Про систему оподаткування” підкреслює, що встановлення скасування податків, зборів і платежів, а також пільг здійснюєть­ся Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим і місцевими радами, причому Верховна Рада Республіки Крим і місцеві ради можуть вводити додаткові пільги у галузі оподаткування в межах сум, що надходять до їх бюджетів.

+22. податкове право і податкові правовідносини

Податкове право як фінансово-правовий інститут являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів тадержавних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін.

Інститут податкового права є відокремленим комплексом юридичних норм, що забезпечують цільове регулювання відносин, пов'язаних з надходженням до бюджетів податків та зборів. Податкове право —- відносно самостійний сектор фінансового права і займає автономне становище щодо інших інститутів цієї галузі.

Податкове право містить досить велику сукупність фінансових норм, що об'єднані в певну систему. Остання розбита на групи, що мають специфічні особливості, логічну структуру, об'єктивний склад. Система податкового права — сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру податкового права, зміст і особливості розміщення норм, які регулюють податкові правовідносини.

Норми податкового права залежно від особливостей відносин, ним урегульованих, розподіляють на окремі структурні підрозділи. У системі складного інституту податкового права існує кілька підсистем інститутів, які можна згрупувати в розділи.

Загальна частина податкового права включає інститути, які закріплюють загальні підходи до регулювання системи оподаткування, що стосуються всіх видів податків і зборів, всіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, винесені, так би мовити, за дужки. У дужках — інститути Особливої частини, саме до яких застосовуються положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, зумовленому певним податком чи збором. До Загальної частини віднесено норми, які визначають характер інституту податкового права, зміст податкової системи, податку, елементи юридичної конструкції податку, підстави відповідальності за порушення податкового законодавства, усунення подвійного оподаткування тощо.

Особлива частина податкового права містить систему інститутів, які деталізують податкову систему в цілому та визначають конкретні механізми окремих податків і зборів. Саме Особлива частина й охоплює правові механізми елементів податкової системи.

 Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин — фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державне розпорядження, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов’язки суб’єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми. Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як владно-майнові, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно-майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне положення суб’єктів у конкретних податкових правовідносинах. При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, наділений певними повноваженнями. Інший суб’єкт виконує в основному юридичний обов’язок за встановленими для нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується тільки ступінь владного характеру в них.    Платник податків не має права за своїм розсудом розпоряджатися частиною майна, що у вигляді певної грошової суми підлягає внесенню до бюджету чи позабюджетного цільового фонду. В цьому обов’язку втілений публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає і законодавчу форму закріплення податку, обов’язок його сплати, примус при забезпеченні цього обов’язку, однобічний характер податкових обов’язків.    Податкові правовідносини є різновидом правовідносин, тому їм притаманні всі ознаки останніх. По-перше, вони виникають на підставі фінансово-правової норми як форми її реалізації. По-друге, мають владний характер, який за своїм змістом виражає інтереси держави. При цьому податкові правовідносини мають свої специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом правого регулювання, — вони виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності держави, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як публічно-правові відносини.    За своїм змістом податкові правовідносини є економічними. Ю. А. Ровинський підкреслює, що головною особливістю фінансових правовідносин є те, що вони виступають юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, що, у свою чергу, є формою певних економічних відносин. Фінансові відносини, що складають зміст фінансової діяльності держави, виступають як різновид економічних відносин, саме тих, котрі мають вартісну форму.    Однією з характерних рис податкових правовідносин є їх грошовий характер. Об’єкт правового регулювання — гроші у вигляді податкових надходжень з позиції саме публічно-правового регулювання. С. Д. Ципкін підкреслював, що кінцевою метою фінансових відносин завжди є рух грошових коштів, що і виникають з приводу грошових коштів.    Податкові правовідносини є публічними, тобто такими, що пов’язані та випливають з влади. Вони є формою реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб’єкти фінансового права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин є суб’єкт, що має право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений нею орган).

+23 податковий закон і його елементи Закріплений в ст. З Закону України "Про систему оподаткування в Україні" принцип єдиного підходу, який передбачає забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку та збору, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку та збору, податкового періоду, ставок податку та збору, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг. Тобто податкові правовідносини виникають лише на підставі законодавчого акту, прийнятого у відповідності зі ст. 92 Конституції України і Законом України "Про систему оподаткування", в якому обов'язково повинні бути визначені наведені вище елементи закону. Елементи закону про податок Суттєві - ті, без яких податкове зобов'язання і порядок його виконання не можуть вважатись визначеними: платник податку (суб'єкт податку), об'єкт податку, предмет податку, метод обліку податкової бази, податковий період, одиниця оподаткування, податкова ставка і метод оподаткування, порядок розрахунку податку, звітний період, строки сплати податку, способи і порядок сплати, податкові пільги. Факультативні - ті, відсутність яких не впливає на міру визначеності податкового зобов'язання, однак суттєво знижує гарантії належного виконання цього зобов'язання. До них відносяться: порядок утримання і повернення неправильно утриманих сум податку, відповідальність за податкові правовідносини. Суб'єкт оподаткування. Закон України „Про систему оподаткування в Україні" встановлює, що платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори. Даний Закон не містить критерію розмежування суб'єктів оподаткування за принципом юридичного та фактичного обов'язку сплати податків і зборів. Таке розмежування дається лише в науковій літературі. Суб'єкт оподаткування - це особа, на яку покладено обов'язок сплатити податок. Носій податку - це особа, яка несе тягар оподаткування. Ці категорії можуть співпадати в одній особі залежно від методу стягнення податків. Так, при прямому оподаткуванні суб'єкт і носій податку співпадають; при непрямому оподаткуванні формальний платник - суб'єкт перераховує реальні кошти носія податку, отримані першим при реалізації. Платник податку може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками в залежності від діяльності, яку він здійснює, володіючи майном, або за інших обставин, у випадку наявності яких виникає податковий обов'язок. Податковий агент - особа, інша ніж платник податку, на яку покладається обов'язок відносно нарахування податку, утримання його з платника і перерахування в бюджети сум податків.

+24 порядок складання проекту державного бюджету україни Бюджетне планування охоплює складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Завдання формування бюджету: 1) достовірне визначення обсягу та джерел формування бюджету; 2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами й галузями; 3) збалансування бюджету. Принципи бюджетного планування: — регулювання бюджетних питань єдиними правовими нормами; — адресний і цільовий характер спрямування бюджетних коштів; — безперервність планування; — стабільність фінансових показників; — балансовий метод. Зміст бюджетного планування: — визначення бюджетної політики; — розробка управлінських стратегій; — оцінка потреби, пріоритетів і можливостей бюджету; — розробка проекту бюджету; — оцінка ефективності проекту. Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України. Він встановлює порядок і строки складання проекту Державного бюджету України, відповідає за складання проекту. Міністр фінансів України на основі макропоказників економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний період визначає загальний рівень доходів, витрат бюджету і дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій до розробки проекту Державного бюджету України. Він також розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції по підготовці бюджетних запитів, які включають організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватись усі розпорядники. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність і зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних даних, які містять всю необхідну інформацію для складання проекту бюджету. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту в пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Включення бюджетного запиту в пропозиції проекту Державного бюджету України і усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів є першим етапом першої стадії бюджетного процесу. Другим етапом першої стадії слід вважати прийняття до 1 липня спеціальної постанови Верховної Ради України - бюджетної резолюції. Бюджетна резолюція - спеціальна постанова Верховної Ради України про основні напрямки бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Відповідно до неї формується проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України подає проект закону про Державний бюджет України та проект зведеного бюджету Кабінету Міністрів України для розгляду до 15 серпня, а також вносить пропозиції про строки і порядок цього розгляду.

+25 ПДВ

РОЗДІЛ V. ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Стаття 180. Платники податку

180.1. Для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України ( 92-15 ), а також:

особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону; { Абзац другий підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України) ( 92-15 ), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку ( 187-2011-п ), встановленому Кабінетом Міністрів України.

180.2. Особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

180.3. Особи, зазначені у пункті 180.2 цієї статті, мають права, виконують обов'язки та несуть відповідальність, передбачену законом, як платники податку.

180.4. Положення цієї статті не поширюються на осіб - нерезидентів, які надають послуги з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги, що надається на безоплатній та безповоротній основі, відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду "Укриття" в Україні ( 996_004 ) та Угоди про грант (Проекту ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунка ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією ( 996_729 ).

{ Статтю 180 доповнено пунктом 180.4 згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

Стаття 181. Вимоги щодо реєстрації осіб як платників податку

181.1. У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

181.2. Якщо особи, не зареєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку.

Стаття 182. Добровільна реєстрація платників податку

182.1. Якщо особа, яка провадить оподатковувані операції і відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу не є платником податку у зв'язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими від встановленої зазначеною статтею суми та обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 відсотків загального обсягу постачання, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою.

Особа, статутний капітал або балансова вартість активів (основних засобів, нематеріальних активів, запасів) якої перевищує 300000 гривень та яка не є платником податку відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу, може добровільно зареєструватися незалежно від наявності здійснених нею оподатковуваних операцій та обсягу постачання товарів/послуг іншим платникам податку. { Пункт 182.1 статті 182 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

Стаття 183. Порядок реєстрації платників податку

183.1. Будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

183.2. У разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

183.3. У разі добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу, реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на податковий кредит і виписку податкових накладних.

{ Пункт 183.3 статті 183 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

183.4. У разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на загальну систему оподаткування, за умови, якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, з початку календарного року, реєстраційна заява має бути подана не пізніше 10 січня цього календарного року; у разі якщо такий перехід здійснюється упродовж календарного року, реєстраційна заява подається одночасно з поданням заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування.

При реєстрації осіб як платників податку, які обрали спрощену систему оподаткування, що передбачає сплату податку, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається одночасно з поданням заяви на право застосування спрощеної системи оподаткування.

{ Пункт 183.4 статті 183 в редакції Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

183.5. Особи, зазначені у пунктах 183.3 та 183.4 цієї статті (у разі добровільної реєстрації), можуть навести у заяві бажаний (запланований) день реєстрації як платника податку, що відповідає даті початку податкового періоду (календарний місяць), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на виписку податкових накладних.

При цьому реєстрація осіб, зазначених у пункті 183.4 цієї статті, здійснюється не раніше дати зміни системи оподаткування. { Пункт 183.5 статті 183 в редакції Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

183.6. У разі якщо останній день строку подання заяви припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за вихідним, святковим або неробочим робочий день.

183.7. Заява про реєстрацію особи як платника податку подається особисто такою фізичною особою або безпосередньо керівником або представником юридичної особи - платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та повноважень) до органу державної податкової служби за місцезнаходженням (місцем проживання) особи. У заяві зазначаються підстави для реєстрації особи як платника податку.

{ Пункт 183.7 статті 183 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

183.8. Орган державної податкової служби відмовляє в реєстрації особи як платника податку, якщо за результатами розгляду реєстраційної заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не здійснює постачання товарів/послуг або не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 цього Кодексу, або якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації згідно із статтею 184 цього Кодексу.

183.9. У разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку орган державної податкової служби зобов'язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про реєстрацію такої особи як платника податку не пізніше наступного робочого дня після бажаного (запланованого) дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві, або протягом 10 робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, якщо бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено чи такий день настає раніше дати, що припадає на останній день строку, встановленого для реєстрації платника податку органом державної податкової служби. Якщо бажаний (запланований) день реєстрації, зазначений у заяві особи, настає після завершення 10 робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, орган державної податкової служби зобов'язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про реєстрацію такої особи як платника податку не пізніше бажаного (запланованого) дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві.

183.10. Будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

{ Пункт 183.10 статті 183 в редакції Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

183.11. Оригінал свідоцтва про реєстрацію платника податку повинен зберігатися таким платником, а копії свідоцтва, достовірність яких засвідчена органом державної податкової служби, розміщуватися в доступних для огляду місцях у приміщенні платника податку та в усіх його філіях (відділеннях), представництвах.

183.12. Центральний орган державної податкової служби веде реєстр платників податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих як платники податку.

183.13. Для інформування платників податку центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює на своєму веб-сайті:

183.13.1. дані з реєстру платників податку із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника податку, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера, номера свідоцтва про реєстрацію платника податку, дати початку його дії;

183.13.2. інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників податку за заявою платника податку, з ініціативи органів державної податкової служби чи за рішенням суду, а саме про анульовані свідоцтва про реєстрацію платника податку із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дати анулювання, причин анулювання та підстав для анулювання свідоцтв.

183.14. Форми реєстраційної заяви, заяви про анулювання реєстрації, свідоцтва про реєстрацію, а також положення про реєстрацію платників податку затверджуються центральним органом державної податкової служби.

183.15. У разі зміни платником податку місцезнаходження (місця проживання) або його переведення на обслуговування до іншого органу державної податкової служби зняття такого платника з обліку в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому здійснюється в порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

183.16. Якщо відповідно до законодавства визначено строк, на який утворено особу, або строк, після якого змінюються дані у свідоцтві про реєстрацію платника податку, зазначене свідоцтво видається тільки на такий строк.

183.17. Особа, утворена в результаті реорганізації платника податку (крім особи, утвореної шляхом перетворення), реєструється платником податку як інша новоутворена особа в порядку, визначеному цим Кодексом, у тому числі у разі, коли до такої особи перейшли обов'язки із сплати податку у зв'язку з розподілом податкових зобов'язань чи податкового боргу.

183.18. Особі, що реєструється як платник податку, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для сплати податку.

Стаття 184. Анулювання реєстрації платника податку

184.1. Реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо:

а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом;

б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний або передавальний баланс щодо своєї діяльності відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом;

в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість;

г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту;

ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними;

д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута;

е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду;

є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність;

ж) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання) або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;

з) закінчився строк дії свідоцтва про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість ( z1400-10 );

и) обсяг постачання товарів/послуг платниками податку, зареєстрованими добровільно, іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становить менше 50 відсотків загального обсягу постачання.

+26 АКЦИЗНИЙ ПОДАТОК

Стаття 212. Платники податку

212.1. Платниками податку є:

212.1.1. Особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини.

212.1.2. Особа - суб'єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України.

212.1.3. Фізична особа - резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства.

212.1.4. Особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку.

212.1.5. Особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом відповідно до пункту 213.3 статті 213 цього Кодексу.

212.1.6. Особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог.

212.1.7. Особа, на яку покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, 0 євро за 1000 кг нафтопродуктів у разі порушення таких умов.

212.1.8. Особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами (продукцією), які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування, покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції) в разі порушення таких умов.

212.2. Замовники, за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з давальницької сировини, сплачують податок виробнику.

212.3. Реєстрація осіб як платників податку.

212.3.1. Реєстрація в органах державної податкової служби як платника податку суб'єкта господарювання, що здійснює діяльність з виробництва підакцизних товарів (продукції) та/або імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, яка підлягає ліцензуванню, здійснюється на підставі відомостей щодо видачі такому суб'єкту відповідної ліцензії.

Органи ліцензування, що уповноважені видавати ліцензії на зазначені види діяльності, зобов'язані надати органу державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб - підприємців інформацію про видані, переоформлені, призупинені або анульовані ліцензії у п'ятиденний строк з дня здійснення таких дій. { Абзац другий підпункту 212.3.1 пункту 212.3 статті 212 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

212.3.2. Інші платники підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку органами державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб - підприємців, не пізніше граничного терміну подання декларації акцизного податку за місяць, в якому розпочато господарську діяльність.

{ Підпункт 212.3.2 пункту 212.3 статті 212 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

Стаття 213. Об'єкти оподаткування

213.1. Об'єктами оподаткування є операції з:

213.1.1. реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);

213.1.2. реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до статутного капіталу, а також своїм працівникам;

213.1.3. ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України;

213.1.4. реалізації конфіскованих підакцизних товарів (продукції), підакцизних товарів (продукції), визнаних безхазяйними, підакцизних товарів (продукції), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизних товарів (продукції), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;

213.1.5. реалізації або передачі у володіння, користування чи розпорядження підакцизних товарів (продукції), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законодавством, відповідно до пункту 213.3 статті 213 цього Кодексу;

213.1.6. обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат з урахуванням пункту 214.6 статті 214 цього Кодексу.

213.2. Операції з підакцизними товарами, які не підлягають оподаткуванню:

213.2.1. вивезення (експорту) підакцизних товарів (продукції) платником податку за межі митної території України.

Товари (продукція) вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною декларацією, у тому числі, якщо відвантаження відбулося у звітному періоді, а вивезення (експортування) - у наступному звітному періоді і на дату подання декларації з акцизного податку за звітний місяць наявна така митна декларація; { Абзац другий підпункту 213.2.1 пункту 213.2 статті 213 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

213.2.2. ввезення на митну територію України раніше експортованих підакцизних товарів (продукції), у яких виявлено недоліки, що перешкоджають реалізації цих товарів на митній території країни імпортера, для їх повернення експортеру.

Такі підакцизні товари (продукція) ввозяться їх продавцем (експортером) без подальшої реалізації на митній території України.

213.3. Операції з підакцизними товарами, які звільняються від оподаткування:

213.3.1. реалізації легкових автомобілів для інвалідів, у тому числі дітей-інвалідів, оплата вартості яких здійснюється за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, коштів фондів загальнообов'язкового державного страхування, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога та для потреб підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи), оплата вартості яких здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

213.3.2. ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України, призначених для офіційного (службового) користування дипломатичними представництвами іноземних держав, консульськими установами іноземних держав та для особистого використання членами дипломатичних представництв іноземних держав, консульських установ іноземних держав виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

У разі реалізації на митній території України підакцизних товарів (продукції), що були ввезені із звільненням від оподаткування відповідно до норм цього підпункту, податок сплачується особами, що реалізують або передають у володіння, користування чи розпорядження такі підакцизні товари (продукцію), не пізніше дати такої реалізації одночасно із сплатою податку на додану вартість за ставками, що діяли на момент подання митної декларації ( 748-97-п ) при ввезенні підакцизних товарів (продукції) на митну територію України;

213.3.3. ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України, якщо при цьому згідно із законодавством України не справляється податок на додану вартість у зв'язку з розміщенням товарів (продукції) у митних режимах: транзиту, митного складу, знищення або руйнування, відмови на користь держави, магазину безмитної торгівлі, тимчасового ввезення, переробки на митній території України. У разі порушення умов митних режимів, що передбачають повне або часткове звільнення від оподаткування, особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов'язана обчислити та сплатити суму податкового зобов'язання. У разі коли в зазначених випадках митним законодавством України передбачається вимога щодо здійснення заходів гарантування, така вимога встановлюється і для цілей акцизного податку. Податок справляється, якщо в подальшому щодо таких товарів (продукції) виникають зобов'язання зі сплати податку на додану вартість;

213.3.4. безоплатної передачі для знищення підакцизних товарів (продукції), конфіскованих за рішенням суду та таких, що перейшли у власність держави внаслідок відмови власника, якщо вони не підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку;

213.3.5. реалізації підакцизних товарів (продукції), крім нафтопродуктів, вироблених на митній території України, що використовуються як сировина для виробництва підакцизних товарів (продукції);

213.3.6. ввезення на митну територію України підакцизних товарів (продукції), що використовуються як сировина для виробництва підакцизних товарів (продукції), за умови пред'явлення органу державної митної служби ліцензії на право виробництва (крім виробництва нафтопродуктів);

213.3.7. ввезення фізичними особами на митну територію України підакцизних товарів (продукції) в обсягах, що не перевищують норм безмитного ввезення, встановлених законом;

213.3.8. реалізації безпосередньо вітчизняними виробниками алкогольних напоїв і тютюнових виробів магазинам безмитної торгівлі. Підставою для звільнення від сплати податку продукції, яка призначена для реалізації магазинами безмитної торгівлі, є належно оформлена митна декларація, що оформляється під час відвантаження продукції від такого виробника;

213.3.9. ввезення на митну територію України підакцизних товарів (продукції) (крім алкогольних напоїв і тютюнових виробів) як міжнародної технічної допомоги, яка надається відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або як гуманітарної допомоги, наданої згідно з нормами Закону України "Про гуманітарну допомогу" ( 1192-14 );

213.3.10. ввезення акредитованими державними випробувальними лабораторіями та/або суб'єктами господарювання, які мають ліцензії на виробництво тютюнових виробів, еталонних (моніторингових) чи тестових зразків тютюнових виробів (не призначених для продажу вроздріб) для проведення досліджень чи випробувань (калібрування лабораторного обладнання, проведення дегустацій, вивчення фізико-хімічних показників, дизайну);

213.3.11. реалізації скрапленого газу на спеціалізованих аукціонах для потреб населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 214. База оподаткування

214.1. У разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є:

214.1.1. вартість реалізованого товару (продукції), виробленого на митній території України, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного податку;

214.1.2. вартість товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари (продукцію), які він імпортує, без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного податку.

214.2. При визначенні бази оподаткування перерахунок іноземної валюти на національну валюту здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України, що діє на дату подання до митного органу митної декларації до митного оформлення.

214.3. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України, визначається відповідно до Митного кодексу України ( 92-15 ).

214.4. У разі обчислення податку із застосуванням специфічних ставок з вироблених на митній території України або ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) базою оподаткування є їх величина, визначена в одиницях виміру ваги, об'єму, кількості товару (продукції), об'єму циліндрів двигуна автомобіля або в інших натуральних показниках.

214.5. У разі обчислення податку із застосуванням одночасно адвалорних та специфічних ставок податку базою оподаткування є база, визначена відповідно до пунктів 214.1 та 214.4 цієї статті.

214.6. У разі наявності наднормативних втрат спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв, допущених з вини виробника під час виробництва підакцизних товарів (продукції), базою оподаткування є вартість (кількість) цих товарів, які можна було б виробити з наднормативно втрачених товарів (продукції).

Норми втрат і виходу спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв затверджуються центральним органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

214.7. При псуванні, знищенні, втраті підакцизних товарів (продукції), крім випадків, передбачених у пункті 216.3 статті 216 цього Кодексу, базою оподаткування є вартість та обсяги втрачених товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат згідно з пунктом 214.6 статті 214 цього Кодексу.

Стаття 215. Підакцизні товари та ставки податку

215.1. До підакцизних товарів належать:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

нафтопродукти, скраплений газ;

автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

215.2. Ставки податку та перелік товарів, з яких справляється податок:

215.2.1. ставки податку встановлюються цією статтею і є єдиними на всій території України;

215.2.2. ставки податку встановлюються відповідно до визначень розділу I цього Кодексу:

адвалорні,

специфічні,

адвалорні та специфічні одночасно;

215.2.3. ставки акцизного податку на бензин моторний за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2710 11 51 00, 2710 11 59 00 ( 2371а-14 ), що містить тетраетилсвинець, збільшуються в 1,5 раза.

+ 27 ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

Стаття 133. Платники податку

133.1. Платниками податку з числа резидентів є:

133.1.1. суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами;

133.1.2. управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

133.1.3. підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту;

133.1.4. неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу;

133.1.5. відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначені відповідно до розділу I цього Кодексу, за винятком представництв.

Для цілей цього розділу представництво платника податку - відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, та який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, окрім пасивних доходів.

133.2. Платниками податку з числа нерезидентів є:

133.2.1. юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України;

133.2.2. постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

133.3. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку ( z1439-10 ), встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Нерезиденти, що діють відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду "Укриття" в Україні ( 996_004 ) та Угоди про грант (Проекту ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунку ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією ( 996_729 ), можуть провадити свою господарську діяльність без реєстрації у податковому органі. { Пункт 133.3 статті 133 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

133.4. Національний банк України здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ).

133.5. Установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань України, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, із включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених зазначеним органом виконавчої влади.

Стаття 134. Об'єкт оподаткування

134.1. У цьому розділі об'єктом оподаткування є:

134.1.1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

134.1.2. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Стаття 135. Порядок визначення доходів та їх склад

135.1. Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

135.2. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

135.3. Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

135.4. Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає:

135.4.1. дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу;

135.4.2. дохід банківських установ, до якого включаються:

а) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком;

б) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами;

г) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

ґ) позитивне значення курсових різниць відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

д) надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу згідно з пунктами 159.2, 159.4 статті 159 цього Кодексу та суми заборгованості, що підлягають включенню до складу доходів згідно з пунктом 159.5 статті 159 цього Кодексу;

е) доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з пунктом 153.5 статті 153 цього Кодексу;

є) дохід, пов'язаний з реалізацією заставленого майна;

ж) інші доходи, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші доходи, передбачені цим розділом.

135.5. Інші доходи включають:

135.5.1. доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами;

135.5.2. доходи від операцій оренди/лізингу, визначені відповідно до пункту 153.7 статті 153 цього Кодексу;

135.5.3. суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду;

135.5.4. вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

135.5.5. суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів;

135.5.6. суми невикористаної частини коштів, що повертаються з страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 159.2 статті 159 цього Кодексу;

135.5.7. суми заборгованості, що підлягають включенню до доходів згідно з пунктами 159.3 та 159.5 статті 159 цього Кодексу;

135.5.8. фактично отримані суми державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертаються на його користь за рішенням суду;

135.5.9. суми акцизного податку, сплаченого/нарахованого покупцями/покупцям підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного податку, уповноваженого цим Кодексом вносити його до бюджету, та рентної плати, а також суми збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну, теплову енергію та природний газ;

135.5.10. суми дотацій, субсидій, капітальних інвестицій із фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отримані платником податку;

135.5.11. доходи, визначені відповідно до статей 146, 147, 153 і 155-161 цього Кодексу;

135.5.12. доходи, не враховані при обчисленні доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному податковому періоді;

135.5.13. дохід від реалізації необоротних матеріальних активів, майнових комплексів, оборотних активів, визначений з урахуванням положень статей 146 і 147 цього Кодексу;

135.5.14. інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Стаття 136. Доходи, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування

136.1. Для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи:

136.1.1. сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

136.1.2. суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство - продавець не є платником податку на додану вартість.

До доходів платника податку, який зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування згідно із статтею 209 цього Кодексу, включається позитивна різниця між сумами податку на додану вартість, нарахованими таким сільськогосподарським підприємством на ціну поставлених ним сільськогосподарських товарів протягом звітного або попередніх звітному періодів, та сумами податку на додану вартість, сплаченими (нарахованими) ним протягом звітного періоду на ціну виробничих факторів, визначених статтею 209 цього Кодексу;

136.1.3. суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;

136.1.4. суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законом;

136.1.5. суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або в результаті задоволення претензій у порядку, встановленому законом, як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, а також суми відшкодування немайнової шкоди за рішенням Європейського суду, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;

{ Підпункт 136.1.5 пункту 136.1 статті 136 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

136.1.6. суми коштів у частині надміру сплачених податків та зборів, що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу витрат;

136.1.7. суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, отримані від надання державних послуг (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрація, інші послуги, обов'язковість придбання яких передбачена законодавством), у разі зарахування таких доходів до відповідного бюджету;

136.1.8. суми коштів у вигляді внесків, які:

а) надходять до платників податку, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону, від вкладників пенсійних фондів, вкладників пенсійних депозитних рахунків та осіб, які уклали договори страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" ( 1057-15 ), а також осіб, що уклали договори страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника недержавного пенсійного фонду відповідно до вказаного Закону ( 1057-15 );

б) надходять та накопичуються за пенсійними вкладами, рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до закону;

в) надходять до неприбуткових установ і організацій згідно з вимогами статті 157 цього Кодексу;

136.1.9. суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;

136.1.10. суми отриманого платником податку емісійного доходу;

136.1.11. номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед зазначеним платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів);

136.1.12. дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, у випадках, передбачених пунктом 153.3 статті 153 цього Кодексу;

136.1.13. кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи - емітента, або в разі зменшення розміру статутного фонду такої особи, але не вище вартості придбання акцій, часток, паїв;

136.1.14. кошти або майно, які повертаються учаснику договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, в разі припинення, розірвання або внесення відповідних змін до договору про спільну діяльність, але не вище вартості вкладу;

136.1.15. кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається відповідно до чинних міжнародних договорів;

136.1.16. вартість основних засобів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у таких випадках:

якщо такі основні засоби отримані за рішенням центральних органів виконавчої влади;

у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень;

у разі отримання підприємствами комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств та утримувалися за їх рахунок.

Порядок ( 145-2011-п ) безоплатної передачі таких основних засобів встановлюється Кабінетом Міністрів України;

136.1.17. кошти або майно, що надаються у вигляді допомоги громадським організаціям інвалідів, спілкам громадських організацій інвалідів та підприємствам і організаціям, що визначені пунктом 154.1 статті 154 цього Кодексу;

136.1.18. суми коштів або вартість майна, отримані засновником третейського суду як третейський збір чи на покриття інших витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом відповідно до закону;

136.1.19. кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів;

136.1.20. основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами цього розділу, які не враховуються для визначення об'єкта оподаткування;

{ Підпункт 136.1.21 пункту 136.1 статті 136 виключено на підставі Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

136.1.22. вартість переданого рухомого складу залізничного транспорту загального користування від одної залізниці або підприємства залізничного транспорту загального користування іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування за рішенням Укрзалізниці. Така передача вважається операцією з безоплатної передачі та призводить до зміни балансової вартості відповідної групи основних засобів сторони, що приймає, і сторони, що передає такий рухомий склад;

{ Підпункт 136.1.22 пункту 136.1 статті 136 в редакції Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

136.1.23. вартість безоплатно отриманого платником податку майна, що створене в результаті виконання заходів, передбачених державними цільовими, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, програмами організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, а також іншими профілактичними заходами відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.

136.1.24. вартість об'єктів концесії, отриманих (за винятком випадків, передбачених пунктом 137.19 статті 137 цього Кодексу) платником податків від концесієдавця та повернутих відповідно до договору концесії.

{ Пункт 136.1 статті 136 доповнено підпунктом 136.1.24 згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

Стаття 137. Порядок визнання доходів

137.1. Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

137.2. Доходом у разі отримання коштів цільового фінансування з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів визнається:

137.2.1. сума коштів, що дорівнює частині амортизації об'єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів), пропорційній долі отриманого платником податку з бюджету або за рахунок кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України, цільового фінансування капітальних інвестицій у загальній вартості таких інвестицій в об'єкт;

{ Підпункт 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

137.2.2. цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів - з моменту його фактичного отримання;

137.2.3. цільове фінансування, крім випадків, зазначених у підпунктах 137.2.1 і 137.2.2 цього пункту, протягом тих періодів, у яких були здійснені витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.

137.3. У разі якщо платник податку виробляє товари, виконує роботи, надає послуги з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання, доходи нараховуються платником податку самостійно відповідно до ступеня завершеності виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані.

Після переходу покупцю права власності на товари (роботи, послуги) з довготривалим технологічним циклом виробництва, зазначені у попередньому абзаці, виконавець здійснює коригування фактично отриманого доходу, пов'язаного з виготовленням таких товарів (робіт, послуг), нарахованого в попередні періоди протягом терміну їх виготовлення.

При цьому, якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) перевищує суму доходу, попередньо нараховану за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), таке перевищення підлягає зарахуванню до доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

Якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) менше суми доходу, попередньо визначеного за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), така різниця підлягає зарахуванню у зменшення доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

137.4. Датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

137.5. У разі продажу товарів за договором комісії (агентським договором) платником податку - комітентом датою отримання доходу від такого продажу вважається дата продажу товарів, що належать комітенту, яка зазначена у звіті комісіонера (агента).

137.6. У разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням автоматів із продажу товарів (послуг) чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких автоматів або подібного обладнання грошової виручки.

У разі якщо торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України, датою отримання доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України.

137.7. У разі якщо торгівля товарами, виконання робіт, надання послуг здійснюються з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою отримання доходу вважається дата оформлення відповідного рахунка (розрахункового документа).

137.8. Датою отримання доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

137.9. Датою отримання доходів власника іпотечного сертифіката участі за операціями з таким іпотечним сертифікатом є дата нарахування протягом відповідного звітного періоду доходу за консолідованим іпотечним боргом (зменшеного на суму винагороди за управління та обслуговування іпотечних активів).

Якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів (комісійних), кредитор урегульовує таку заборгованість згідно з пунктом 159.1 статті 159 цього Кодексу.

При цьому метод нарахувань процентів (комісійних) за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання заборгованості, яка визнана безнадійною згідно зі статтею 159 цього Кодексу.

137.10. Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

137.11. Датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об'єктами інтелектуальної власності є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів.

137.12. Датою отримання доходів від продажу іноземної валюти є дата переходу права власності на іноземну валюту.

137.13. Суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до складу доходів платника податку за датою їх фактичного надходження.

137.14. Датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку - страховика перед страхувальником за укладеним договором, що випливає з умов договорів страхування/перестрахування незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі (крім довгострокових договорів страхування життя та інших договорів страхування, укладених на строк більше одного року, договорів страхування, укладених відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення") ( 1057-15 ).

137.15. За договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, договорами страхування, укладеними відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" ( 1057-15 ) дохід у вигляді частини страхового внеску визнається в момент виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів.

137.16. Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

137.17. Доходи платника податку у вигляді вартості основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, з метою здійснення їх експлуатації, які не враховані у складі доходу під час їх зарахування на баланс платника податку відповідно до цього Кодексу, визнаються з метою оподаткування доходами в сумі, що дорівнює сумі амортизації відповідних активів, нарахованих у порядку, передбаченому цим Кодексом, у момент нарахування такої амортизації.

{ Пункт 137.17 статті 137 в редакції Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

137.18. За цінними паперами, придбаними платником податку з метою їх продажу або утримання до дати погашення, сума процентів включається до складу його доходів у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів згідно з умовами випуску таких цінних паперів.

137.19. Доходи концесіонера у вигляді вартості, визначеної на рівні звичайної ціни, основних засобів, отриманих платником податків від концесієдавця відповідно до Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності" ( 2624-17 ), визнаються в сумі, що дорівнює сумі амортизації відповідних активів, нарахованої згідно із статтею 145 цього Кодексу, одночасно з її нарахуванням.

{ Статтю 137 доповнено пунктом 137.19 згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

+ 28 Податок на доходи фізичних осіб

З 1 січня 2011 року набирає чинності Розділ IV Податкового кодексу України (далі-Кодекс), яким необхідно керуватись суб'єктам господарювання при справлянні податку на доходи фізичних осіб. Базова ставка податку залишилась без змін і складає 15%. Якщо, загальна сума отриманих у звітному місяці доходів, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становитиме 17% суми перевищення з урахуванням податку сплаченого за ставкою 15%.  Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму: єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який сплачується за рахунок заробітної плати працівника; суму податкової соціальної пільги за її наявності. До 31.12.2014 розмір загальної соціальної пільги для будь-якого платника складає 50% прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, тобто 470,50 грн. на 2011 рік. Визначення граничного розміру доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги, зазначено у пп.169.4.1 Кодексу і не змінилося порівняно із Законом "Про податок з доходів фізичних осіб", і становить 1320 грн. протягом 2011 року.  З нового року слід застосовувати податкові соціальні пільги відповідно до статті 169 Розділу IV Кодексу з урахуванням Прикінцевих положень ПК. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.10 № 1227 затверджено Порядок подання платником податку з доходів фізичних осіб документів для отримання (застосування) податкової соціальної пільги, на який суб'єктам господарювання слід звернути увагу.  Звертаю увагу, що вже у січні всім платникам податку, які мають право на соцпільгу, слід подати заяви. Як і раніше, пільга застосовується за одним місцем роботи на підставі поданої платником податку заяви разом із підтверджуючими документами. Пільга починає застосовуватися з дня отримання роботодавцем заяви про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку зазначена особа протягом звітного періоду.  Податкові агенти також зобов'язані подавати податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за податковий період, що дорівнює календарному місяцю, за формою, встановленою центральним податковим органом, про загальні суми доходів, що нараховані (виплачені, надані) на користь платників податку, і загальні суми податку на доходи фізичних осіб, що утримані з цих доходів, а також обсяги перерахованого податку до бюджету. Така декларація подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку податковий агент протягом звітного періоду. Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" встановлено розміри мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2011р. - 941 грн. на місяць, з 1 квітня - 960 грн., з 1 жовтня - 985 грн., з 1 грудня - 1004 грн. У погодинному розмірі: з 1 січня - 5,66 гривні, з 1 квітня - 5,77 гривні, з 1 жовтня - 5,92 гривні, з 1 грудня - 6,04 гривні.

+ 29

Податкова соціальна пільга з податку з доходів фізичних осіб у 2011 році

У 2011 році розмір податкової соціальної пільги для будь – якого платника податку надається у розмірі 470,50 грн., що складає 50% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня податкового року. Підвищена податкова соціальна пільга в розмірі 150% складає 705,75 грн. у 2011 році, а у розмірі 200% - 941 грн. Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь фізичної особи протягом звітного податкового місяця як заробітна плата, якщорозмір доходу не перевищує у 2011 році 1320 (941*1,4 з заокругл.) гривень.    Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь фізичної особи протягом звітного податкового місяця як заробітна плата, якщо розмір доходу не перевищує у 2011 році 1320 (941*1,4 з заокругл.) гривень.     Податкова соціальна пільга не може бути застосована до: 1) доходів платника податку, інших ніж заробітна плата; 2) заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад'юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету; 3) доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності. Податкова соціальна пільга до заробітної плати державних службовців застосовується під час її нарахування до завершення нарахування таких доходів без подання відповідних заяв, але з поданням підтвердних документів для встановлення розміру пільги.  У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, застосовується одна податкова соціальна пільга з підстави, що передбачає її найбільший розмір.Але якщо особа утримує двох і більше дітей до 18- років, у тому числі дитину-інваліда (дітей-інвалідів), то на дітей-інвалідів надається пільга в розмірі 150 відсотків від основної пільги і одночасно на інших дітей – 100 відсотків від основної пільги. Обоє батьків мають право на пільгу на двох і більше дітей віком до 18-ти років, але граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків, визначається як добуток суми такого граничного доходу та відповідної кількості дітей. Всі платники податку на доходи фізичних осіб, які бажають отримувати соціальні податкові пільги, в обов’язковому порядку протягом січня до бухгалтерії підприємства або приватному підприємцю, де вони працюють та отримують заробітну плату, подають відповідні заяви та документи, які дають право на пільги. Один з батьків, який має право на підвищений розмір межі доходу для пільги, вказує про це в заяві.

+ 30

Стаття 88. Зміст податкової застави

88.1. З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

88.2. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

88.3. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, у податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.

Стаття 89. Виникнення права податкової застави

89.1. Право податкової застави виникає у разі:

89.1.1. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

89.1.2. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

89.2. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно. { Пункт 89.2 статті 89 доповнено ноаим абзацом згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ).

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

89.3. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

89.4. У разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діють до дня складення акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення зазначених у цьому пункті актів, зобов'язаний надіслати банкам та іншим фінансовим установам рішення про складення таких актів. Таке рішення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків.

89.5. У разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків зобов'язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити орган державної податкової служби про наявність такого майна. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні такого майна до акта опису.

У разі якщо орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення.

До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно.

У разі порушення платником податків вимог цього пункту він несе відповідальність згідно із законом.

89.6. Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.

89.7. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

89.8. Орган державної податкової служби зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Стаття 90. Податковий пріоритет

90.1. Пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Стаття 91. Податковий керуючий

91.1. Керівник органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби. Податковий керуючий має права та обов'язки, визначені цим Кодексом.

91.2. Порядок призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого ( z1430-10 ) визначає центральний орган державної податкової служби.

91.3. Податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди органу державної податкової служби (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов'язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

91.4. У разі якщо платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції, визначається судом, але не більше двох місяців.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків може бути достроково скасовано за рішенням податкового керуючого або суду.

Стаття 92. Узгодження операцій із заставленим майном

92.1. Платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом.

Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

У разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди органу державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.

92.2. У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов'язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби за умови часткового погашення податкового боргу.

92.3. У разі здійснення операцій з майном, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби платник податків несе відповідальність відповідно до закону.

Стаття 93. Припинення податкової застави

93.1. Майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:

93.1.1. отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;

93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним;

93.1.3. прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

93.1.4. отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

{ Підпункт 93.1.5 пункту 93.1 статті 93 виключено на підставі Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

93.2. Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1-93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.

93.3. Порядок застосування податкової застави ( z1438-10 ) встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Стаття 94. Адміністративний арешт майна

94.1. Адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

94.2. Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

94.2.4. відсутні документи, що підтверджують державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідно до закону, дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

{ Підпункт 94.2.4 пункту 94.2 статті 94 в редакції Закону N 3205-VI ( 3205-17 ) від 07.04.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу. { Підпункт 94.2.7 пункту 94.2 статті 94 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

94.3. Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

94.4. Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

94.5. Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу державної податкової служби, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

94.6. Керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається:

94.6.1. платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна;

94.6.2. іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

94.7. Арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено.

У цьому випадку службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх повноважень тимчасово затримують таке майно із складенням протоколу, який повинен містити відомості про причини такого затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми; опис майна, його родових ознак і кількості; відомості про особу (особи), в якої було вилучено такі товари (за їх наявності); перелік прав та обов'язків таких осіб, що виникають у зв'язку з таким вилученням. Форма зазначеного протоколу ( 1239-2010-п ) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Керівник підрозділу правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова (посадова) особа, яка склала протокол про тимчасове затримання майна, зобов'язаний невідкладно поінформувати керівника органу державної податкової служби (його заступника), на території якого здійснено таке затримання, з обов'язковим врученням примірника протоколу.

На підставі відомостей, зазначених у протоколі, керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про накладення арешту на таке майно або відмову в ньому шляхом неприйняття такого рішення.

Рішення про накладення арешту на майно повинне бути прийняте до 24 години робочого дня, що настає за днем складення протоколу про тимчасове затримання майна, але коли відповідно до законодавства України орган державної податкової служби закінчує роботу раніше, то такий строк закінчується на час такого закінчення роботи.

У разі якщо рішення про арешт майна не приймається протягом зазначеного строку, майно вважається звільненим з-під режиму тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають такому звільненню, несуть відповідальність відповідно до закону.