Структура земельного фонду України

S Корисні копалини. Україна багата на мінеральну сирови­ну — різноманітні корисні копалини. В її надрах виявлено близь­ко 20 тис. родовищ та рудопроявів корисних копалин, з яких 7807 родовищ 91 виду мінеральної сировини мають промислове значення й ураховуються в Державному балансі. У вартісному вираженні розвідані запаси цих родовищ оцінюються в 7—7,5 трильйонів доларів США. Насамперед це величезні запаси гранітів (прекрасний облицювальний і будівельний матеріал), а також вапняки й чудовий будівельний пісок. Із горючих копалин у достатній кількості є кам'яне й буре вугілля, газ, у меншій кількості — нафта.

Граніти зосереджені в межах Українського щита, на Житомир­щині, Вінниччині, Кіровоградщині, Дніпропетровщині, піски й

333

Розділ

Екологічні проблеми України

Глав а 7

Природно-соціальні особливості України

_І

вапняки — на Поліссі та Поділлі. Поклади кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому кам'яновугільному й Львівсько-Волинському вугільному басейнах (усього близько 150—200 млн т), а також у Дніпропетровському буровугільному басейні (9000 млн т). Родовища нафти й газу сконцентровані в трьох нафтогазоносних регіонах: Передкарпатському (міста Борислав, Долина, Дрого­бич), Дніпровсько-Донецькому (Прилуцько-Шебелинська зона), Причорноморсько-Кримському (північно-західний шельф Чор­ного моря). Перспективні ресурси нафти оцінюються майже в 125 млн т, а її видобуток сьогодні становить 5 млн т на рік; запа­си газу — більш як 4100 млрд м³. Україна багата й на горючі сланці (близько 2 млрд т — Верхньодніпровськ) і торф (3,5 млрд т — Полісся).

Україна має великі запаси металорудної сировини: залізних руд (Криворізький і Керченський залізорудні басейни з балансо­вими запасами близько 25 млрд т) і манганових (Нікопольський мангановий басейн, де запаси оцінюються приблизно в 2 млрд т, що становить 66,1 % світових запасів). На території нашої держа­ви є також родовища уранових, нікелевих, титанових, ртутних, алюмінієвих, хромітових руд, олова, графіту (Український щит), фосфатів, калійних солей, сірки (Передкарпаття), каоліну (Глухів, Пологи), солей йоду та брому (Сиваш, Тарханкут).

Нещодавно знайдено досить великі запаси золота, проте в розсіяному вигляді, що потребує складної технології видобування.

Сумарний видобуток мінеральної сировини за 40 основними видами становить більш як 1 млрд т. Актуальною й важливою є проблема утилізації відходів гірничо-збагачувального виробництва. Щорічно кількість їх перевищує обсяги використання майже на 200 млн м³.

Ш Заповідний фонд, рослинний і тваринний світ. Для підтри­мання та нормального функціонування екосистем будь-якого регіону площа «диких», первозданних, не порушених діяльністю людини територій має становити не менш як 10—12 % загальної площі його території. Багато розвинених країн (Японія, Німеччи­на, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Австрія, США), зважаючи на це, довели площі своїх заповідних територій до 12—18 %. В Україні ж цей показник становить 2,1 %. Найбільшу площу (4—5 %) заповідники займають у Західній Україні, найменшу (0,2—1 %) — у Центральній і Східній. Загальна площа природного заповідного

334

фонду — 1 млн 293 тис. га. Всього в Україні налічується 21 заповідник, у тому числі — чотири біосферних (див. гл. 2).

Рослинний і тваринний світ України завжди був і різнома­нітним, і багатим. Іще якихось 200 років тому іноземні мандрів­ники чудувалися нашими казково щедрими лісами, степами, річками й озерами. А в першому тисячолітті площа лісів порівня­но з XIX ст. була більшою в 4,5 раза. Тоді Київ оточували дрімучі бори, в яких водилося безліч звірини — вовків, ведмедів, росо­мах, диких кабанів і кіз, зайців, лисиць і білок, бобрів, куниць, горностаїв, соболів, а також різні птахи (орли, шуліки, яструби й багато інших).

У V ст. давньогрецький історик Геродот, відвідавши пониззя Дніпра, записав у своїх щоденниках, що спостерігав від ниніш­ньої Каховки до гирла, а також уздовж річок Південний Буг, Самара, Оріль, Вовча, Інгул, Інгулець, у байраках і ярах суцільні лісові нетрі з силою-силенною звірини. Мандрівники й учені, які побували в Україні пізніше, в XIV—XVII ст., також відзначали незвичайні природні багатства краю, казкову родючість його земель.

Флора України тепер налічує близько 25 тис. видів рослин, із них майже 4,5 тис. видів вищих (у тому числі понад 700 видів лікарських) і більш як 6 тис. видів грибів і водоростей. Фауна України представлена близько 45 тис. видами тварин (17 видів — земноводні, 20 — плазуни, понад 350 — птахи, 113 — ссавці, 200 — риби, решта — безхребетні). Проте видове багатство як тварин, так і рослин стрімко зменшується.

Україна, до XVIII ст. — одна з найбагатших і найблагопо-лучніших країн світу, за два сторіччя перетворилася на край, що переживає надзвичайно тяжку екологічну кризу, котру називають «лихоліттям».

§7.2^> Традиції природокористування

Стан довкілля того чи іншого краю завжди багато в чому залежав від способу життя й господарю­вання його етносу. Як свідчить історія, корінні етноси, що жили століттями на своїй території, розуміли й любили її природу, дбайливо до неї ставилися. Вони користувалися природними

335

Розділ II Екологічні проблеми України

Г пава 7

Природно-соціальні особливості України

ресурсами з урахуванням багатовікового досвіду й традицій своїх дідів-прадідів, завжди поводилися так, аби природа могла самовідновлюватися, розвиватися, щоб вона не зубожіла й зали­шалася годувальницею для внуків і правнуків.

Зайшлі етноси — тимчасові, особливо завойовники, жорстокі не тільки до людей поневоленої землі, а й до її природи, здебільшого завдавали великої шкоди: палили, знищували, грабу­вали, ламали, спустошували. Не пристосовані до чужої природи, вони проявляли вандалізм, переробляючи її на свій смак, дефор­муючи екосистеми.

Етногенез українців відбувався на території, яка споконвіку була зоною контакту різних етносів із різними традиціями поведінки щодо навколишнього ландшафту. Саме тому територія України була ареною постійних етноекологічних колізій, що негативно впливали на стан природних ресурсів і довкілля. Як відомо, після приєднання українських земель до Великого князівства Литовського розпочалось інтенсивне використання природних багатств України, особливо лісів. Вони безжалісно вирубувалися, деревина вивозилася в Західну Європу. Наслідком такого господарювання стало винищення великих лісових масивів у верхів'ях Південного Бугу, басейнах Дністра, Росі, річок Волині. Вже у XVI ст. у цих районах майже не залишилося лісів, значно скоротилося й поголів'я звірів.

Хижацьке використання українських чорноземів польськими магнатами посилилося після підписання Люблінської унії 1569 р. Виснажування фунтів супроводжувалося жорстокою експлуа­тацією місцевого населення. Все це, а також відмінності в тра­диціях, культурі, релігії призвели до антагонізму й конфліктів між етносами. Така сама ситуація простежувалася й у контактах із кримськими татарами й турками, які протягом століть учиняли регулярні спустошливі набіги на українські землі.

В Україні традиційними формами господарювання, природо­користування з давніх часів і до середини XVIII ст. були земле­робство, мисливство, бджільництво, скотарство, садівництво, їхня роль у житті українців із часом змінювалась, однак головним залишалося землеробство. Розвиток сільського господарства й промисловості був зрівноваженим, органічним. У XVIII ст. з бурхливим розвитком промисловості, відкриттям і розробкою покладів заліза, вугілля, нафти в Україні починає брати гору хижацьке природокористування. Таке господарювання ставало дедалі небезпечнішим для довкілля.

336

Чому сьогодні люди чимраз частіше звертаються до традицій у всіх сферах своєї життєдіяльності? Тому що традиції — це не лише пам'ять предків, усе найкраще, самобутнє, властиве тій чи іншій нації в культурі, народній творчості, побуті, релігії, вироб­ництві. Традиції — це різноманітність культур, способів існуван­ня. А розмаїття людства (націй) — не менш важливе для існуван­ня біосфери, ніж різноманітність узагалі, це основа виживання, головний екологічний закон. Розвиток глобальної екологічної кризи пов'язаний не тільки із загрозливими втратами біосферою дедалі більшої кількості представників фауни та флори, а й зі зменшенням різноманітності людських спільнот. Збіднення національного розмаїття, культурної та релігійної своєрідності призводить, як показало життя, до тяжких екологічних наслідків: порушення корисних традицій пристосування до ландшафтів, розвитку згубних для всіх націй хижацьких способів природо­користування. В результаті формуються посередня культура, посередній побут, посереднє мислення, гуманізм витісняється технократизмом. Космополітизм нівелює все, зменшуючи при­родну силу біосфери, де різноманітність залишається головною запорукою виживання та самооновлення.

Традиції — це й максимально ефективне пристосування етносів до ландшафтів, вироблені віками гармонійні взаємозв'яз­ки з довкіллям, такі норми поведінки й режим господарювання, які не порушують загального балансу енергообміну екосистем, процесів самовідтворення, самоочищення. В традиціях закладені засоби збереження генофонду націй. Один із яскравих прикла­дів — традиційні Зелені свята в Україні — дні єднання людини з природою, вияву пошани до цілющих трав і життєствердної сили зелені, уваги й любові до Матері-Природи.

Рідна природа входить у нашу душу, як колиска буття, як чисте джерело, з якого ми вперше напилися живої води, з якого ми взяли й радісне пробудження далеким ранком нашого дитинства, й чудову мелодію рідної пісні, й казку... й думи про життя народу... Природа рідного краю — верба над тихим ставком, тополя над шляхом... запашний луг, жовте пшеничне поле... — есе це не просто середовище, в якому росте, зводиться на ноги й робить перші кроки по Землі маленька людина, це тисячі найтонших коренів, що беруть і несуть життєдайні соки до гілок і листя, й розквітає могутнє дерево — Людина...

В. О. Сухомлинський,

видатний український педагог

337

Розділ

Екологічні проблеми України