Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Г.О. Білявський Основи Екології.doc
Скачиваний:
1096
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
5.04 Mб
Скачать

Глава 2

Біоекологія

Закінчення табл. 2.2

Площа зе-

№ пор.

Назва

Розташування

Рік створення

Загальна площа, га

мель, нада­на в постій­не користу-

вання, га

11

Дніпровсько-

Дніпропетровська

1990

3 766,2

3 766,2

Орільський

область

12

Єланецький

Миколаївська область

1996

1 675,7

1 675,7

степ

13

Горгани

Івано-Франківська

1996

5 344,2

5 344,2

область

14

Казантипський

Автономна

1998

450,1

450,1

Республіка Крим

15

Опукський

»

1998

1 592,3

1 592,3

16

Рівненський

Рівненська область

1999

47 046,8

47 046,8

17

Черемський

Волинська область

2001

2 975,7

2 975,7

Національні природні парки

1

Карпатський

Івано-Франківська

1980

50 303,0

38 591,0

область

2

Шацький

Волинська область

1983 (розши-

48 977,0

18 810,0

рений у 1999)

3

Синевир

Закарпатська область

1989

40 400,0

27 208,0

4

Азово-

Херсонська область

1993

52 154,0

52 154,0

Сиваський

5

Вижницький

Чернівецька область

1995

7 928,4

7 013,4

6

Подільські

Хмельницька область

1996

261 316,0

3 015,0

Товтри

7

Святі Гори

Донецька область

1997

40 589,0

11878,0

8

Яворівський

Львівська область

1998

7 078,6

2 885,5

9

Сколівські

»

1999

35 684,0

24 702,0

Бескиди

10

Деснянсько-

Сумська область

1999

16 215,1

7 272,6

Старогутський

11

Ужанський

Закарпатська область

1999

39 159,3

14 904,6

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10—15 % його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. На-

явність розвиненої мережі заповідних територій — необхідна (хоч і не достатня) умова збереження біорізноманітності. Тому кожна держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманітність, зобов'язана підтримувати й розвивати мережу заповідних тери­торій, насамперед — заповідників.

Потрібно менше мисливців більше сторожів у заповідниках, менше мисливських товариств більше товариств захисту тварин, менше мисливської літератури — більше літератури біологічної. І тоді останні акти трагедії диких тварин, які людство впише в історію життя на планеті Земля, матимуть гарний фінал!

І. І. Акимушкін,

російський біолог,

публіцист

Заповідник — це виділені державою території й акваторії, в ме­жах яких охороняються природні об'єкти, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: типові чи рідкісні ландшафти, еталонні ділянки природного середовища, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із ха­рактерним генофондом тощо. Заповідники беруться під охорону закону, на їхній території категорично забороняються всі види господарської діяльності (мисливство, рибальство, вилов тварин, усі види лісокористування, заготівля сіна, лікарських трав, зби­рання квітів, випасання худоби), застосування будь-яких хімічних засобів, шумових дій. У заповіднику вводиться певний заповід­ний режим. Це або абсолютне заповідання, тобто цілковите невт­ручання людей у природні процеси, або заповідання обмежене, за якого для досягнення максимальної природної рівноваги й максимального збереження екосистем допускається здійснення певних біотехнологічних заходів (наприклад, вилов тварин, що надміру розмножилися, створення штучних водопоїв, проти­ерозійний захист тощо). Всього у світі створено більш як 11 тис. заповідних територій, що мають статус заповідника чи національ­ного парку.

Заповідники, які являють собою найхарактернішу еталонну ділянку біосфери даної фізико-географічної зони або біома й де діє режим абсолютного заповідання, мають найвищий статус — це біосферні (або еталонні) заповідники. Сьогодні в світі є близько 350 біосферних заповідників, і чотири з них розташовані на тери­торії України: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський та Дунайський.

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля