11. Варново-кастовий поділ населення Стародавньої Індії

Специфіка суспільного ладу полягала в розподілі людей за варнами – замкненими групами (за народженням!). Належність до варни визначала професію, посаду, величину отриманої спадщини, міру покарання індуса, навіть ім’я, яке йому давали з народженням, одяг, який він мав носити, порядок вживання їжі. Перехід з однієї варни до ін. в принципі був неможливим.

До вищих варн належали «двічі народжені» – брахмани, кшатрії, вайшьї. Пізніше з’явилась пригнічена варна – шудри, «раз народжені». Існування варн пізніше було закріплено у з-нах Ману.

Брахмани – перша, найпривілейованіша варна (голова). Відповідали за духовний порядок. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людській подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації правителя. Їхнє життя яких ділилося на 4 періоди: навчання, служіння, проповідування та скитання; вони могли стояти з протягнутою рукою (жили на ці гроші). Брахмани звільнялись від податків, повинностей і тілесних покарань. Правителі залучали брахманів до розгляду суд. справ, виконання різноманітних держ. доручень, не пов’язаних з військовою справою. Використовуючи свій вплив, священнослужителі обмежували владу правителя. Вихідці з брахманів були царями, воєначальниками, перебували в царському суді. 

Кшатрії – друга варна (руки). Управляють. основна частина верхівки чиновників: правителі, воєначальники, раджі. В їх руках була реальна влада – військова і матеріальна могутність. Майже всі царі були вихідцями із кшатріїв. Релігія зобов’язувала до співробітництва брахманів і кшатріїв.

Вайшьї – третя варна (стегна); займалися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але корист. покровительством правителів. З них формувалося ополчення; вони сплачували осн. масу податків. Тільки окремі вайшьї були багаті, посідали високе становище в с-ві.

Шудри – четверта варна (стопи); гол. обов’язком було служіння «двічі народженим»; стан. осн. масу найманих людей, слуг, ремісників. Брахман за вбивство шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство собаки. Шудрі не можна було мати багатство, оск. це могло «утискати брахманів». Окремі представники цієї варни досягли матер. благополуччя, переважно за рахунок торгівлі, ремесла. Відомі випадки, коли шудра ставав воєначальником і навіть царем. Однак з-н категорично забороняв переходити з одної варни в іншу, це вважалося вел. гріхопадінням.

З часом між вайшьї і шудрами виникли поділи на касти (за професійними ознаками!). Розподіл за кастами – за видом діяльності, за ремеслом, професійною діяльністю.

Чандали і парії – перебували найбезправнішому становищі; вважалися покидьками суспільства і виконували найбрудніші, принизливі роботи; жили за межею поселення чи міста. До їх обов’язків входило перенесення і кремація трупів, страчення засуджених злочинців. Їм належало носити одяг покійників, їсти з розбитого посуду. До цього розряду належали чужинські воїни – варвари.

12. Державний апарат Стародавньої Індії за часів Маур’ї

В епоху Маур’їв вже сформувалася концепція – одноправителя, чия влада поширювалася на величезні території. На чолі держави стояв цар (раджа). Існувала доктрина Девараджі – «доктрина богоугодного царя». Згідно доктрини, цар мав виконувати особливо дхарму (обов’язки) – охорона підданих. «Захищаючи» народ, цар міг примушувати його платити податок – бали. Царі могли самі встановлювати суму податку. Цар також займався правосуддям (верховний суддя) за допомогою досвідчених брахманів. Вони займалися регулювання публічних робіт. Царська влада була божественною. Але в законах Ману божественною вважалась царська влад, а не цар. Цар мав законодавчу владу. Едикти видавалися від імені і за велінням царя. Він був головою адміністративного апарату, назначав всіх посадових осіб – державних чиновників.

Оскільки при дворі часто влаштовувалися змови, особлива увага приділялась охороні царя; вел. знач. мала служба нагляду.

Велику роль при дворі відігравав пурохіто (царський верховний жрець, провидець), що належав до впливового брахманського роду.

Велику роль в управлінні державою відігравала рада царських сановників (мантрини, махаматри – радники царя) – парішад або мантрипаришад, що в епоху Маур’їв набула функцій політичної ради. Вона займалася превіркою системими управл. і виконанням наказів царя.

Окрім парішада існувала вузька таємна рада, що склад. з кількох особливо довірених осіб. У випадку невідкладних справ разом могли збиратися члени обох рад.

Подібної еволюції зазнала і сабха – в минулому широкі зі складом збори знаті та представників народу, що викон. важливі політ. ф-ії. В епоху Маур’їв склад сабхи стає значно вужчим, вона також набуває х-ру царської ради раджа-сабхи.

Джерела показують, що навіть в періоди особивого посилення монархічної влади зберігались інститути і традиції давньої політичної організації, які певним чином обмежують владу царя.

На місцях: Найкрупнішою адміністративною одиницею була провінція на чолі з намісником, в функції якого входила охорона території, порядку, збір податків. Меншим був округ на чолі з окружним начальником, в його функції входив контроль над сільською адміністрацією. Артхашастра виділяє 4 види сільських областей, що складалися з 800, 400, 200 та 10 поселень, та відповідним їм в органах місцевого самоуправління управляючих