20. Правовий статус метеків. Правовий статус іноземців. Інститути гостинності (проксенія і ісополітія) – Афіни

Правовий статус метеків

Метеки (або метейки)- чужинці, але ті, які постійно проживали в Афінах. Звідси й їхня назва — "спільнопроживаючі". Переважно це греки, вихідці з інших грецьких полісів, хоч зустрічалося немало людей з-поза Греції. Кожен іноземець після закінчення розумного терміну зобов'язаний був вписатися у лави метеків. Крім того, в клас метеків надходили відпущені на волю раби. Вони займалися переважно торгівлею і ремеслом, бо купувати землі чи здобувати їх якимось іншим шляхом (наприклад, через дарування) не мали права. Афінські власті загалом сприяли їх появі та поселенню в країні, тому кількість їх зростала і становила в певний період понад 10 тис. осіб. Прав громадян вони не мали, хоч іноді цілі їх покоління проживали в Афінах. Отже, вони не мали права брати участь у Народних зборах, обіймати державні посади, позивати і відповідати у суді, набувати нерухомість. Згодом їм дозволили купувати дім, але не дорожчий 2 тис. драхм, і навіть землю вартістю не більше 12 тис. драхм. Вони були обмежені (в різні роки різними сумами) на укладення цивільно-правових угод. Вони не могли, наприклад, ні займати громадських посад, ні подавати голос на народних зборах, ні здійснювати публічних жертвоприношень. Могли бути в суді свідком, але лише другорядним. Метеки не включалися в Аттиці ні в філи і фратрії, ні в пологи, ні в деми. Вони не мали права безпосередньо звертатися до урядової влади.

Хоча метеки і мали правами на повну охорону закону їх особи та майна, злочини відносно їх розцінювалися як менш важливі: так, за вбивство метеку покладалася не страта, а лише каторжні роботи.

Шлюб метека з афінянкою (чи навпаки) вважався незаконним, діти від такого шлюбу прав громадянства не мали. Водночас це були люди особисто вільні, мали змогу вільно пересуватись по території країни, оселитись, де хотіли, виїжджати за межі Афін. Кожен метек повинен був, однак, вибрати собі з-посеред громадян опікуна-простата. Цей опікун був посередником між метеком і властями, захищав інтереси метека (можливо, й за оплату Метеків вносили по демах у спеціальні списки, тобто їх реєстрували. Вони сплачували державі окремий податок (метейкон). За нереєст-рацію, несплату податку або навіть необрання опікуна метек міг бути проданий у рабство. Метеки служили в а фінському війську — в допоміжних загонах, легкоозброєній піхоті (лучники, пращники). Судові справи метеків як між собою, так і з громадянами, розбиралися архонтом полемарх; покровителю досить було ввести метеку до суду, після чого він міг вести далі свою справу особисто. На користь держави метеки платили щорічний внесок (подушний податок), так званий; крім того, вони платили невелику подати за право торгувати на ринку, вносили пряму подати у більшому, ніж громадяни, розмір та виконували деякі повинності. Серед метеків проте зустрічалися й багаті рабоволодільці, торгівці, судновласники, власники ремісничих майстерень. Вони залучалися, як і багаті афіняни, до несення державної повинності — літургії.

Деяким метекам за заслуги перед Афінами надавали певні пільги: право купувати будівлі й землю, вступати у шлюб з афінськими громадянами, безпосередньо (без простата) спілкуватись з властями, звільняли від податку. Іноді їм надавали й а фінське громадянство. Нарівні з громадянами метеки несли військову службу, причому ті з них, які мали відповідний ценз, служили гоплітамі. Проте, навіть маючи відповідний ценз, вони не могли бути допущеними до служби у кінноті. За надані послуги державі вони могли бути звільнені народними зборами від деяких повинностей, наприклад отримували свободу від платежу метекского внеску або прирівнювалися у відправленні державних повинностей з громадянами.

Метеки могли також одержувати (як виняток) право придбання нерухомої власності, право безпосередньо звертатися до урядовим установам і т. д. Право громадянства вони могли отримувати або за особливі заслуги, або для збільшення кількості громадян, що було, наприклад, вироблено у великих розмірах Клісфеном.

Правовий статус іноземців. Інститути гостинності (проксенія і ісополітія) – Афіни

Афінське право знало й інші категорії населення, як от чужинці. Чужинці – це не громадяни Афін, так само як раби та метеки, які правомірно перебували на території Афін. Вони наділялись різними правами. На відміну від метеків, вони не були натуралізовані у грецькому суспільстві. Вони мали всі права в комерційному обороті, користувалися захистом влади і права, але не несли жодних цивільних обов'язків (крім сплати торгових зборів і податків) і тим більше не мали політичних прав. Іноземці могли отримувати індивідуальні привілеї (за надані послуги полісом, з поваги до багатства або популярності): право володіти землею, але в меншому, ніж афіняни, розмірі, доступом до театру і т. п.

Існувало два інститути гостинності (правила щодо чужинців, їх права) :

• Ісополітія. Вона бувала односторонньою та двосторонньою. Як правило двосторонньою. На території Афін чужинці наділялися тими самими правами, що і громадяни Афін. Це не стосувалося участі у політичному житті. Як правило в обмін на те, що на території країн, де проживали ці люди, громадяни Афін користувались тими ж правами, що і громадяни цих країн.

• Проксенія. Проксенія передбачала наданню чужинці особи-звязкового між офіційною владою Афін та цим чужинцем. Цей представник називався проксен. За допомогою нього чужинець міг реалізувати свої права на території Афін.

Проксенія — інститут "гостинності", що регулювала відносини громадян до іноземців-греків за принципом взаємності. Проксенія здійснювалась між окремими особами чи категоріями громадян різних полісів, а згодом між державами. Уряд доручав піклування про таких іноземців спеціальним уповноваженим — проксенам або одні держави посилали своїх піроксенів у інші, щоб ті були захисниками і посередниками для своїх громадян перед громадянами і властями інших держав. Через проксенів вели й дипломатичні переговори з іншою державою, спершу звертаючись до свого проксена, який там проживав. Але, поза цією системою "гостинності", іноземець не міг користуватися правами нарівні з місцевими громадянами, не мав жодних політичних прав, більшості цивільно-правових та ін. (не міг, наприклад, купувати нерухомості).

Потім виникає інститут "ісополітії" — коли дві чи більше держав бажають поєднатися узами дружби і взаємного сприяння. За такою угодою громадянам однієї держави надавали в іншій ті ж самі політичні та приватні права, що й місцевим громадянам. Ісополітія була двох видів: двостороння, тобто взаємна, або одностороння, тобто однобічна. Наприклад, платейці користувались ісополітією в Афінах. Ісополітія була й персональна, коли її діставали приватні особи, політичні діячі та ін.