16. Вплив легізму і конфуціанства на розвиток права Стародавнього Китаю. Основні

положення доктрин легізму і конфуціанства

Легізм - вчення, яке зародилось приблизно в УП столітті до н.е. Засновником вважають Гуань Чженя. Засноване на домінуванні концепції закону ("фа"), який виконується всіма: від правителя і чиновника до "підлого стану". Видатним представником легістів був Шан Ян.

Конфуціанство - вчення, створене китайським вченим і філософом Конфуцієм, відповідно до якого справедливість і гармонія підтримуються шляхом дотримання традицій, моральних норм ("лі").

Ці дві течії змагались, почергово перемагали і, нарешті, все закінчилось перемогою конфуціанства та створенням на його базі ортодоксального ханського конфуціанства:

1. етап. УИ-У століття до н.е. - власне створення самих вчень і утвердження їх як політико-правових концепцій

2. етап. ІУ-ІП століття до н.е. - створення закінченого легістського вчення

3. етап (221-207 роки до нашої ери) - панування легістської ідеології

4. етап від 207 р. до н.е. - остаточна перемога конфуціанства, створення ортодоксального ханьського конфуціанства, де моральні норми насаджались силою закону.

2 течії, що мали вел. вплив на розвиток права: конфуціанство і школа легістів.

Філос. вчення конфуціанства визнавало переважаюче значення норм моралі («лі») над з-ном. Дотримання традицій, мор. норм, що закріплюють певний образ ід. поведінки, заснованої на дотриманні «міри» у всьому, повинно спонукати людину до поступок, компромісу.

Легісти, навпаки, надаючи вел. значення пр. нормам, обстоювали абсол. владу правителя, який за допомогою суворо визначеного з-ну, що не підлягає обговоренню, визначає все життя підданих. Легісти проповідували ідею даремності і неможливості існування людей поза рамками жорстоких покарань, виходили з обов’язковості превентивних заходів і колективної відп-сті, що забезпечують «добре управління»; відмова визнати зв’язок між мірою покарання і тяжкістю скоєного злочину. На їххню думку, карати потрібно було навіть за незначне порушення наказів господаря. Одним з представників цієї школи Лі Куем була написана «Книга законів», що містила перелік злочинів і покарання за них.

Ці 2 течії змагались, почергово перемагали і, нарешті, все закінчилось перемогою конфуціанства та створ. на його базі ортодокс. ханського конфуц-ва, де мор. норми насадж. силою, суворою карою з-ну («фа»).

17. Інститути і норми кримінального права Стародавнього Китаю.

Поняття злочину в Стародавньому Китаї пов'язували з наявністю в особи злочинної волі. З перемогою конфуціанства та його тези щодо доброї волі як запоруки непорушення людиною закону, почали складатись вчення про форму вини. Вважалось, що злочин скоюється: 1) умисно, неумисно та через помилку; 2) з певним наміром. З критерію наявності доброї чи злої волі розділяли закінчений злочин та замах на його вчинення. Розрізняли злочини, скоєні групою (за наявності попередньої згоди) та одноосібно. Серед пом'якшуючих чинників при визначенні покарання враховувався вік та розумовий розвиток.

З розвитком Китаю наука про злочини трансформувалась і розвивалась. Вже за Західного Чжоу виділяють до 500 (!) складів окремих злочинів, через що у нас є підстави здійснювати традиційний поділ: 1) проти держави; 2) проти релігії; 3) проти особи; 4) майнові.

Покарання застосовувались наступні: таврування, відрізання носа, відрубання рук і ніг, кастрацію і смертну кару. Існував інститут колективної відповідальності родичів злочинця за його діяння.

Серед злочинів були відомі: державні (повстання, змова), релігійні (шаманство, викидання попелу на вулицю), проти особи (вбивство, нанесення тілесних пошкоджень), проти власності (крадіжка, грабіж), військові (неявка в установлений строк на місце збору). Як злочини розглядались відмова від сплати податків, пияцтво, яке тягло за собою смертну кару.

Довгий час існувала кровна помста. В умовах загострення класової боротьби система тілесних покарань і широке застосування смертної кари, яка здійснювалась безпосередньо органами державної влади, витісняють цей звичай.

Кваліфіковані види злочинів: рецидив і повторність, групою осіб, з проникненням і без проникнення.

Види покарань у різні періоди мало відрізнялись. В Уложенні Му-вана (період Чжоу) розрізняють п’ять основних покарань: “мосин” (клеймо тушшю на обличчі) – за 1000 про-винностей; “фейсин” (відрізування ніг) – за 500 провиннос-тей; “исин” (відрізували носа) за 1000 провинностей; “чужин” (кастрація для чоловіків і перетворення у рабинь жінок) – за 300 провинностей; “данисин” (відрубування голови) – за 200 провинностей. Крім зазначених у кодексі були й інші пока-рання: биття палками, відрізування ушей. Від покарання можна було відкупитись.

У період Цінь устрашіння остаточно стає основною метою покарання. Широко застосовується смертна кара.

Перелік злочинів, що називали китайські джерела права, дуже великий. У період Чжоу нараховувалось близько 3000 різних злочинів. Серед них були відомі: державні (повстання, змова), релігійні (шаманство, викидання попелу на вулицю), проти особи (вбивство, нанесення тілесних пошкоджень), проти власності (крадіжка, грабіж), військові (неявка в установлений строк на місце збору). Як злочини розглядались відмова від сплати податків, пияцтво, яке тягло за собою смертну кару.

Довгий час існувала кровна помста. В умовах загострення класової боротьби система тілесних покарань і широке застосування смертної кари, яка здійснювалась безпосередньо органами державної влади, витісняють цей звичай.