13. Джерела права Стародавньої Індії

У Стародавній Індії поняття права як сукупності самостійних норм, що регулятора сусп. відносини, було невідоме. Повсякденне життя індійців регулювалося правилами, затвердженими в нормах, які за своїм характером були скоріше етичними, ніж правовими.

В найдавніші часи осн. джерелом права був звичай, а згодом – закон (ньяя). Х-терна риса джерел старод. епохи: тісне поєднання з релігією, яка пронизувала все суспільне, державне і особисте життя та діяльсть людей. Релігія зобов'язувала всіх дотримуватись певних правил поведінки релігії, моралі і прав. характеру – дхарм (свої для кожної касти).

Веди (всього 4) – с-ма орієнтирів і поглядів аріїв.

1) Ригведа (збірка гімнів на ведичному санскриті).

2) Упанішади – тлумачення вед.

- емріті (подар. мудрість);

- сутра (нитка, з покол. в покол. в усній формі).

3) Дхармасутри – коментарі до вед.

4) Дхармашастра – коментарі до вед і дхармасутр. Найвідомішою дхармашастрою є Закони Ману, що закріпили існуючий варновий устрій. У Законах детально описується походження варн, вказується на їх спадково-професійний характер, визнач. признач. кожної варни, привілеї вищих варн. Особливістю Законів Ману є релігійний характер усіх його положень.

5) Артхашастри – широкі зведи правил, створені брахманськими школами і санкціон. д-вою. Найвідоміший «трактат про політику» висвітлює теорію і практику управл. рабовл. д-вою, дає уявлення про деспотичне правління імператора і ф-ї його бюрократ. апарату. Вона описує звичаї, суд. с-му і з-ни, дипломатію, воєнне мист-во і науки, з яких осн. вважає науку держ. управління. Значне місце приділяється землеробству, ремеслу, торгівлі тощо.

6) Нібандхази – коментарі до дхармашастр.

Віршована або ритмізована форма викладу – характерна особливість багатьох стародавніх законодавчих та особливо релігіозно-законодавчих збірок та текстів. Також багато законодавчих положень мають афористичну форму. Текст дхармашастри стає текстом моральним та юридичним лише після «обрамлення ритуальних перед писань етичними». Всі норми мали яскраво виражений відбиток релігії.

14. «18 Приводів до судового розгляду». Відмежування злочину від гріха Стародавня Індія)

Існувало 18 приводів до судового розгляду.

1 група: -несплата боргу, - заклад, продаж чужого майна,- співучасть в торгівлі чи іншому об’єднанні з порушеннями,- невіддача речі

2 група - невиконання договірних зобов’язань: - несплата заробатної плати,- порушення домовленості, договору,- відміна купівлі-продажу,- спір господаря з пастухом,

3 група: - порушення меж земельної ділянки,- наклеп або образа дією,- крадіжка,- зґвалтування, - вбивство,- перелюбство

4 група:- спір чоловіка і дружини,- поділ спадку,- гра в кості (азартні ігри),- спір.

Не було чіткого розрізнення між гріхом та злочином. Будь-який злочин є гріхом, але не кожен гріх є злочином.

Кримінальне право відрізняється від свого часу досить значним рівнем розвитку. Закони Ману розрізняють навмисні і необережні, рецидив у скоєнні злочинів, співучасть. Проте хоч і таліон не був характерний для індійського права проте деякі встановлювали, зокрема ордалії. Зберігіється відповідальність за злочин всією общиною. Серед майнових злочинів перш за все розрізняють крадіжку. Злодія треба вбити на місці злочину, а якщо ні то хазяїна. Крадіжка відрізняється від грабіжу. Покарання також накладаються на тих хто бачив, але не попередив. Хазяїн не відповідав за те, що в його домі знаходилась інша жінка, якщо він не знав про це або це було поза його волею. Вбивця звільнявся від відповідальності, якщо він вбив когось захищаючи жертовні дари або захищав жінку та брахманів. При цьому не мало значення, хто був вбитий. Штраф на підбурювача був в 2 рази більший, ніж на виконавця. Обтяжуючою обставиною був злочин вчинений групою осіб. При винесенні вироку враховувався статус потерпілого та злочинця. Найтяжчим вбивством було вбивство брахмана, брахмани ж ніколи не були покарані смертною карою, навіть за вбивство. Було покарання за слова. прелюбодіяння йшло після вбивства і вважалось злочином. Проституція жінки з дозволу чоловіка дозволялася. Найтяжчий - це державний злочин: зрада, заколот, ламання міських воріт та стін.